М. Р. Ярошевский
Вплинув надав персоналізм і яка виникла у середині ХХ століття гуманістичну психологію.
Гуманістична психологія, яка з’явилася як у правління, альтернативне психологічним школам середини століття, передусім бихевиоризму і психоаналізу, сформувала власної концепції особистості та її розвитку.
Центром цього напряму стали США, а лідируючими постатями – К.Роджерс, Р.Мэй, А.Маслоу, Г.Олпорт. Американська психологія, зазначав Олпорт, маємо замало власних оригінальних теорій. Але вона послужила велику службу тим, що сприяла поширенню і уточненню тих наукових вкладів, зроблені Павловим, Віне, Фрейдом, Роршахом та інших. Тепер, писав Олпорт, ми можемо послужити аналогічну службу щодо Хайдеггера, Ясперса і Бинсвангера.
Вплив экзистенциалистской філософії на але витті направлення у психології значить, що останні стало лише її, психологічним дублікатом. Як конкретно-научной дисципліни психологія вирішує власні теоретичні і практичні завдання, у яких і треба розглядати обставини зародження нової психологічної школи.
Кожна нова направлення у науці визначає свою програму через протиставлення настановам вже усталених шкіл. У разі гуманістична психологія вбачала неповноцінність інших психологічних напрямів у цьому, що вони намагалися не конфронтації з дійсністю у вигляді, як його переживає людина, ігнорували такі конституирующие ознаки особистості, як його цілісність, єдність, неповторність. Через війну картина особистості постає фрагментарною і конструюється або як «система реакцій» (Скиннер), або як набір «вимірів» (Гілфорд), агентів типу Я, Воно й Над-Я (Фрейд), рольових стереотипів. З іншого боку, особистість позбавляється своєї найважливішої характеристики – свободи волі – й виступає лише чимось обумовлений ззовні: подразниками, силами «поля», несвідомими прагненнями, рольовими вказівок. Її власні прагнення зводяться до спроб розрядити (редукувати) внутрішня напруга, досягти врівноваженості з середовищем; її свідомість і самосвідомість або геть ігноруються, або розглядаються як маскування «грохотов несвідомого».
Гуманістична психологія виступило з закликом зрозуміти існування у всій його безпосередності лише на рівні, лежачому нижче тієї прірви між суб’єктом і об’єктом, створена філософією і наукою нової доби. Через війну, стверджують психологи-гуманисты, з одного боку цієї прірви виявився суб’єкт, зведений до «раціо», до здібності оперувати абстрактні ми поняттями, з іншого – об’єкт, даний у тих поняттях. Зник чоловік у всієї повноті його існування, зник і світ, яким він дано в переживаннях людини. З поглядами «бихевиоральных» наук на особистість як у об’єкт, не що б ні з природі, ні з пізнаванності від інших об’єктів світу речей, тварин, механізмів, корелює і психологічна «технологія»: різноманітних маніпуляції, що стосуються навчання дітей і усунення аномалій поведінці (психотерапія).
Сучасні психологічні теорії особистості
... Погляди Б.Г. Ананьева на особистість 12. Концепція особистості Г.С Костюка Список літератури 1. Теорія В. Джемса В. Джемс (1842--1910) -- видатний американський психолог, який один із перших ... методами, а можна лише розуміти. Завдання психології і полягає у розкритті смислового, душевного життя особистості, ціннісних орієнтацій людини. Згідно з Е. Шпрангером, психологія, що «розуміє», має ...
Основні становища нового напрями – гуманістичної школи психології особистості, що є нині однією з найбільш значних психологічних шкіл, сформулював Гордон Олпорт.
