Методи і форми роботи соціального педагога з прийомною сім’єю

Курсова робота

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Кафедра соціальної і корекційної педагогіки

Напрям підготовки 6.010106

Спеціальність: Соціальна педагогіка

КУРСОВА РОБОТА

з соціальної педагогіки

на тему:

Методи і форми роботи соціального педагога з прийомною сім’єю

Студентки Савенко Олени

2 курс, група СП-28

Керівник: доцент Сайко Н.О.

м. Полтава — 2014 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Прийомна сім’я як соціальне явище

1.1 Поняття прийомної сім’ї

1.2 Сімейні форми виховання дітей-сиріт

Розділ 2. Соціально-педагогічна діяльність у прийомній сім’ї

Розділ 3. Соціальний супровід прийомних сімей та прийомних дітей

3.1 Підтримка прийомної сім’ї

3.2 Форми соціальної роботи з прийомними сім’ями та прийомними дітьми

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Прийомна сім’я є відродженої формою сімейного виховання дітей, які залишилися без піклування батьків. Вона забезпечує дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, їх право на сімейне виховання. Але законодавче оформлення прийомна сім’я отримала лише у зв’язку з прийняттям Сімейного кодексу РФ. Тим часом у Росії здавна було прийнято брати дітей-сиріт на виховання в чужі сім’ї. Такий пристрій називалося патронатом. В основі патронування лежав договір про передачу дитини у чужу сім’ю на добровільних засадах. Патронатні вихователі отримував певну винагороду. Після Жовтневої революції сімейний патронат не отримав державного визнання і перестав існувати.

Прийомна сім’я є самостійною формою сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Її основу, як показує практика, складають подружжя, які побажали взяти чужих дітей у сім’ю на виховання. Як правило, це піклуються один про одного і про своїх близьких особи, які усвідомлюють свою відповідальність за долю чужих дітей. Вони розуміють складність і відповідальність своєї ролі як прийомних батьків. Взаємовідносини між прийомними батьками, а також між прийомними батьками та прийомними дітьми в майбутньому можуть стати моделлю сім’ї прийомної дитини. У силу цього дуже важливий підбір прийомних батьків.

5 стр., 2072 слов

Педагогіка сімейного виховання

... вивчення сімейних відносин вніс А. З. Макаренка, який розробив важливі питання сімейного виховання. У “Книзі для батьків” Макаренка показує, що сім'я є первинним колективом, де всі є ... початкових класів та учителям-предметникам. Їм сама природа заклала віддано перевагу у дітей. Забезпечення сімейного виховання, його змістовними організаційні аспекти є вічної і дуже відповідальної завданням людства. ...

Прийомними батьками на практиці найчастіше виступають подружжя, які мають своїх дітей. Тому прийомні діти з перших хвилин проживання у прийомній сім’ї на прикладі прийомних батьків і їх дітей навчаються будувати свої взаємини як з дорослими, так і з іншими дітьми. Вони відразу ж відчувають родинне тепло і затишок. А для знедоленої дитини надзвичайно важливо мати близьких, яких він може називати мамою і татом, братом і сестрою. Дитині необхідно чути таке звернення до себе, як «синку» або «донечка». При такому спілкуванні й прояві інших знаків уваги і любові «замерзла» від негараздів душа дитини наповнюється теплом і ніжністю, що так важливо для його фізичного і душевного здоров’я, а також для всієї його подальшого життя [4, с. 37].

У прийомну сім’ю можна надсилати декілька дітей. Це можуть бути як рідні брати і сестри, так і чужі один одному діти, які в прийомній сім’ї стають рідними. Проживаючи в сім’ї, діти швидше розвиваються і навчаються. Швидше зникають наявні недоліки в їх розвитку. Вони вчаться виявляти турботу один про одного і допомагати один одному.

Мета курсової роботи — виявити особливості соціально-педагогічної діяльності в прийомній сім’ї.

Завдання курсової роботи наступні:

  • Розглянути прийомну сім’ю як соціальне явище;
  • Вивчити соціально-педагогічну діяльність у прийомній сім’ї;
  • Виявити можливості соціально-педагогічної корекції відносин у прийомній сім’ї.

Предмет курсової роботи полягає у вивченні соціально-педагогічної діяльності.

Об’єкт — розглядає соціально-педагогічну діяльність у прийомній сім’ї.

РОЗДІЛ I. ПРИЙОМНА СІМ’Я, ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

1.1 Поняття прийомної сім’ї

Прийомна сім’я — форма влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, на підставі договору про передачу дитини (дітей) на виховання в сім’ю між органом опіки та піклування і прийомними батьками (подружжям або окремими громадянами, охочими взяти дітей на виховання в сім’ю ) (Сімейний кодекс України, Розділ IV, глава 11, стаття 54, Розділ VI, глава 21, статті з 151 по 155); (Федеральний закон № 159-ФЗ від 21 грудня 1996 року «Про додаткові гарантії щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків «в ред. Федеральних законів від 08.02.1998 р. №17 — ФЗ, від 07.08.2000 р. №122 — ФЗ).

(Додаток 1)

Громадяни (подружжя або окремі громадяни), які бажають взяти на виховання дитину (дітей), що залишилася без піклування батьків, іменуються прийомними батьками; дитина (діти), який передається на виховання в прийомну сім’ю, іменується прийомною дитиною, а така сім’я прийомною сім’єю. (ПОСТАНОВА від 17 липня 1996 р. №829 «Про прийомну сім’ю)

На виховання в прийомну сім’ю передається дитина (діти), що залишилися без піклування батьків [12, с. 11]:

  • Діти-сироти;
  • Діти, батьки яких невідомі;
  • Діти, батьки, яких позбавлені батьківських прав, обмежені в батьківських правах, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми, засуджені;
  • Діти, батьки яких за станом здоров’я не можуть особисто здійснювати їх виховання і утримання;
  • Діти, що залишилися без піклування батьків, що перебувають у виховних, лікувально-профілактичних установах, закладах соціального захисту населення або інших аналогічних установах.

Прийомними батьками (батьком) можуть бути повнолітні особи обох статей, за винятком:

2 стр., 914 слов

Психологія обдарованої дитини

... цивілізації залежить від реалізації обдарованості людей. Проблема виховання та реалізації обдарованої дитини тісно пов’язана з проблемою психології обдарованої дитини. Попри солідні теоретичні і практичні наробки, у ... тести загальної підготовленості (Мосс). Стандартні тести на перцептивно-руховий розвиток виявляють дітей дошкільного віку з винятково добре розвиненими руховими здібностями (тест на ...

