Ідеї В.О. Сухомлинського та їх здійснення

Реферат

Мудрі думки В. О. Сухомлинського про вчителя

Учитель — перший і головний світоч в інтелектуальному житті школяра; він пробуджує в дитини жадобу знань, повагу до науки, культури, освіти.

Праця вчителя ні з чим не зрівнянна … Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці; сталевар через декілька годин радіє вогненному потоку металу; орач, сіятель, хлібороб через кілька місяців милуються колоссям і зерном, вирощеним у полі… Учителю потрібно трудитися роки й роки, щоб побачити предмет своєї творчості; буває, що проходять десятиріччя і ледве починає виділятися те, що замислив; ніхто частіше від учителя не буває незадоволеним; ні в якій праці помилки і невдачі не приводять до таких важких наслідків, як в учительській…

-.. Учителю потрібно володіти величезним талантом любові до людини, безмежною любов’ю до своєї праці і перш за все до дітей, щоб на довгі роки зберегти бадьорість духу, ясність розуму, свіжість вражень, сприйнятливість почуттів — без цих якостей праця педагога перетвориться в муку.

Якщо в школах є насторожені, наїжачені, недовірливі і злі діти, то лише тому, що вчителі не взнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною, без духовної спільності з нею можна порівняти з блуканнями в сутінках.

В. О. Сухомлинський — прекрасний педагог, добротворець

Людина лише тоді людина, коли вона людству друг — ці слова якнайкраще підходять, коли мова йде про В. О. Сухомлинського. Його називають великим діячем освіти, якому були властиві подвижництво, повна самовіддача, благородство. Сільський учитель і оригінальний теоретик педагогіки, талановитий директор школи, автор сотень віршованих і прозаїчних мініатюр, дуже скромна і сором’язлива людина і безстрашний, яскравий полеміст і публіцист — такою цілісною натурою постає перед нами В. О. Сухомлинський. Провідною . ідеєю його педагогічної системи була глибока переконаність у тому, що в самій складній,, радісно-тривожній, важкій, виснажливій і натхненній праці — створенні Людини наступає період яснішого і мудрішого бачення світу, чутливішого і вимогливішого підходу до особистості вихованця. «Вік математики, писав В. О. Сухомлинський, — хороший крилатий вислів, але він не відображає всієї суті того, що відбувається в наші дні. Світ вступає в століття Людини. Більше, ніж колись, ми повинні думати зараз про те, що вкладаємо в душу людини» (журнал «Воспитание школьников», 1967, №1).

4 стр., 1761 слов

Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського

... понад 600 наукових статей. Педагогічна спадщина В. Сухомлинського багатопланова. Вона зазнавала певної еволюції, ... до сина, розповідаючи про роки своєї юності, згадуючи важкі 30-і року, Сухомлинський зауважував: «Важко, дуже ... єдиним жива людина. Перша з таких потреб - потреба пізнання. Життя людини було ... мають брати участь у найрізноманітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і ...

Принципи і методи виховання людини В. О. Сухомлинський розробляв протягом усього життя. Рано відчувши вчительське покликання, він присвятив школі майже 35 років життя, раз і назавжди віддавши своє серце дітям.

Народився Василь Олександрович Сухомлинський у 1918 році недалеко від Павлиша в сім’ї селянина. У сім’ї було четверо дітей, і всі стали вчителями. Він прийшов до школи педагогом у 17 років (с. Василівка Кіровоградської області), заочно закінчив Полтавський педагогічний інститут (філологічний факультет), у школі працював вожатим, учителем молодших класів, викладав українську мову і літературу, працював завучем у районній середній школі (с. Онуфріївка).

Це були щасливі роки, бо вже тоді, у молодому віці в нього з’являється інтерес до науково-педагогічної роботи.