Г.Олпорт (1897-1967) розглядав створювану їм концепцію особистості як альтернативу механицизму поведінкового підходу й біологічному, інстинктивним підходу психоаналітиків. Олпорт заперечував й дочку проти перенесення фактів, що з хворими людьми, невротиками, на психіку здорової людини. Хоча і розпочинав своє кар’єру як лікар-психотерапевт, та дуже швидко відійшов від лікарської практики, зосередившись на експериментальних дослідженнях здорових людей. Олпорт вважав за необхідне непросто збирати і описувати спостережувані факти, як це практикувалося в біхевіоризмі, але систематизувати і пояснювати їх. «Збирання «голих фактів» робить психологію вершником без голови», – писав Пауль і свій завдання бачив у розробці способів дослідження особистості, але у створення нових пояснювальних принципів особистісного розвитку.
Однією із визначальних постулатів теорії Олпорта було положення про те, що це особа є відкритими і саморазвивающейся. Людина передусім соціальне істота і тому неспроможна розвиватися без кін тактів з які вас оточують, із «суспільством. Звідси — неприйняття Олпортом становища психоаналізу про антагоністичних, ворожих стосунках між особистістю та громадянським суспільством. У цьому Олпорт стверджував, що спілкування особи й суспільства не прагненням до врівноважування з середовищем, але взаимообщением, взаємодією. Отже, він різко заперечував та запровадження проти узвичаєного тоді постулату, що успішний розвиток – це адаптація, пристосування людини до світу, стверджуючи, що властива саме потреба підірвати рівновага й досягати нових і нових вершин.
Олпорт однією з перших заговорив унікальність кожної людини. Кожна мисляча людина неповторний і індивідуальний, оскільки є носієм своєрідного поєднання якостей, потреб, які Олпорт називав trite – риса. Ці потреби, чи риси особистості, він поділяв на основні інструментальні. Основні риси стимулюють поведінку і є уродженими, генотипическими, а інструментальні оформляють поведінку і формуються у життя, т. е. є фенотипическими утвореннями. Набір цих чорт і як ядро особистості.
Важливим для Олпорта є і становище про автономність цих чорт, яка розвивається згодом. У ще немає цієї автономності, оскільки її особливості ще нестійкі й цілком не сформовані. Тільки в дорослої людини, усвідомлюючої себе, свої якості і свій індивідуальність, риси стають по-справжньому автономними і залежать ні від біологічних потреб, ні тиску суспільства. Ця автономність чорт людини, будучи найважливішої характеристикою особи, і дає можливість, залишаючись відкритою суспільства, зберігати свою індивідуальність. Отже Олпорт розв’язує проблеми индентификации-отчуждения, однією з найважливіших для всієї гуманістичної психології.
Предмет дитячої психології
... ідеї психологічної науки, оволодіти спеціальними знаннями з дитячої психології; 3)детермінізму. Будь-яке психічне явище взаємопов'язане з іншими, обумовлюється комплексом зовнішніх і внутрішніх ... Віковий розвиток особистості людини, притаманних їй психічних процесів і властивостей від ... прояву і розвитку є діяльність. Вона не лише виступає однією з умов розвитку психіки, але й одним із шляхів її ...
Олпорт розробив як свою теоретичну концепцію особистості, а й свої методи системного дослідження психіки людини. З цією метою створює багатофакторні опитувальники. Найбільшу славу придбав опитувальник Миннесотского університету (ММPI), що використовується нині (із низкою модифікацій) для аналізу з місткості, профпридатності тощо. Згодом Олпорт дійшов висновку, що інтерв’ю дає більше інформації та є надійним методом, ніж анкета, оскільки дозволяє під час розмови змінювати питання, стежити станом і реакцією випробуваного. Чіткість критеріїв, наявність об’єктивних ключів для розшифровки, системність вигідно відрізняють все розроблені Олпортом методи дослідження особи суб’єктивних проективних методик психоаналітичної школи.
Абрахам Маслоу (1908-1970) закінчив Висконсинский університет, отримавши ступінь доктора психологічних наук в 1934 року. Його власне теорія, яку учений виробив до 50-му років ХХ століття, побачила основі детального знайомства з основними психологічними концепціями, що існували у період (як і самі ідея необхідність формування третього шляху, третього психологічного напрями, альтернативного психоаналізу і бихевиоризму).