  • Осіб, визнаних судом недієздатними або обмежено дієздатними;
  • Осіб, позбавлених по суду батьківських прав або обмежених судом в батьківських правах;
  • Відсторонених від обов’язків опікуна (піклувальника) за неналежне виконання покладених на нього законом обов’язків;
  • Колишніх усиновителів, якщо усиновлення скасовано з їхньої вини;
  • Осіб, що мають захворювання, за наявності яких не можна взяти дитину (дітей) у прийомну сім’ю.

Опікун (піклувальник), прийомні батьки дитини має право і зобов’язані:

  • Виховувати дитину, що знаходиться під опікою (піклуванням);
  • Дбати про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний і моральний розвиток;
  • Має право самостійно визначати способи виховання дитини, з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування, а також при дотриманні вимог, передбачених Сімейним Кодексом.

Вони є законними представниками прийомної дитини (дитини знаходиться під опікою (піклуванням)) захищають його права та інтереси, в тому числі в суді, без спеціальних повноважень. Їхні права не можуть здійснюватися в суперечності з інтересами дитини (дітей).

Опікуни і піклувальники, прийомні батьки мають право поміщати дітей в освітні установи на загальних підставах. Загальна кількість дітей у прийомній сім’ї, включаючи рідних та усиновлених, не повинно перевищувати, як правило, 8 чоловік. Прийомна сім’я утворюється на підставі договору про передачу дитини (дітей) на виховання в сім’ю. Договір про передачу дитини (дітей) укладається між органом опіки та піклування і прийомними батьками за формою. Влаштування дітей у прийомну сім’ю не тягне за собою виникнення між прийомними батьками та прийомними дітьми аліментних та спадкових правовідносин, що випливають із законодавства України.

Особи, які бажають взяти дитину (дітей) на виховання в прийомну сім’ю, подають до органу опіки та піклування за місцем свого проживання заяву з проханням дати висновок про можливість бути прийомними батьками (Додаток 2).

До заяви додаються такі документи:

  • Довідка з місця роботи із зазначенням посади та розміру заробітної плати або копія декларації про доходи, засвідчена в установленому порядку;
  • Характеристика з місця роботи;
  • Автобіографія;
  • Документ, що підтверджує наявність житла у особи (осіб), хоче взяти дитину (дітей) на виховання в прийомну сім’ю (копія фінансово-особового рахунку з місця проживання і виписка з будинкової книги (поквартирної) книги для наймачів жилого приміщення в державному і муніципальному житловому фонді або документ, що підтверджує право власності на житлове приміщення);
  • Копія свідоцтва про укладення шлюбу (якщо перебувають у шлюбі);
  • Медична довідка лікувально-профілактичного закладу про стан здоров’я особи (осіб), хоче взяти дитину на виховання в прийомну сім’ю.

Особи, які звертаються з питання отримання висновку про можливість бути прийомним батьком, повинна пред’явити паспорт, а у випадках передбачених законодавством України, інший замінюючий документ. Для підготовки висновку про можливість бути прийомними батьками орган опіки та піклування складає акт за результатами обстеження умов життя осіб (особи), які бажають взяти дитину (дітей) на виховання в прийомну сім’ю (під опіку чи піклування).

6 стр., 2645 слов

Психологія сімейного виховання

... і учня, батьків уяву і дитини, яке може досить ефективно здійснювати шкільний психолог або соціальне педагог. Навчальний посібник «Психологія сімейного виховання» дозволяє майбутньому психолога ознайомитись ... і насильством дитина. Педагогічні концепції, котрі проповідують в усі часи Україні цього принципу, вимагали проводити виховання з урахуванням вікових особливостей дітей, їх можливостей, ...

На підставі заяви та акта обстеження умов життя осіб (особи), які бажають взяти дитину (дітей) на виховання в прийомну сім’ю (під опіку чи піклування), орган опіки та піклування протягом 20 днів з дня подачі заяви з усіма необхідними документами готує висновок про можливості стати прийомними батьками.

Безумовно, під час підготовки висновку орган опіки і піклування бере до уваги особисті якості людей, які бажають взяти на виховання дитини в сім’ю їх здатність до виконання обов’язків з виховання дітей, взаємини з іншими членами сім’ї, які проживають разом з ними.

У випадках коли особа (особи) виявляє бажання взяти на виховання дитину з ослабленим здоров’ям, хворої дитини, дитини з відхиленнями у розвитку, дитини-інваліда, то необхідно, щоб у прийомних батьків (опікуна чи піклувальника) була наявність необхідних умов для цього.

При передачі дитини в прийомну сім’ю орган опіки та піклування керується інтересами дитини. Передача дитини у прийомну сім’ю, яка досягла віку 10 років здійснюється тільки за його згодою.

1.2 Сімейні форми виховання дітей-сиріт

Сьогодні можна говорити, що в Україні відповідно до Сімейного кодексу введено такі форми влаштування сиріт: усиновлення, опіка, прийомна сім’я, сімейний дитячий будинок, установи для дітей, які потребують державної підтримки. Світовий і вітчизняний досвід показують, що гарантії благополуччя майбутньої дитини-сироти, що виховується в сім’ї значно вище, ніж влаштованого в установу.

Для забезпечення захисту прав дитини при створенні замещающей сім’ї слід виходити з пріоритету дотримання прав і потреб дитини (сім’я підбирається для дитини, а не навпаки); професіоналізму батьків-вихователів (досягається через відбір і навчання, з урахуванням критеріїв та показників діяльності); наявності системи соціальної допомоги такій сім’ї та забезпечення психолого-педагогічного супроводу дитини і всієї родини фахівцями.

«Щорічно в Україні усиновлюється близько 10 тис. дітей, однак, на думку фахівців органів опіки та піклування, зростання числа усиновлюваних сповільнюється». (3 с.53)

Усиновлення (удочеріння) дитини — це державний акт, у зв’язку з якими між усиновленими та їх батьками виникають такі ж права і обов’язки, які за законом існують між батьками і дітьми. Усиновлені діти втрачають особисті немайнові та майнові права і обов’язки по відношенню до своїх батьків (родичам).

Усиновлення провадиться судом за заявою осіб (особи), які бажають усиновити дитину, з обов’язковою участю органів опіки та піклування.

Усиновлювачами можуть бути повнолітні дієздатні особи обох статей, крім осіб, які не мають права на всиновлення (позбавлені батьківських прав, відсторонені від обов’язків опікуна за станом здоров’я і т.д.).

30 стр., 14745 слов

Психологіна готовність дитини до навчання у школі

... забезпечити повноцінну готовність дитини до навчання. Готовність до шкільного ... дитини (зріст, наявність постійних зубів); стан здоров′я на момент вступу до школи; динаміка захворюваності за попередній рік. Отже, підставою до відстрочення терміну вступу до школи ... дітей, які не досягли станом на ... дитина повинна володіти початковими уміннями в області учбової діяльності (увагою не до результату, а до ...