Потім війна, фронт, важке поранення зимою 1942 р. на засніженому полі біля с. Клепініно під Ржевом, довгі роки лікування в госпіталях Удмуртії, кілька складних операцій, але дістати весь смертоносний метал з грудей так і не вдалося. Демобілізувавшись з армії, В. О. Сухомлинський стає директором школи в невеличкому містечку в Удмуртії, а в 26 років — завідувачем райвно в Україні, у своєму Онуфріївському районі, куди він повернувся, коли Україну звільнили від німців. Це були важкі роки, майже на голому місці потрібно було організовувати народну освіту в районі, не вистачало вчителів, нелегко давались поїздки по району — відкривались важкі рани, він часто і тяжко хворів. Важко було і дружині Ганні Іванівні з двома дітьми — Сергієм і Ольгою. Тому він просить, щоб його відпустили з райвно за станом здоров’я і призначили директором нехай навіть у найвідсталішу школу. У 29 років він прийняв Павлиську школу, у якій пропрацював 23 роки. У школі не було ніякого обладнання, навчання проводилося в три зміни, на всю школу була всього одна керосинова лампа. До В. О. Сухомлинського за три роки тут змінилося чотири директори. Йому все давалося важко. Пройшли роки, перш ніж він зібрав 10 тисяч книг у своїй бібліотеці.

У нього було багато друзів, але були й противники. Поступово склався колектив молодих, як і сам директор, учителів-однодумців. Педагоги і учні будували нові шкільні приміщення, майстерні, закладали теплиці. Рік за роком кращала шкільна ділянка, перетворювалася, як і мріяв Василь Олександрович, у квітучий сад. Робочий день В. О. Сухомлинського починався рано. О четвертій ранку він входив до свого кабінету, запалював настільну лампу, розкладав маленькі блокноти з замітками, спостереженнями, відкриттями — результат спілкування з учнями та педагогами. Думки, які народжувались у вранішні творчі години, потім утілилися в 36 книг і понад 600 статей. О 8-ій годині директор виходив зі свого кабінету в шкільний вестибюль і зустрічав своїх учнів і вчителів, які йшли до школи. Щоденно відвідував 2—3 уроки, керував господарством школи, завжди намагався більше побачити, дізнатися. Його завжди бачили з книгою; якщо назрівала якась проблема, вона глибоко вивчалася в педколективі, тому багато знахідок Павлиської школи так широко застосовувалися в масовій практиці. Наприклад, було розроблено курс підготовки старшокласників до сімейного життя — прообраз сучасного шкільного предмета «Етика і психологія сімейного життя». В. Сухомлинському належить ідея організації психолого-педагогічних семінарів для батьків, які широко розповсюджувалися в 70—80-і роки. Циклами систематичних лекцій у Павлиші були охоплені всі, від молодожонів до батьків випускників. Цей курс був розрахований на 250 годин і включав у себе всі основні питання педагогіки і психології.

30 стр., 14745 слов

Психологіна готовність дитини до навчання у школі

... до навчання у школі 1.1 Сутність та основні підходи до визначення психологічної готовності дошкільника до шкільного навчання Поняття готовності дитини до школи ... мови тощо), що не може забезпечити повноцінну готовність дитини до навчання. Готовність до шкільного навчання передбачає, крім наявності знань, умінь ... за тривалості 25 і більше днів; дітей, які не досягли станом на 1 вересня 6 років та 6 ...

Велика заслуга колективу Павлиської школи в переході до навчання дітей з шестирічного віку. Виношуючи цю ідею з кінця 50-х років, В. О. Сухомлинський створив у Павлиші «школу радості», у якій одним з перших у країні почав готувати шестирічних дітей. Усі діти навчалися в одну зміну, для чого будувалися невеликі споруди на один-два класи за рахунок ремонтних робіт. При школі була оранжерея, кролеферма, пасіка, метеостанція, чотири майстерні, фруктовий сад, виноградник і голуб’ятня. З останнім дзвінком коридори завмирали: жоден учень, жоден учитель не мали права навіть на 5 хвилин затримуватися в школі. Додому! Відпочивати! Читати книги! Працювати в саду, готуватися до гуртків, факультативів. Додаткових занять не було, вони були зведені до необов’язкових консультацій до уроків. Наради вчителів проводилися не частіше одного разу на тиждень. Школа живе вільним часом учителів і учнів — одна з думок В. О. Сухомлинського. Щоб учителі добре вчили, а учні добре вчилися в них, повинно бути багато вільного часу; о 5-ій годині вечора починали працювати всі гуртки. В.Сухомлинський настирливо вмовляв своїх учнів не робити уроків після занять у школі. Весь день вільні! Він рекомендував вставати о 6-ій годині ранку і за дві години зробити уроки краще, ніж за чотири вечірніх.