У 1951 року Маслоу запрошують в Бренденский університет, де зараз його обіймає посаду голови психологічного відділення до самої смерті. Останніми роками життя він також був і президент Американської психологічної асоціації.
Говорячи про необхідність формування нової підходи до розуміння психіки, Маслоу подчерки вал, що не відкидає старі підходи і старі школи, перестав бути антибихевиористом чи антипсихоаналитиком, але фактично є антидоктринером, тобто. виступає проти абсолютизації їх досвіду.
Однією з найбільш великих недоліків психоаналізу, з його погляду, не стільки прагнення принизити роль свідомості, скільки тенденція розглядати психічне розвиток з погляду адаптації організму до навколишньому середовищі, прагнення рівноваги з середовищем. Як це і Олпорт, він вважав, що таке рівновагу є смертю для особистості. Рівновага, укоріненість у середовищі негативно впливають на прагнення самоактуалізації, що й робить людини особистістю.
Так само активно Маслоу виступав й виступав проти відомості всієї психічної життя, до поведінці, було властиво бихевиоризму. Найцінніше в психіці – її самість, її прагнення саморозвитку – може бути описано і зрозуміле з позицій поведінкової психології, тому психологія поведінки мусить бути не виключена, але доповнена психологією свідомості, психологією, яка досліджувала б «Яконцепцию» особистості.
Маслоу майже проводив глобальних, крупно масштабних експериментів, які притаманні американської психології, особливо біхевіоризму. Його невеликі, пилотажные дослідження й не так намацували нових шляхів, скільки підтверджували чи до і він прийшов у своїх теоретичних міркуваннях. Саме такими він підійшов до дослідження «самоактуалізації» – однієї з центральних понять концепцією гуманістичної психології.
Темперамент і його значення в житті людини
... Темперамент- якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначальний стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. ...
На відміну від психоаналітиків, яких цікавило переважно отклоняющееся поведінка, Маслоу вважав, що досліджувати людську при роду необхідно, «вивчаючи її найкращих представників, а чи не каталогизируя труднощі й помилки середніх чи невротичних індивідуумів». Тільки таким чином ми можемо зрозуміти кордону людських можливостей, справжню природу людини, недостатньо повно і чітко подану за іншими, менш обдарованих людях. Обрана їм на дослідження група складалася з вісімнадцяти людина, у своїй дев’ять із них б його сучасниками, а дев’ять – історичними особистостями (А.Линкольн, А.Ейнштейн, В.Джеймс, Б.Спиноза та інших.).
Ці дослідження привели його до думки, існує певна ієрархія потреб людини, яка виглядає так:
- фізіологічні потреби – їжа, вода, сон тощо.;
- потреба у безпеки – стабільність, порядок;
- потреба у кохання, і приналежності – сім’я, дружба;
- потреба у повазі – самоповагу, визнання;
- потреба у самоактуалізації – розвиток здібностей.
Один із слабких місць теорії Маслоу полягала у тому, що він стверджував: ці потреби перебувають у назавжди і безповоротно заданої жорсткої ієрархії, і вищі потреби (в самоповагу чи самоактуалізації) виникають тільки тоді, як задовольняються більш елементарні. Часом не тільки критики, а й послідовники Маслоу показали, що часто-густо потреба у самоактуалізації чи самоповагу була домінуючою і визначала поведінка людини як і раніше, що його фізіологічні потреби були задоволені, котрий іноді перешкоджали задоволенню цих потреб. Згодом і саме Маслоу відмовився від такої жорсткої ієрархії, об’єднавши всі потреби удвічі класу: потреби потреби (дефіциту) й потреби розвитку (самоактуалізації).
У той самий час більшість представників гуманістичної психології прийняло термін «самоактуалізація», запроваджений Маслоу, як та її опис «самоактуализирующейся особистості».
Самоактуализация пов’язані з умінням зрозуміти себе, своє внутрішнє природу навчитися «сонастраиваться» відповідно до цієї природою, будувати свою поведінку виходячи з неї. Не одномоментне акт, а процес, яка має кінця, це спосіб «проживання, праці та відносини зі світом, а чи не одиничне досягнення». Маслоу виділяв у цьому найважливіші моменти, які змінюють ставлення людини перед самим собою і до світу і стимулюють особистісний зростання. Це то, можливо миттєве переживання – «пик-переживание» чи дли тельное – «плато-переживание».