Різниця у віці між усиновлювачем і усиновлюваним повинна бути не менше 16 років, проте з причин, визнаних судом поважними, вона може бути скорочена. Для усиновлення дитини, яка досягла віку 10 років, потрібна його згода, за винятком випадків, спеціально обумовлених законом. Закон гарантує таємницю усиновлення дитини. Розголошення таємниці усиновлення є кримінальним злочином. Кримінальним злочином є також незаконне усиновлення.

Практика показує, що, як правило, всиновлюють дітей у віці до 12 років. Діти старшого віку залишаються в інтернатних установах до випуску. Останнім часом відзначається зростання числа усиновлень іноземними громадянами. Наша країна займає четверте місце у світі по закордонному усиновлення. В основному іноземці беруть дітей-інвалідів, не складаючи конкуренції нашим прийомним батькам.

Приступаючи до роботи з усиновлення, соціальний працівник має отримати повну інформацію з наступних питань: чи готова дитина психологічно і соціально до усиновлення; усиновлюється він законним шляхом; дали чи кровні батьки (коли це необхідно і коли це можливо) і сама дитина згоду на усиновлення свідомо і без тиску з чийого-небудь боку, якщо стоїть питання про міжнародне всиновлення, то дала приймаюча сторона дозвіл на в’їзд дитини; чи існує система спостереження за усиновленням, яка дозволяє підтримати дитину та прийомну сім’ю.

Крім того, необхідно приділити увагу і підготовці усиновлювачів. У зв’язку з цим необхідно: ретельно вивчити психологічний, соціальний, фізичний і економічний стан, а також культурний рівень бажаючих усиновити дитину і їх найближчого оточення; слід виразно знати, чи відповідає план усиновлення їхбажанням і чи сприяє їх подружнє та сімейне становище такого почину; допомагати усиновителям зосередитися переважно на потреби дитини, ніж на власних. Крім того, слід враховувати ту обставину, що передача осиротілого дитини в нову сім’ю передбачає адаптаційний період, тривалість якого залежить від: індивідуальних властивостей дитини і її усиновлювачів (вік, стан здоров’я, характерологічні особливості): підготовленості дитини до змін у житті, а батьків до особливостям дітей (особливо тоді, коли усиновляють бездітні громадяни).

Важливу роль відіграє сімейний уклад, відносини, економічні можливості. І, нарешті, необхідно заздалегідь продумати вирішення долі дитини у разі можливого невдалого усиновлення

Є безліч проблем, з якими неодмінно зіткнеться кожен усиновитель. Це, насамперед, особливості поведінки дитини, в дитинстві позбавленого материнської ласки. Психологи це називають деприваційним синдромом. У зовсім маленьких він проявляється в дивних, часто лякливих формах. Вони можуть годинами розгойдуватися в ліжечку; битися головою об стінку. І це не страшно — не вимагає втручання психіатра — пройде. Навпаки, зовні приємні риси поведінки: слухняність, акуратність, невибагливість, привітність — можуть свідчити про те, що дитина ще не відчув себе остаточно будинку. Мине місяць — інший і бідні батьки в жаху: колишній паїнька вередує, не бажає чистити зуби, розкидає одяг. Тим часом треба б радіти: це значить, що він освоївся і став вести себе більш природно.

4 стр., 1618 слов

Особистість дитини дошкільного віку: психологічні особливості розвитку

... достатня обізнаність з об'єктами, про які йдеться у їхніх міркуваннях. Розвиток мислення дітей дошкільного віку значно прискорюється, якщо він відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і ... тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини (Л. С. Виготський). Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що ...

На допомогу людям, які вирішили усиновити малюка і зіткнулися з масою питань і проблем, в інтернеті на сайті http://7ya.com.ua/ існує конференція — форум про прийомних батьків, де тон задає спокійний і іронічний Olelukoe, завжди готовий охолодити патетичний жар співрозмовників. Автор висловлювання про «подвиг усиновлення» моментально отримує від нього клік: «Подвигом усиновлення не є, а всім» подвігістам «я би давав негативні висновки, як не готовим до батьківської ролі.» (8 с.2) Тут же на сайті майбутні і вже доконаний батьки обмінюються новинами, отримують інформацію — статті, книги по різним аспектам виховання прийомних дітей, нарешті, через сайт можна отримати відомості про дітей з регіонального та федерального банку даних.

Опіка/піклування — форма влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, з метою їх утримання, виховання та освіти, а також для захисту їх прав та інтересів. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли віку 14 років, а піклування — над дитиною у віці від 14 до 18 років. Опікуни є представниками підопічних і роблять від їх імені та в їх інтересах всі необхідні угоди. Опікуни дають згоду на здійснення тих угод, які громадяни, які перебувають під піклуванням, не вправі здійснювати самостійно. Обов’язки з опіки (піклування) виконуються безоплатно. На утримання дитини опікуну (піклувальнику) щомісяця виплачуються грошові кошти в порядку та розмірі, встановлених Урядом України. Деякі фахівці вважають, що опіка в ряді випадків більш краща. Наприклад, в деяких випадках втрати піклування батьків (хвороба, тривала відсутність) опікун може бути призначений паралельно з ними, приходити в сім’ю, забирати дитину до себе. Опікун зобов’язаний виховувати дитину, піклуватися про його здоров’я. Він має право вимагати по суду повернення дитини від будь-яких осіб, включаючи близьких родичів, якщо вони утримують його незаконно. Однак він не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її рідними і близькими.

Закон передбачає захист дітей від можливих зловживань з боку опікунів, зокрема, встановлює обмеження їхніх повноважень і самостійності при розпорядженні майном підопічного. Зазвичай опікунами стають близькі родичі підопічного. Бувають випадки, коли батьки живі — здорові, цілком можуть особисто виховувати своїх дітей, але з якихось причин робити цього не хочуть і добровільно передають їх під опіку іншим особам. У цьому випадку на дитину не виплачується державна допомога: вважається, що його може містити власний і не позбавлений прав батько. Однак у більшості випадків батьки, що залишили своїх дітей в основному на бабусь, якщо і підкидають їм якісь гроші, то мало і нерегулярно. Так що страждають від «соціальної справедливості» і дитина, і опікун. Держава повинна здійснювати постійний нагляд за умовами життя підопічного, за виконанням опікуном своїх обов’язків, надавати допомогу опікунам.

Патронат — це форма сімейного виховання, яка в Європі і в США має велике поширення. Розвиток патронатного виховання в Україні в основному спирається на досвід Великобританії. «Перший проект такого роду було здійснено за підтримки англійців в Україні, на базі дитячого будинку №19, потім було ще декілька експериментальних майданчиків, а зараз існує вже в 22 регіонах, стаття про нього внесена до федеральну програму розвитку освіти». (7 с.182)

5 стр., 2452 слов

Сутність, зміст процесу виховання — Психологія — ...