Біля входу в школу встановлено великий стенд, звернений до матерів «Мати, пам’ятай, що ти головний педагог, головний вихователь. Від тебе залежить майбутнє суспільства». Далі йшли картинки з порадами матерям. Перша порада: «Матері, розповідайте своїм дітям різні казки». Ще більший стенд звернено до дітей: «Бережіть наших матерів» з портретами матерів, які народили в майбутньому знаменитих людей. У школі був і стенд зі списком рекомендованої для читання літератури від Гомера до Хемінгуея під назвою «Людство буде читати їх вічно». Ще один стенд «Подумай, для чого людина живе на світі». Сухомлинський писав, що школа стає справжнім вогнищем культури лише тоді, коли в ній панує чотири культи: культ Батьківщини, культ Людини, культ Книги, культ Рідного Слова. Школа в Павлиші завжди була попереду інтересів дітей,бо вони вчилися водити мотоцикл, трактор не в старших класах, а в 3-му, коли дітям усе нове, усе викликає захоплення. Для малечі було спеціально сконструйовано мотоцикл. Усі діти вирощували хліб своїми руками. Восени 3-й клас отримував ділянку в півкласу, засівав ц озимою пшеницею, і весною діти чергували, оберігали пшеницю від горобців, а літом косили хліб самі, обмолочували його на маленькій молотилці, усім класом відвозили мішок зерна на млин, одержували муку, їхали з нею в пекарню і там пекли пиріжки і коровай для свята врожаю. Так закінчувалась початкова освіта в Павлиші — власним хлібом.

У Павлиській школі намагалися оцінити не знання, а успіх, перемогу, подолання труднощів у навчанні. Успіх — перша причина радощів у навчанні. У перших класах учням не ставили двійок, а домагалися, щоб вони працею пересилили невдачу і добре виконали завдання, тоді й виставлялася оцінка. Сухомлинський говорив: «Не ловіть дітей на незнанні, оцінка — не покарання, оцінка — радість». Учителів у своїй школі він виростив сам, жив у кожному з них, кожного робив однодумцем — це були справжні педагоги.

3 стр., 1366 слов

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський

... Сухомлинського його творчість педагогічна громадськість України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу сприймала неоднозначно. Якщо для більшості вчителів, батьків, керівників органів народної освіти, громадськості праці видатного педагога ... до роботи школи в учнів формувалося негативне ставлення до "чорнової" буденної праці хлібороба чи робітника". В.О. Сухомлинський підкреслив, що ...

В. Сухомлинський ніколи не ходив на один урок до вчителя, а лише на систему уроків — 12—15 підряд. Перші три роки він не сварив молодого вчителя, а лише хвалив, підбадьорював, вів від успіху до успіху. Старі вчителі навіть сердилися за це на директора. Через три роки людина або назавжди залишалася в Павлиській школі, або назавжди йшла. Бути вчителем у школі В. Сухомлинського було нелегко. Сухомлинський писав: «Учні — збільшувальне скло незнання вчителя». Випускники школи іноді всі до одного вступали до вищих навчальних закладів.

Учительська в Павлиській школі майже нічим, крім розкладу уроків та бібліотекою, не нагадувала школи. Домашні меблі, акваріуми, серветки, жодного плаката — усе м’яке, тихе, бо вчитель у вчительській повинен відпочивати. Тут не говорилося про хвороби, сімейні неполадки, а панував веселий, діловий настрій. На педраді вчителя при всіх не розпинали, усі недоліки обговорювалися в робочому порядку, на педрадах говорилося про принципове, піднесене. Ось теми семінару підвищення педагогічної культури на 1970—71 н.р.:

о Як учити, щоб діти вірили вчителю?

о Уміти вимагати і вміти прощати, уміти бачити і не все помічати.

о Учитель — совість народу.

В. Сухомлинський вів семінар для батьків і один раз на місяць — семінар для гостей школи. Звичайних батьківських зборів у школі не було, бо В. О. Сухомлинський не уявляв собі, як можна говорити про недоліки дітей уголос, при всіх … У школі практично не залишали учнів на другий рік, не відправляли в спецшколи, жодного відсталого учня. Поряд зі звичайними дітьми в класі сиділи за партами і намагалися вчитися самі дивні тугодуми. Він навчився вчити всіх. І після того, як у школу прийшов новий директор Микола Іванович

Козак — людина спокійна, ділова, він повністю поділяв погляди Сухомлинського — справи йшли, як і раніше. Павлиська школа довго трималася не стільки на директорові, скільки на його поглядах, ідеях.