Описуючи самоактуализирующуюся особистість, Маслоу говорив, що такій людині властиво прийняття себе та світу, зокрема та інших людей. Це, зазвичай, люди адекватно і ефективно сприймають ситуацію, центрированные на завданню, а чи не у собі. У той самий він властиво й прагнення до усамітнення, до автономії і української незалежності від довкілля та культури.
Так було в теорію Маслоу входять поняття ідентифікації і відчуження, хоча повністю ці механізми було розкрито. Проте загальний спрямування його розмірковувань та експериментальних досліджень дає можливість зрозуміти його підхід до психічному розвитку особистості, його розуміння перетинів поміж особистістю та громадянським суспільством.
Вчений вважав, що став саме усвідомлені прагнення і мотиви, а чи не несвідомі інстинкти становлять суть людської особистості. Однак до самоактуалізації, до реалізації своїх здібностей наштовхується на перешкоди, розуміння навколишніх лісів і власних слабкостей. Багато людей відступають перед труднощами, що ні не залишає сліду для особистості, зупиняє її зростання. Невротики – це з нерозвиненою чи неусвідомленої потреби у самоактуалізації. Суспільство за своєю суті, ні може перешкоджати прагненню людини до самоактуалізації. Адже будь-яке суспільству прагне зробити чоло століття своїм шаблонним представником, відчужує особистість від неї суті, робить її конформной.
Психологія особистості як наука про людину
... складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т.д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність ...
У той самий час відчуження, зберігаючи «самість», індивідуальність особистості, ставить їх у опозицію до оточення і позбавляє її можливості самоактуалізуватися. Тому людині потрібно зберегти рівновагу між двома механізмами, які, як Сцилла і Харибда, стережуть його й прагнуть погубити. Оптимальными, вважав Маслоу, є ідентифікація в зовнішньому плані, спілкування з довкіллям, і відчуження у внутрішньому плані, стосовно розвитку самосвідомості. Саме такою підхід дає людині можливість ефективно спілкуватися із оточуючими й те водночас залишатися собою. Цю позицію Маслоу зробила його популярним серед інтелектуалів, оскільки багато в чому відбивала погляди цієї соціальної групи на взаємозв’язок між особистістю та постсовєтським суспільством.
Оцінюючи теорію Маслоу, слід зазначити, що він був майже першим психологом, які звернули не лише на відхилення, труднощі й негативні сторони особистості. Серед перших він досліджував досягнення особистого досвіду, розкрив шляхи до саморозвитку і самовдосконалення будь-якої людини.
Карл Роджерс (1902-1987) закінчив Висконсинский університет, відмовившись від кар’єри священика, до котрої я готувався з юності. Він захопився психологією, і як практикуючого психолога у центрі допомоги дітям дала йому цікавий матеріал, що він узагальнив у першій книзі «Клінічна роботу з проблемними дітьми» (1939).
Книжка мала успіх, і Роджерса запросили посаду професора до університету Огайо. Так почалася його академічна діяльність. У 1945 року Чиказький університет надав можливість відкрити консультаційний центр, у якому Роджерс розробляв основи своєї недирективной «терапії, центрированной на клієнта». У 1957 року він перетворюється на Висконсинский університет, де провадить курси психіатрії і психології. Він — пише книжку «Свобода вчитися», у якій відстоює право студентів на самостійність у тому навчальної діяльності. Проте конфлікт за адміністрацією, яке вважало, що професор надає занадто багато свободи своїм студентам, привело до того, що Роджерс вийшов із державних університетів й навіть організував Центр з вивчення особистості – вільне об’єднання представників терапевтичних професій, у якому працював на все життя.
У своїй теорії особистості Роджерс розгорнув певну систему понять, дуже потрібні людям мо гут створювати й