... отже й програма виховного процесу. У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів ... фактів, часто будучи неспро-можними розкрити їх внутрішню сутність, спеціалізація в мистецтві, науці стала закономірною, а ... на іс-тинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним моти-вом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки осо-бистості. Тому виховання дітей ...

Патронатні батьки укладають договір з місцевими органами влади і отримують зарплату як вихователі. Існують дві форми патронатного виховання. Перша — це соціальний патронат над родиною, що потрапила в критичне становище. Причини труднощів можуть бути самі різні: хвороба батьків, розлучення, інші травмуючі ситуації. Тобто мова йде про тимчасове приміщенні дитини в іншу сім’ю — на місяць, а може бути, на півроку, на рік. А з конфліктною сім’єю в цей час працюють психологи, соціальні педагоги. Іншими словами, патронат застосовується, коли треба вивести дитину з будинку, де склалася неблагополучна обстановка, але хотілося б запобігти повний розпад сім’ї. Це важливо, тому що в нашому суспільстві і без того вистачає рішень про позбавлення батьківських прав. Іноді дитина втікає з дому, патронатна сім’я і в цьому випадку допоможе йому, постарається допомогти і кровної сім’ї, зберегти її. Друга форма — сімейний патронат. У цьому випадку патронатна сім’я стає своєрідною малої осередком дитячого будинку: дитина живе в домашніх умовах, але законним представникам його інтересів є дитячий будинок, а патронатні батьки числяться його співробітниками.

Організація патронатної служби пов’язана з такою важливою і невідкладним завданням як зміцнення служб, які захищають інтереси дітей. Створювана служба патронату буде існувати — і вже існує на базі дитячих установ, але між цими установами і органами опіки укладається договір про поділ відповідальності за дитину. Таким чином, з’являється можливість швидко помістити дитину в патронатну сім’ю. Дитячий будинок ж готує ці сім’ї. Крім того, в патронатній службі будуть психологи, педагоги, соціальні працівники.

Прийомна сім’я — це форма влаштування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, на підставі договору між органами опіки та піклування і прийомними батьками про передачу дитини (дітей) на виховання (подружжям або окремими громадянами, охочими взяти дітей на виховання в сім’ю) на строк, встановлений договором. Згідно з «Положенням про прийомну сім’ю», в такій родині має бути не більше 8 дітей. Прийомні батьки виконують функції вихователів і отримують оплату за свою працю. Між ними і прийомними дітьми немає аліментних, родинних та інших правовідносин, подібних відносин між батьками і дітьми, які можуть виникнути у разі усиновлення прийомних дітей. Держава та органи місцевого самоврядування виділяють кошти на утримання кожну прийомну дитину і надають відповідні пільги, встановлені законодавством. Органи опіки та піклування зобов’язані надавати прийомній сім’ї необхідну допомогу з юридичних питань, матеріальну допомогу, організації лікування, навчання, дозвілля, літнього відпочинку дітей; сприяти створенню нормальних умов для життя і виховання дітей, а також має право здійснювати контроль за виконанням покладених на прийомних батьків обов’язків щодо утримання, виховання та освіти дітей. Передача дитини у прийомну сім’ю у віці старше 10 років вимагає його згоди. Крім того, за дитиною залишається можливість у будь-який момент покинути цю прийомну сім’ю і або повернутися до дитячого закладу, або вибрати іншу прийомну сім’ю. Забороняється, як і при усиновленні, роз’єднувати братів і сестер, за винятком випадків, коли роз’єднання припустимо в інтересах дитини. «За різними підрахунками, в прийомних сім’ях в даний час виховується від 5 до 10 відсотків дітей-сиріт» (13 с.227).

7 стр., 3193 слов

Специфіка роботи соціального педагога з сім’єю

... Одним із напрямів роботи соціального педагога з сім'єю є організація сімейного дозвілля. Складна сімейна ситуація, відсутність у кожної четвертої дитини одного з батьків і невисокий культурний ... визначені в низці фундаментальних наукових досліджень. Це, зокрема праці, присвячені особливостям виховання дітей у традиційній українській сім'ї (О. Вишневський, В. Постовий); визначенню педагогічного ...

Робота в прийомній сім’ї вимагає особливої підготовки. Однією доброї волі тут мало. Далеко не всі виявили бажання — часто зопалу, після якої-небудь особливо що рве серце публікації, — взяти прийомну дитину, доводять свій намір до кінця. Живі діти виявляються не такими зворушливим, як малювалося в уяві, деяких дорослих дратує їх крик і навіть сміх. Чесніше і корисніше зізнатися, що не підходиш у вихователі, і обмежитися іншою формою допомоги сиротам; можна відвідувати їх у притулку чи дитячому будинку, вести в них гуртки, водити в гості і на екскурсію.

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ПРИЙОМНІЙ СІМ’Ї

Соціальний супровід — це цілеспрямована діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників) зі створення необхідних умов для оптимального функціонування прийомної сім’ї і розвитку дитини. Відбір сімей, які після проведення інформаційної кампанії виявили бажання взяти на утримання та виховання дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, проводиться таким чином.

1. Оцінювання потенційних прийомних батьків. Ця процедура передбачає збір матеріалів, документів, свідчень, на підставі яких будуть затверджуватися кандидатури прийомних батьків. Важливою складовою процедури відбору є ознайомлення з житловими умовами кандидатів та зустрічі соціальних працівників з членами потенційної прийомної сім’ї. Незалежно від того, хто з членів сім’ї вирішив стати прийомним батьком / матір’ю, вивчається вся сім’я, її спроможність створити позитивний виховний клімат.

2. Затвердження кандидатів проводиться за результатами процедури оцінювання. Водночас визначається спеціалізація прийомних батьків. Вони можуть бути затверджені для виховання однієї конкретної дитини, певної кількості дітей або певної соціальної групи. Після затвердження кандидатів підписується угода між прийомними батьками та представниками місцевої влади, в якій визначаються обов’язки сторін щодо виховання дитини, умови партнерства прийомної сім’ї та місцевих органів влади, строки виховання у прийомній сім’ї, спеціалізація сім’ї.

3. Підготовка проходить шляхом тренінгів, які проводять соціальні працівники. Як правило, такі тренінги розраховані на 10 щотижневих зустрічей.

Процес соціального супроводу складається з зустрічей соціального працівника з батьками з певною послідовністю, під час яких він вивчає умови виховання дитини, надає допомогу у вирішенні проблем, які з’являються при вихованні, а у разі потреби залучає до роботи з прийомною сім’єю інших спеціалістів соціальної сфери.