В. О. Сухомлинський був відомим у Радянському Союзі педагогом, мав два ордени Леніна, був Героєм Соціалістичної Праці, член-кореспондентом Академії педагогічних наук, Заслуженим учителем, знаменитим директором, Лауреатом Державної премії в галузі науки. Коли через ЗО років педагогічної діяльності його запитали, що було найголовнішим у його житті, він без роздумів відповів: «Любов до дітей». В. О. Сухомлинський помер у 1970 р., 2 вересня, того дня, коли діти, яких він готував до школи, пішли на свої перші уроки. Павлиська школа стала знаменитою на весь світ. Сьогодні про неї можна прочитати німецькою мовою і японською, і угорською, і румунською, і англійською. Сьогодні бути директором Павлиської середньої школи — велика честь. І багато хто думає, що це якась особлива, прекрасна, дивна школа. А насправді вона маленька, двоповерхова, стара, цегляна — її збудували ще на початку XX століття. Школа стара, але вчать у ній по-новому.

6 стр., 2690 слов

Освітня діяльність як предмет педагогіки вищої школи. Її методологія і категорії

... дошкільна педагогіка, 3) педагогіка школи, 4) педагогіка професійно-технічної освіти, 5) педагогіка середніх спеціальних навчальних закладів, 6) педагогіка виробництва, 7) педагогіка вищої школи, 8) військова педагогіка, 9) порівняльна педагогіка, 10) ... Джоном Локком ( 1632 - 1704 ) ( його головна педагогічна праця називалась "Думки про виховання"). У Франції свій внесок у розвиток педагогічної ...

У школі на 500 учнів — 80 різних гуртків: від гуртка вишивання до кібернетичного. А навколо школи прекрасний садок, майстерні, навчальна електростанція, теплиці, пасіка, кролеферма, стадіон. І все збудували самі діти за допомогою дорослих майстрів. Постає питання: хіба це все зробив В. Сухомлинський? Звичайно, ні. У його працях зібрано все краще з досвіду школи попередніх років. Праці десятків учених, досвід тисяч учителів сконцентровано в 36 книгах і сотнях статей В. О. Сухомлинського. Так було у А. С. Макаренка, так повинно бути в кожного видатного педагога. В. Сухомлинський підвів підсумок, усьому світу показав, які результати дає школа, яка поважає школяра як людину, він довів, що можна підготувати до щасливого життя кожну дитину. Подвиги вчених неповторні, але їх приклад надає сил, підносить дух, заставляє діяти.

педагогічний сухомлинський вчитель виховання

Ідеї В. О. Сухомлинського та їх здійснення

Володіючи неабияким даром слова, Василь Олександрович розповів про свої педагогічні пошуки, ідеї і знахідки в статтях, брошурах і книгах, присвячених найрізноманітнішим питанням педагогічної теорії і практики. У своїй сукупності вони дають уяву про цілу педагогічну систему, на формування якої впливали філософські і поетичні традиції українського народу. За 34 роки напруженої роботи його погляди еволюціонували від окремих сторін навчально-виховного процесу до створення цілісної педагогічної системи формування всебічно розвиненої особистості.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х рр. він шукав нові підходи до підвищення грамотності і успішності учнів та вдосконалення форм навчання, досліджував взаємозв’язок умов і результатів навчання («Головне — якість уроку», «Педагогічні причини відсіву учнів», «Наш план проведення екзаменів», «Інтерес до навчання — важливий стимул навчальної діяльності»).

У той же час його хвилювали і проблеми організації керівництва навчальною і виховною роботою («Замітки директора», «Наша робота з батьками», «З практики директора школи», «Директор на уроці» та інші).

У 50-х — на початку 60-х років з’являються монографічні роботи В. Сухомлинського. Особливої уваги він надає трудовому вихованню, політехнічній освіті школярів («Виховання колективізму у школярів», «Підготовка учнів до трудової діяльності» та ін.).

Виховання постає педагогічно організованою працею учнів і одночасно виступає одним із важливих шляхів формування всебічно розвиненої особистості.

