Вступ
Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року ухвалила Закон «Про охорону праці», який має велике соціально-економічне значення, оскільки стосується життєвих інтересів майже 30 мільйонів громадян України.
У своєму розвитку охорона праці пройшла великий історичний шлях, але інтенсивного розвитку набула з початком машинного виробництва, яке поруч з полегшенням праці, підвищенням її продуктивності становило небезпеку для життя і здоров’я працюючих.
Науково-технічний прогрес поряд з благами приніс людству, на жаль, і численні лиха. Людина — творець науково-технічного прогресу — стала його заручником. Так, щорічно в Україні у процесі суспільного виробництва травмується майже 35 тис. осіб, з них близько 1,4 тис. гине. На підприємствах 40 % робітників працює в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам та нормативно-правовим актам про охорону праці.
Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань.
Важливе місце в охороні праці належить саме законодавчому регулюванню охорони праці. Останнім часом створюється національне законодавство про охорону праці. Здійснюється заходи щодо використання в ньому конвенцій і рекомендацій МОП, директив Європейського Союзу, налагоджується більш тісні контакти з питань нормотворчої діяльності з Росією, Німеччиною, Великобританією, іншими країнами.
Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), належні, безпечні й здорові умови праці (ст. 43).
Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здорові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я закріплює право на охорону здоров’я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.
Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров’я).
Психологія праці
... механізми трудозайнятості, спрямовані на врахування в практиці управління особливостей кожного регіону України, сприяє професійному самовизначенню людини, її профорієнтації. Професійне самовизначення — це не ... втрата цінностей професійної майстерності та освіти, психологічний страх перед ринком праці, неготовність досить значної частини безробітних до сприйняття сучасних реалій, нездатність ...
Зазначаючи необхідність створення безпечних і здорових умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном «охорона праці». При цьому термін «охорона праці» вживається в двох значеннях: широкому й вузькому. Як вказує B.I. Прокопенко, в широкому розумінні до поняття «охорона праці» відносяться «ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства» (Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. — С. 360).
У широкому значенні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.).
До них належать норми, які забороняють необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов трудової діяльності.
Терміном «охорона праці» у вузькому розумінні завжди визначалося створення для працівників здорових та безпечних умов праці. Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: «Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі роботи». Виходячи зі змісту закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу думку, замість терміна «охорона праці» у вузькому розумінні вживати термін «охорона здоров’я працівників на виробництві», оскільки фактично метою таких заходів є саме охорона здоров’я працівника, збереження його працездатності на виробництві під час виконання трудових обов’язків.
Останнім часом вимоги з охорони здоров’я часто не дотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставляться до обов’язків щодо створення здорових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні.
Такий стан охорони здоров’я на виробництві пояснюється передусім важким економічним становищем держави, а також іншими об’єктивними і суб’єктивними причинами, які полягають у зносі основних виробничих фондів, у тому, що немає зацікавленості власників у поліпшенні умов і безпеки праці, в некомпетентності більшості персоналу в питаннях охорони здоров’я, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону здоров’я у процесі праці. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн чоловік. Забезпеченість працюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50%. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю працюючих, сягають 400 млн грн. Особливу тривогу викликає зростання кількості аварій з груповими нещасними випадками. Під час аварій у 2006 p. було травмовано 712 працівників, з-поміж яких 279 — смертельно.
Психологія безпеки праці
... актуальних діянь П.Лазаренка та операцій. Психологія та проблеми безпеки Психологія безпеки праці представляє важливий ланцюг у структурі підприємств із гарантуванню безпеки людини. Проблеми аварійності і ... може бути причиною згубних наслідків, особливо водіїв автотранспорту, верхолазов, будівельників, працівників висоті. Сучасні кошти психофізіологічних досліджень дозволяють виявляти осіб із ...
В Основних напрямах соціальної політики йдеться про необхідність реформування системи охорони праці, основною метою якої є істотне зниження рівня виробничого травматизму і професійних захворювань, зменшення чинників шкідливого впливу на організм працюючих і вивільнення працівників з шкідливих і важких умов праці. Хоча у Основних напрямах і вживається традиційний термін «охорона праці», але по суті мова йде про охорону здоров’я та працездатності працівників.
Для цього передбачається: завершити формування системи управління охороною праці на регіональному і виробничому рівнях для підприємств, установ, організацій усіх форм власності, видів діяльності; здійснити перегляд законодавчих і нормативних актів з питань охорони праці з урахуванням вимог нормативних актів Європейського Союзу; прийняти законодавчі акти про об’єкти підвищеної небезпеки і про безпеку промислової продукції; перейти до територіально-галузевого принципу здійснення державного нагляду за охороною здоров’я в процесі праці; забезпечити стабільне фінансування заходів щодо питань охорони здоров’я тощо. На жаль, деякі з цих заходів так і залишаються на папері.
Найважливіші норми щодо охорони здоров’я працівників на виробництві закріплені в Законі України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 p. (Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №49. — Ст. 668), у трьох главах КЗпП (глава XI «Охорона праці», глава XII «Праця жінок», глава XIII «Праця молоді»), а також у підзаконних актах — положеннях, правилах, інструкціях, актах соціального партнерства, локальних нормативно-правових актах.
Права громадян, у тому числі працівників, закріплені у відповідних нормативно-правових актах, може бути реалізовано тільки за умови, якщо в нормативному порядку будуть встановлені для цього необхідні гарантії.
Закон України «Про охорону праці» передбачає цілий ряд гарантій прав громадян на охорону праці як при укладенні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.
Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров’я працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.
Основи законодавства України про охорону здоров’я розглядають охорону здоров’я як загальний обов’язок усіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, які зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності (ст. 5 Основ).
З метою забезпечення сприятливих для здоров’я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов’язаних з діяльністю людей. Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов’язані забезпечити виконання техніки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не допускати шкідливого впливу на здоров’я людей (ст. 28 Основ).
Наукова організація праці педагога
... умови, якщо педагогічне творчість головна стороною діяльності вчителя, якщо педагог володіє науковими методами праці. Наукова організація педагогічного праці покликана звільнити вчителя від рутинний операцій, від шаблону, навчити ... педагогіка. НЗП вчителя є галуззю педагогіки. 1.2 Закони та принципи наукову організацію праці педагога У НЗП виявлено три фундаментальних закону, що виявляються у будь- ...
При укладенні трудового договору громадянин повинен бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров’я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров’я.