3 стр., 1473 слов

Етичні вимоги до професійної діяльності соціального педагога. ...

... на­близитися до кожної конкретної сім'ї, до кожної людини, яка є най­більшою цінністю оновленого суспільства. Професії соціального працівника та соціального педагога ... роботи повинні відображаються основні вимоги та критерії поведінки і дій соціального працівника, які диктуються ... якості, Психоаналітичні якості, Педагогічні якості Професійні протипоказання: 1. Наявність шкідливих звичок, соціально ...

Основними завданнями соціального супроводу є:

  • ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації прийомної сім’ї і прийомної дитини з метою вирішення проблем останньої;
  • надання допомоги прийомній сім’ї для того, щоб у майбутньому вона могла вирішувати проблеми, які постають, в основному шляхом мобілізації власних ресурсів;
  • забезпечення партнерських відносин між прийомною сім’єю, соціальною службою, іншими державними і громадськими установами для комплексного забезпечення прав прийомної дитини.

Прийомна сім’я на період адаптації прийомної дитини часто стає носієм потенційної кризи, а тому має бути предметом особливої уваги соціальних працівників, хоча з часом їхня роль буде зменшуватися, в ідеалі — зведеться до щорічного оцінювання ефективності функціонування благополучної прийомної сім’ї і допомоги їй (якщо це необхідно) на етапі становлення.

Відбір батьків для прийомної сім’ї з числа претендентів означає, що сім’я вибрана благополучна. Проблеми до неї тією чи іншою мірою приносить прийомна дитина. До речі, весь сенс інституту прийомних сімей полягає в тому, що дитина приходить у звичайну сім’ю, яка нічим не відрізняється від мільйонів інших.

Інформація про дитину має складатися з кількох блоків:

1. Офіційні дані: історія життя дитини; наявність майна, в тому числі житла; статус дитини (сирота, підкинута, інше).

2. Стан здоров’я: медичний висновок повного обстеження (бажано незалежного); перспективи розвитку хвороб (якщо такі є); інформація дільничного педіатра або лікаря тієї установи, де перебуває дитина, про специфіку стану здоров’я, перебіг хвороб тощо.

3. Розвиток особистості дитини: формування рухівних навичок (для малюків); вміння дитини правильно орієнтуватися і спостерігати; розвиток уяви; вміння концентрувати свою увагу; розвиток пам’яті; успіхи у школі (для дітей шкільного віку); вміння висловлювати свої думки; розвиток мислення; інтереси дитини; емоційний розвиток; стосунки дитини з людьми, які її оточують; ставлення дитини до матеріальних цінностей; любов до тварин; ставлення до себе; активність дитини; духовні потреби дитини.

Зазначені позиції досить орієнтовні, і для різних вікових груп і життєвих ситуацій якісь із них будуть неактуальними, а деякі, навпаки, слід розширити. Головне, щоб і у соціального працівника та у прийомних батьків вималювався багатоаспектний портрет дитини. На підставі отриманої інформації, досвіду (як соціального працівника, так і прийомних батьків) слід спрогнозувати, з якими проблемами дитина і сім’я можуть зіткнутися в подальшому.

Спочатку слід розробити план соціального супроводу на перший місяць життя дитини в прийомній сім’ї, потім — на півріччя. Після тривалого перебування дитини в прийомній сім’ї розробляють щорічний план соціального супроводу.

План соціального супроводу — це план цілеспрямованої діяльності соціального працівника, установ, які надають конкретні послуги, а також членів прийомної сім’ї, які разом створюють необхідні умови для оптимального функціонування прийомної сім’ї та розвитку дитини. Перший місячний план соціального супроводу за своєю структурою не відрізняється від наступних. Але за змістом у перші декілька місяців він буде більш насиченим, ніж у подальший період.

Теоретичною основою у соціальному супроводі прийомних сімей є соціальна робота з випадком. При «веденні випадку» в процесі підготовки прийомних батьків до створення фостерної сім’ї і передачі їй дітей-сиріт на утримання, соціальний працівник виступає у ролі соціального менеджера, який виконує низку різних функцій, серед яких виділяються основні:

  • оцінювальна — визначення конкретних потреб прийомної сім’ї та ресурсів, необхідних для утримання дитини;
  • допоміжна — забезпечення послуг прийомним сім’ям у питаннях, які вони неспроможні самостійно вирішувати;
  • організаційне об’єднання зусиль різних установ і фахівців з метою задоволення потреб прийомної сім’ї;
  • освітньо-виховна — забезпечення членів прийомної сім’ї необхідними знаннями і навичками;
  • консультативна — надання прийомним батькам інформації щодо наявних можливостей вирішення конкретної проблеми і допомоги іншим фахівцям у виборі найбільш ефективного методу підтримки;
  • посередницька — направлення прийомних батьків і дітей у відповідні установи та до конкретних фахівців;
  • координаційна — координація процесу допомоги, що надається різними установами та фахівцями;
  • адвокатська — захист прав та інтересів як прийомної дитини, так і прийомної сім’ї;
  • адміністративна — здійснення діяльності щодо планування заходів, надання допомоги прийомним дітям і оцінювання її ефективності;
  • аналітична — збір та аналіз інформації, необхідної для прийняття рішень.

Основними функціями соціального працівника в соціальній роботі з прийомною сім’єю є вивчення відповідності об’єктивних і суб’єктивних характеристик сім’ї, яка претендує взяти дитину, нормативним вимогам; підготовка потенційних прийомних батьків до утримання в сім’ї дитини-сироти чи дитини, яка залишилася без піклування батьків; підбір та підготовка дітей для конкретної прийомної сім’ї; соціальний супровід дитини в прийомній сім’ї; робота з оцінювання ефективності функціонування прийомних сімей; корекційна і профілактична робота з кровною сім’єю дитини.

У різних країнах функції соціальних працівників розподіляються між різними фахівцями. Наприклад, у Великій Британії один соціальний працівник рекрутує й готує прийомні сім’ї; інший — добирає і супроводжує дитину, забезпечуючи захист її прав; третій соціальний працівник працює з кровною сім’єю, а четвертий — здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї. У нашій країні інфраструктура соціальних служб поки що розвинена недостатньо, тому всі функції щодо соціальної роботи з прийомною сім’єю покладаються на одного соціального працівника, як правило, центру соціальних служб для молоді. Об’єктом роботи соціального працівника насамперед е дитина у прийомній сім’ї та сім’я в цілому як мала соціальна група.

Соціальна робота з сім’єю проводиться за трьома основними напрямами: освітнім, психологічним, посередницьким.