Найважливішим етапом у творчості Василя Олександровича стали 60—70 рр. Одна за одною виходять його монографічні роботи — «Духовний світ школяра», «Формування моральних переконань молодого покоління», «Людина неповторна», «Моральний ідеал молодого покоління», «Народження громадянина». Він концентрує свою увагу на розумовому і моральному вихованні.

Уже після його смерті, у 80-і рр., продовжують виходити нові твори — «Методика виховання колективу», «Розмова з молодим директором школи», » Батьківщина і серце», «Книга про любов». Ці книги збагачують його концепцію виховання новими напрямами: педагогічна етика; шкільне, сімейне і статеве виховання; активізація і онтимізація навчального процесу; керівництво духовним життям школярів; виховання громадянськості. В. О. Сухомлинський видав декілька збірок художніх мініатюр. Твори В. О. Сухомлинського перекладені на різні мови, видані в Болгарії, Румунії, Югославії, Китаї, Польщі, Японії, Таїланді. їх тираж становить 12 млн. примірників.

6 стр., 2753 слов

Моральне виховання дошкільників засобами народної педагогіки

... розбудовує нині наша держава. Розглядаючи виховання як процес підготовки підростаючого покоління до життя, народна педагогіка на перше місце ставила моральне виховання. Підтвердженням даної думки є ряд ... Ушинського про те, що “моральне виховання становить головне завдання виховання, значно важливіше, ніж розвиток розуму взагалі, наповнення голови знаннями і роз'яснення кожному його особистих ...

Головна мета його педагогічної творчості — формування всебічно розвиненої особистості. Василь Олександрович створив реальний зразок особистості з живими думками і почуттями, визначив її вчинки і дії. При цьому він обгрунтував шляхи, засоби і методи формування людини відповідно до цілей суспільства з урахуванням індивідуальних і вікових особистостей розвитку дитини.

В. О. Сухомлинський всебічно розкрив роль і значення школи як об’єктивного фактора виховання особистості. Школа — це місце, де дитина повинна відчувати щастя, повноцінність свого духовного життя, радість праці і творчості. До школи він підходить діалектично — від «школи під голубим небом», школи природи, чуттєвого, емоційно-конкретного сприйняття світу до школи як джерела духовності, культури, моральних цінностей, місця розв’язання протиріч і конфліктів.

Василь Олександрович ставив високі вимоги до вчителя, вимагав, щоб він був авторитетом для дітей. Під авторитетом він розумів не звеличеність і відокремлення від дітей ерудицією, вимогами і формальним управлінням дитиною. Як видно з книги «Серце віддаю дітям», важливе значення мають, багатогранні емоційні стосунки з дітьми в дружному колективі, де вчитель не лише наставник, а друг і товариш.

Він включив до числа активних педагогічних впливів на підростаюче покоління сім’ю і громадськість, школу для батьків, не забував про реальні трудові відносини дітей з виробництвом. У його педагогічній системі виховання особистості здійснюється через тріаду: школа — сім’я — громадськість, які органічно взаємопов’язані.

Процес пізнання В. О. Сухомлинський розглядав як керовану школою і суспільством діяльність підростаючого покоління щодо оволодіння знаннями. Він досліджував мотиви, емоції, стимули і включив їх у систему активного педагогічного впливу. Результати різних форм впливу на процес пізнання він ставив у залежність від пробудженого почуття подиву, радості відкриття, емоційної сприятливості і тісного зв’язку з практикою, життям. Він вважав емоційну насиченість процесу навчання законом щодо розвитку дитячого мислення.

У багатьох працях Василь Олександрович всебічно проаналізував процес спілкування як закономірність виховання, він виділив усі типи педагогічного спілкування, розглядав його в тісному зв’язку з діяльністю людини.

Виховання всебічно розвиненої особистості він розглядав як єдність усіх його компонентів — розумового, морального, фізичного і естетичного. Щодо морального виховання, то він знайомить вихованців з нормами загальнолюдської та національної моралі, пробуджує моральні почуття, виробляє моральні звички і через вправи в моральних вчинках приводить до наукового світогляду, стійких звичок високоморальної поведінки. Ідеал майбутнього збігався в нього з загальнолюдським гуманістичним ідеалом, який утверджувався протягом віків і поєднував любов і повагу до людини з боротьбою за торжество справедливості, розуму, гуманізму, непримиримості до зла.