Освітній напрям соціальної роботи передбачає соціальну допомогу в навчанні та вихованні. Допомога в навчанні спрямована на запобігання появі сімейних проблем і формування педагогічної культури прийомних батьків. В основі соціальної роботи — соціально-педагогічні методи, які враховують найбільш типові помилки у вихованні дітей в сім’ї: недостатнє уявлення про цілі, методи, завдання виховання; відсутність вимог у вихованні з боку всіх членів сім’ї; сліпа любов до дитини; надмірна суворість; перекладання виховання на освітні заклади; сварки батьків; брак педагогічного такту у взаєминах з дітьми; застосування фізичних покарань тощо. Тому діяльність соціального працівника передбачає проведення широкої освітньої роботи серед прийомних батьків з таких питань: педагогічна, соціально-педагогічна і правова підготовка прийомних батьків до виховання дітей; допомога батькам у формуванні адекватної поведінки у дітей стосовно однолітків; значення особистого прикладу і авторитету батьків у вихованні дітей, ролі батька і матері, взаємини між батьками, налагодження взаємостосунків різних поколінь у сім’ї, методи педагогічного впливу на дітей, формування позитивних взаємин між дорослими і дітьми; виховання дітей у сім’ї з урахуванням статі й віку; соціально-психологічні проблеми «важких підлітків», проблеми негативного впливу бездоглядності й безпритульності на психіку дитини; самовиховання і його організація, роль сім’ї у керуванні процесом самовиховання дітей і підлітків; заохочення та покарання у процесі виховання дітей у сім’ї; особливості виховання дітей з відхиленнями у фізичному і психічному розвитку; трудове виховання у сім’ї, допомога дитині у виборі професії, проблеми виявлення і розвитку професійних нахилів і здібностей дітей; організація режиму праці, навчання, відпочинку і дозвілля дітей у сім’ї; підготовка дітей до шкільного віку до занять у школі; моральне, фізичне, естетичне, статеве виховання дітей; розвиток досвіду спілкування у дитячому віці; причини та наслідки дитячого алкоголізму, токсикоманії, дитяча патологія та роль батьків у цьому, зв’язок здоров’я дітей з асоціальною поведінкою їхніх батьків.

Крім цього, соціальні працівники можуть організовувати для прийомних батьків практичні заняття, які допомагають значною мірою впорядкувати побут сім’ї та підвищити її соціальний статус. Соціальні навички, набуті під час практичних занять, можуть бути такими: вміння розпоряджатися домашнім бюджетом, раціональне ведення домашнього господарства, правильне харчування дітей різного віку, навички санітарії та гігієни, етика сімейного життя, культура взаємин між членами родини, адекватне соціальне реагування на проблемні ситуації тощо.

Допомога в реалізації виховної функції сім’ї надається шляхом проведення психологічного консультування чи соціально-педагогічного консультування, створення спеціальних виховних ситуацій для вирішення проблем, надання вчасної соціальної допомоги сім’ї з метою її зміцнення і якнайповнішого використання виховного потенціалу для блага дитини.

Основним напрямом сімейного життя, за яким реалізуються виховні функції, є сфери батьківського обов’язку і любові. Відсутність змістовної життєдіяльності у цих сферах позбавляє сім’ю можливості ефективно впливати на дітей. Вияв активності в одній із цих сфер за рахунок інших викривлює виховний процес, позбавляє його повноти, цілісності, багатогранності.

Якщо батьки не досягають тут позитивного результату, у родині з’являються неадекватні методи виховання. Соціальному працівникові у процесі надання допомоги сім’ї необхідно розібратися разом з батьками у цих методах і допомогти зупинитися на найбільш адекватних.

Методи сімейного виховання поділяють на дві групи. Перша — методи повсякденного спілкування, ділової, довірливої взаємодії і взаємовпливу. Соціальний працівник має довести батькам, яким способом може бути реалізований цей метод (наприклад, обговорення різних життєвих питань у довірливій розмові, розуміння, довіра, спонукання, співчуття, пересторога, чесна критика).

Другу групу становлять методи педагогічного і психологічного впливу на особистість дитини з метою корекції її свідомості й поведінки: метод звертання до свідомості, метод звертання до почуттів, метод звертання до волі та вчинків. їх батьки використовують тоді, коли у дитини з’являються певні проблеми. Соціальний працівник має підказувати, до яких прийомів краще в тій чи іншій ситуації вдаватися. Активізувати свідомість дитини можна за допомогою прикладу, роз’яснення, збудження психологічного стану радості, шляхом актуалізації мрії, зняття напруженості у взаєминах. До почуттів дитини звертаються (батьки або соціальні працівники), оперуючи такими поняттями, як совість, справедливість, етика поведінки, самоповага, співчуття і милосердя, страх та безстрашність, відраза та огидливість тощо. Коли ідеться про волевиявлення і реалізацію відповідного вчинку, то батьки мусять вдаватися до переконання, заохочення, покарання.

Таким чином, використання тих чи інших методів та прийомів у виховному процесі має бути динамічним, спрямованим на встановлення реальних стосунків, що створюють таке виховне середовище, яке було б комфортним для всіх членів родини.

Проблеми в сім’ї можуть бути пов’язані з неправильною тактикою у сімейному вихованні. Соціальний працівник у цьому випадку має допомогти усвідомити особливості таких негативних тактик, як «диктат», «гіперопіка», «конфронтація» і водночас оволодіти позитивною тактикою сімейного виховання, так званою «тактикою співробітництва».

Соціально-психологічна підтримка прийомної сім’ї спрямована на відновлення сприятливого мікроклімату під час сімейних криз. Корекція сімейного мікроклімату проводиться тоді, коли в сім’ї має місце психічне насилля над дитиною, яке призводить до порушення її психологічного і фізичного стану. Донедавна цьому явищу не приділяли належної уваги. Такими видами насильства є залякування, образа дитини, приниження її честі та гідності, порушення довіри. Соціальний працівник повинен скорегувати стосунки у сім’ї так, щоб усі необхідні заходи для забезпечення в ній порядку та дисципліни підтримувалися за допомогою методів, побудованих на повазі гідності дитини.

Посередницька функція соціального працівника в соціальній роботі з прийомною сім’єю здійснюється у трьох напрямках: соціальна допомога сім’ї в організації життєдіяльності; координація взаємозв’язку сім’ї з організаціями та установами, соціальними службами для вирішення питань соціальної підтримки і захисту, а також з іншими спеціалістами, які задіяні у процесі соціального супроводу; надання інформації сім’ї з різних аспектів її життєдіяльності.

Для реалізації такого підходу соціальний працівник виконує такі основні професійні ролі, як радник, консультант і захисник.

Радник — інформує сім’ю про важливість взаємодії батьків та дітей у сім’ї; розповідає про розвиток дитини; дає педагогічні поради щодо виховання дітей.

Консультант — консультує з питань сімейного законодавства, міжособистісних стосунків і взаємодії у сім’ї; інформує щодо методів виховання, які можна застосувати в умовах конкретної сім’ї; роз’яснює батькам способи створення умов, необхідних для нормального розвитку і виховання дитини у сім’ї.

Захисник — захищає права дитини у випадку, коли доводиться стикатися з порушенням її прав і проблемами, які з цього випливають.

соціальний прийомний сім’я сирота

РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД ПРИЙОМНИХ СІМЕЙ ТА ПРИЙОМНИХ ДІТЕЙ

3.1 Підтримка прийомної сім’ї

Організація підтримки функціонування прийомних сімей

Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштування нерідних дітей у прийомні сім’ї призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини. Тому ефективне функціонування прийомної сім’ї, відновлення її виховного потенціалу вимагає постійної підтримки.

Організація роботи з підтримки функціонування прийомної сім’ї має ґрунтуватися на засадах неперервності, професійності, міжвідомчої взаємодії та етапності.

На початковому етапі функціонування прийомної сім’ї здійснюється початкова підтримка. Вона потрібна для сприяння адаптації сім’ї і прийомної дитини до нових умов проживання, пошуку ефективних способів взаємодії. Подальша підтримка спрямована на розв’язання проблем розвитку прийомної дитини в різні періоди її становлення чи проблем функціонування сім’ї, які обмежують її можливості в наданні опіки прийомній дитині.

Процес надання підтримки прийомним сім’ям здійснюється шляхом соціального супроводу.

Учасниками супроводу прийомних сімей є:

  • представники органів державної влади;
  • соціальні працівники;
  • прийомні батьки та їхні діти;
  • прийомні діти;
  • біологічні батьки прийомних дітей, родичі;
  • залучені спеціалісти;
  • супервізор.

Учасники процесу супроводу мають усвідомлювати, що ефективність підтримки прийомних сімей залежить від їхньої узгодженої взаємодії. Для цього важливо, щоб принципи взаємодії основних учасників були відображені в угоді про влаштування дитини у прийомну сім’ю. На даний час організацію та здійснення соціального супроводу сімейних форм опіки покладено на Центри соціальних служб для молоді.

Важливими організаційними заходами з підтримки прийомних сімей та прийомних дітей є:

  • аналіз дотримання державних гарантій прийомним сім’ям та забезпечення прав прийомних дітей;
  • щорічний огляд функціонування сім’ї та розвитку прийомної дитини;
  • організація заходів щодо надання благодійної допомоги прийомним сім’ям;
  • сприяння розвитку груп взаємодопомоги прийомних батьків (групи зустрічей),
  • організація навчання членів прийомних сімей (наприклад, проведення літньої школи для прийомних сімей).

Держава в особі представників відповідних відділів державної адміністрації гарантує надання таких видів матеріальної підтримки прийомним батькам та забезпечення прав прийомних дітей:

  • вчасних виплат на утримання дітей в прийомних сім’ях;
  • дотримання та забезпечення особистісних й матеріальних прав прийомних дітей (оздоровлення, безкоштовний проїзний квиток, забезпечення житлом, тощо);
  • організації супроводу прийомних сімей тощо.

Соціальний супровід прийомних дітей — вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки, реабілітації та соціалізації прийомних дітей.

Завдання та форми соціального супроводу прийомних дітей

Основний принцип роботи соціального працівника, який здійснює супровід прийомних дітей — індивідуальний підхід до кожної дитини. Це сприятиме повноцінній соціалізації, реабілітації/збереженню її здоров’я тощо.

Визначальними завданнями соціального супроводу прийомних дітей є:

  • робота по забезпеченню вікових потреб дітей;
  • здійснення реабілітаційних заходів (медичних та оздоровчих, освітянських, соціальних та правових);
  • захист прав прийомних дітей (майнових, житлових, особистісних);
  • підтримка контактів дитини з її біологічними родичами;
  • залучення різних видів додаткової допомоги для прийомних дітей;
  • підготовка щорічного звіту про стан та розвиток дитини у прийомній сім’ї.

Основними формами роботи соціального працівника щодо реалізації плану соціального супроводу прийомних дітей є:

  • відвідування на дому;
  • зустрічі, прогулянки з прийомними дітьми;
  • підтримка телефонних контактів (робота щотижневої телефонної години);
  • консультування прийомних дітей;
  • організація зустрічей з біологічними родичами і спостереження за перебігом цих зустрічей;
  • представлення інтересів прийомних дітей в установах та закладах;
  • організація навчальних програм для прийомних дітей;
  • щорічний аналіз стану та розвитку прийомних сімей.

Для виконання поставлених завдань та вирішення нагальних питань розвитку прийомної дитини соціальний працівник налагоджує співпрацю з різними фахівцями та державними службовцями.

Завдання та форми соціального супроводу прийомних сімей

Соціальний супровід прийомних сімей — вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки сприятливих соціально)економічних та психологічних умов функціонування сім’ї, збереження її здатності до виховання прийомних дітей.

Основними завданнями соціального супроводу прийомних сімей є:

  • підтримка здорового соціально)психологічного клімату сім’ї;
  • навчання та посилення виховного потенціалу прийомних батьків;
  • контроль за отриманням батьками державних виплат на утримання дитини;
  • формування партнерських стосунків між учасниками соціального супроводу;
  • залучення різних видів додаткової допомоги за потребою;
  • захист прав та інтересів прийомних сімей;
  • підготовка щорічного звіту про ефективність функціонування прийомної сім’ї.

Соціальний супровід прийомних сімей ґрунтується на принципі співпраці між учасниками процесу для виконання головного завдання — соціальної реабілітації та соціалізації прийомних дітей.

Формами роботи соціального працівника із супроводу прийомної сім’ї є:

1 — відвідування прийомної сім’ї;

2 — підтримка телефонних контактів;

3 — організація груп взаємопідтримки, спеціальні індивідуальні освітні програми тощо;

4 — представництво інтересів прийомних сімей;

5 — посередництво при вирішенні суперечностей;

6 — організація надання матеріальної та інших видів допомоги за потребою;

7 — щорічний аналіз ефективності функціонування прийомних сімей.

Соціальний працівник та прийомні батьки є партнерами у наданні опіки дитини у прийомній сім’ї. Соціальний працівник є з’єднуючою ланкою між державою та прийомними батьками і саме його кваліфікаційна підготовка та робота забезпечують компетентне вирішення і узгодження усіх поточних питань супроводу прийомної сім’ї.

План соціального супроводу

План соціального супроводу — це план спільних дій соціального працівника та прийомних батьків щодо соціалізації прийомних дітей та підтримки прийомних сімей. План соціального супроводу складається соціальними працівниками після підписання угоди про влаштування дитини у прийомну сім’ю відповідно до визначених завдань і містить у собі дві частини (Додаток 3).