5 стр., 2072 слов

Педагогіка сімейного виховання

... класів та учителям-предметникам. Їм сама природа заклала віддано перевагу у дітей. Забезпечення сімейного виховання, його змістовними організаційні аспекти є вічної і дуже відповідальної завданням людства. ... Глибокі контакти з батьками створюють в дітей віком стійке життєве стан, відчуття ...

Колектив він розумів як багатство індивідуальностей, у якому дозріває особистість. Василь Олександрович збагатив і систематизував теорію і методику виховання шкільного колективу, розробив форми його організації, мету і мотиви діяльності. У своїй практиці він застосовував індивідуальне виховання, у якому враховувалися співвідношення суспільних, колективних і особистих інтересів.

У його педагогічній системі категорія особистості займає центральне місце. Дитина — це активний і самодіяльний індивід, який не «вчиться на дорослого», а живе повноцінним і цікавим життям. Дитина — це розвиваюча система індивідуальних /характеру, темпераменту, розуму, інтересів, бажань, почуттів/ якостей в єдності з соціально економічними відношеннями, тобто через школу, сім’ю, вулицю, село, друзів, працю. Кожна дитина — це цілий світ, світ, що не відкритий і не досліджений.

Величезного виховного значення Василь Олександрович надавав слову, його ролі в духовному світі дитини. Мову, слово він трактував широко — це і слово вчителя, і книга, і мова природи, і мова музики, живопису. Усі вони покликані розбудити допитливість дитини, сприяти прояву творчості, показати зв’язок з Батьківщиною, з народом. Книга — важливий засіб формування інтересів особистості. Василь Олександрович склав рекомендований список книг, куди ввійшли скарби світової культури.

П’ять променів пронизують систему В. О. Сухомлинського: продуктивна праця, творчість» довіра, співпереживання, краса. «Краса сама собою впливає на душу і не вимагає роз’яснень», — писав Василь Олександрович. Виховувати красою — це вести дітей від тонких спостережень над оточуючою природою до глибокого і емоційного проникнення в шедеври літератури, музики, живопису, розуміння і усвідомлення людських дій, вчинків, відносин і до намагання творити прекрасне руками. В. О. Сухомлинський намагався виховати у дітей творче ставлення до будь-яких видів діяльності.

Через «уроки мислення», «уроки творчості» він підводив виховання до усвідомлення необхідності самовдосконалення. Казку, гру, вигадку, красу природи, мистецтво він вважав могутніми стимулами творчості. Василь Олександрович пов’язував творчість з розвитком волі, емоцій, почуттів дитини, він об’єднував дитячу думку, фантазію і діяльність.

І, насамкінець, традиції. Вони становили суттєву частину його педагогічної системи, у якій злилися патріотичні, національні звичаї з оригінальними педагогічними формами, які носили романтико-героїчний характер. Добре відомі такі традиції Павлиської школи, як: святкування дня Невідомого героя, День першого дзвінка, День останнього дзвінка, Свято першого хліба та інше.

Василь Олександрович увів у педагогічну науку такі поняття, як «культура почуттів», «духовність», «натхненність», розуміючи під цим єдність пізнання, емоцій і діяльності. Він бачив мету і підсумок виховання й освіти підростаючого покоління у формуванні в нього звички трудитися, усвідомлювати свій трудовий обов’язок — позитивно ставитися до будь-якої справи, навіть дуже непривабливої і важкої.

Великий педагог закликав культивувати красу людської любові, коли людина морально вдосконалюється, створює сім’ю, продовжує людський рід, творить людське «Я» в самому собі. Цінним є розвиток В. О. Сухомлинським теорії виховання дітей шестирічного віку, методики навчання учнів читати і писати на основі емоційно-естетичного сприйняття світу в умовах активної мислительної діяльності. Актуальними є його, підходи до системи заохочень і покарань учнів, використання оцінки, її ролі і значення, оптимальність домашніх завдань.

5 стр., 2452 слов

Сутність, зміст процесу виховання — Психологія — ...

... виховного процесу. У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей ... інших народів...». Національне виховання — виховання дітей на культурно-історич-ному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях ... неспро-можними розкрити їх внутрішню сутність, спеціалізація в мистецтві, науці ... та організованої роботи з виховання кож-ної особистості. Зупинення цього процесу — катастро-фа для ...