Для прийомної дитини план соціального супроводу (частина перша) складається за такими напрямками:

1. Економічний супровід — діяльність спрямована на підтримку матеріального благополуччя прийомної дитини. Передбачає дотримання своєчасності державних виплат на утримання дитини в прийомній сім’ї та пошук додаткових ресурсів для вирішення актуальних потреб дитини, підтримки її здоров’я, процесу навчання та розвитку.

2. Юридично-правовий супровід — діяльність, спрямована на дотримання державних гарантій стосовно дітей)сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані до прийомної сім’ї, а також здійснення заходів із захисту їхніх прав та законних інтересів. Юридичний супровід здійснюється через консультування прийомних батьків, прийомних дітей, соціальних працівників; написання запитів, листів, клопотань, звернень та інших письмових документів; роботу з нормативною базою для вивчення особливих питань, які виникають в ході поточної роботи та формування тематичних вибірок нормативних актів; підготовки та інструктажу соціальних працівників для представлення інтересів прийомних дітей; розробку нових та удосконалення існуючих договорів для врегулювання законодавчо невизначених питань; контроль за наявністю усіх необхідних документів у справах прийомних сімей тощо.

3. Психологічний супровід — проведення комплексу заходів з реабілітації, реактивації, перенаучіння та ресоціалізації прийомних дітей в прийомних сім’ях. Для цього можуть використовуватися такі форми роботи: моніторинг психічного стану та розвитку дитини, психодіагностика (базова, поточна, за запитом, по виходу дитини і з прийомної сім’ї — завершальна), психокорекція, психотерапія (робота з травмою втрати), консультування, організація та проведення тренінгів, моніторинг інтеграції дитини в прийомній сім’ї.

4. Медичний супровід — діяльність спрямована на вирішення питань охорони здоров’я прийомної дитини. Це передбачає:

  • спільне відвідування соціальним працівником, прийомними батьками та прийомною дитиною дільничного лікаря;
  • складання плану медичного супроводу та контроль за його виконанням;
  • контроль за використанням коштів, заощаджених на рахунку дитини для спеціального лікування;
  • пошук коштів на медичну допомогу для особливих видів лікування тощо.

5. Педагогічний супровід — діяльність спрямована на вирішення питань навчання прийомних дітей та здобуття ними освіти. Це передбачає:

  • складання плану педагогічної роботи з прийомною дитиною в рамках компетенції навчального закладу та контроль за його виконанням;
  • зустрічі та бесіди з керівниками навчальних закладів та педагогічним персоналом (за потребою);
  • підтримка контактів з педагогічними працівниками та керівництвом навчального закладу (за потребою);
  • бесіди з прийомними дітьми та прийомними батьками щодо організації домашнього навчання;
  • заняття з прийомними дітьми (за потребою).

Проживання та сімейні взаємини в прийомній сім’ї — спостереження за тим, як складаються стосунки дитини із членами прийомної сім’ї, чи враховуються потреби прийомної дитини, наскільки дитина комфортно себе почуває в сім’ї. Це здійснюється під час відвідувань прийомної сім’ї, зустрічей та прогулянок з дитиною.

Стосунки з біологічною ріднею — робота спрямована на виконання визнаних доцільними опікунською радою контактів дитини з її біологічними родичами. Це передбачає організацію зустрічей на визначеній території з дотриманням екологічності умов проведення. Робота соціального працівника з біологічними батьками та родичами прийомної дитини проводиться з метою оцінки можливості її реінтеграції. Повернення дитини у біологічну сім’ю можливе внаслідок відновлення здатності батьків (родичів) самостійно та повноцінно турбуватися про дитину. У випадку неможливості реінтеграції соціальний працівник має зважати на доречність усиновлення прийомної дитини.

Частина друга плану, яка стосується прийомної сім’ї містить такі блоки:

1. Економічний — включає в себе контроль за своєчасним отриманням прийомними батьками коштів на утримання прийомної дитини в сім’ї, контроль за своєчасним поданням прийомними батьками фінансових звітів, пошук додаткових ресурсів для задоволення потреб прийомної сім’ї.

2. Моніторинг стану прийомної сім’ї — включає в себе спостереження за психологічним станом членів прийомної сім’ї, аналіз цих спостережень з метою попередження ускладнень, що можуть виникати у сім’ї. За результатами моніторингу вносяться поточні корективи у план супроводу прийомної сім’ї. Моніторинг здійснюється методом відвідувань, телефонних контактів, організації у Службі зустрічей всіх членів сім’ї.

3. Консультативний, методично-навчальний — включає надання консультацій з різних напрямків знань щодо функціонування прийомної сім’ї. Здійснюється згідно плану та за запитом членів сім’ї. Він охоплює такі напрямки — медичний, юридично-правовий, соціальний, педагогічно)виховний. Формами його реалізації є надання необхідної інформації, проведення консультацій, груп взаємопідтримки, організація індивідуальних та групових форм навчання з метою підвищення виховного потенціалу прийомної сім’ї.

4. Психологічний (за потребою) — включає в себе систему заходів, спрямованих на корекцію соціально)психологічного клімату прийомної сім’ї. Спочатку слід розробити план соціального супроводу на перший місяць існування прийомної сім’ї, враховуючи найбільш гострі проблeми, які потребують тeрмінового вирішeння, далі розробляється план супроводу на півріччя. В подальшому складається щорічний план соціального супроводу.

Взаємодія соціальних працівників у процесі соціального супроводу

Виконання завдань соціального супроводу прийомних дітей та сімей має здійснюватися окремо уповноваженими соціальними працівниками. Тому чіткий розподіл обов’язків між ними, уміння домовлятися при плануванні візитів, об’єктивність оцінки ситуації, толерантність у спілкуванні є запорукою успішної співпраці.

Спільні відвідування прийомної сім’ї необхідно здійснювати у період взаємної адаптації після влаштування дитини у прийомну сім’ю. Адаптаційний період триває один рік і має такі контрольні межі: перший місяць існування прийомної сім’ї, три місяці, шість та дванадцять місяців. Впродовж першого місяця соціальні працівники мають відвідувати прийомну сім’ї щотижнево. Протягом наступних трьох місяців — один раз на два тижні, потім, якщо все добре у новоствореній сім’ї, візити плануються один раз на місяць. У період адаптації бажано, щоб під час візитів були присутні всі члени сім’ї для того, щоб мати змогу при потребі поспілкуватися із соціальними працівниками.

Протягом другого року існування прийомної сім’ї відвідування плануються один раз на два/три місяці і мають здійснюватися соціальними працівниками окремо. У подальшому візити плануються один раз у півроку та за потребою.

3.2 Форми соціальної роботи з прийомними сім’ями та прийомними дітьми