Василь Олександрович проявив глибоке знання діалектики виховного процесу, показав взаємозв’язок усіх складових частин навчання і виховання. Поєднання теоретичних узагальнень з багатим практичним досвідом сприяє незгасаючому інтересу широкої громадськості до його педагогічної творчої спадщини.

В.О. Сухомлинський — майстер унікального експерименту

Педагогічний експеримент у Павлиській школі узагальнено В. Сухомлинським у 40 книгах, 500 статтях та низці неопублікованих творів. До класичних творів педагогіки належать «Павлиська середня школа», яка може бути навчальним посібником у педагогічних інститутах. Експеримент у цій школі тривав понад ЗО років. Індивідуальна творча діяльність Василя Олександровича — директора школи поєднувалася з формуванням цілісного передового педагогічного досвіду керованого ним колективу. Як учитель-новатор, він володав почуттям справді нового, умів заглядати в майбутнє, готував своїх вихованців до життя. За плідну педагогічну наукову і діяльність В. О. Сухомлинський був удостоєний найвищих нагород: два ордени Леніна, Золота Зірка Героя, Лауреат державної премії УРСР в галузі науки. Після виходу першої книги молодий директор сільської школи обирається членом-ко-респондентом АПН СРСР, йому присвоюють почесне звання «Заслужений учитель республіки», його нагороджують медалями К. Д. Ушинського і А. С. Макаренка. Його книги видаються мільйонами тиражів, у всій країні проходять конференції, присвячені педагогу. Цей список можна продовжувати. Хіба Ушинський і Песталоцці, Януш Корчак і А. Макаренко свого часу були удостоєні більшої честі? Чи зараз є педагог, оточений більшою увагою свого народу і своєї країни, ніж В. О. Сухомлинський? Нелегко йому було у праці і в боротьбі. Загальне визнання заслужив В. О. Сухомлинський своїм блискучим педагогічним експериментом, рівносильним життєвому подвигу. Яка ж суть цього експерименту? Які його результати?

За своїми масштабами, цілями, тривалістю павлиський експеримент носить глобальний характер: він охоплює весь процес формування особистості, являє собою повний педагогічний цикл. У перші роки після війни він прийняв до школи дітей загиблих воїнів, внуків партизан, а через 25 років сам пішов з життя. У полі зору педагогів Павлиської школи було все людське життя — від першого дня до останнього, від народження до смерті, від пологового будинку до кладовища, від першого слова — до останнього. В/ О. Сухомлинський говорить про народження дитини і пробудження батьківського почуття, про розумну материнську любов, про обов’язок сина, про почуття вдячності — про все, що людину робить Людиною.

12 стр., 5829 слов

Основні принципи навчання

... навчання і викладання. Принципи навчання виражають ці вимоги. Наприклад, закономірністю навчання є необхідність наукових знань в розвитку учня, в його ... життя в даному суспільстві поза навчанням. Виховання поза процесом навчання не могло б забезпечити підростаючому ... малювання, співу і музики, фізкультури. Участь дітей в трудовій, художньо-образотворчій, музично-естетичній, спортивній діяльності ...

Навчання для нього — загальне виховання дітей, батьків, усього населення. Учений багато думає про дітей з вродженими психічними вадами, з недоліками інтелектуального розвитку, він залишає таких дітей у Павлиші, не відправляє у спеціальні навчально-виховні заклади, відкриває їм широку життєву дорогу, семеро таких дітей він довів до вищої школи. Суть і значення педагогічного експерименту в тому, щоб школа не давала країні педагогічного браку в вихованні. Людина — вища цінність, брак її формування — втрата для країни, перешкода прогресу людства.

Учителів у Павлиші цікавить розум, моральність, здоров’я майбутніх громадян; їх привчають до праці, до прекрасного. Кожна дитина може себе проявити з якогось боку — у школі після уроків працювало 80 гуртків. Ніщо з людських досконалостей не забуто в Павлиші. Незадовго до смерті Василь Олександрович бесідував з в’язнями. Він переконав їх подумати над тим, який біль, яке горе вони принесли людям, як треба його спокутувати. На очах в’язнів виступали сльози, вони поставили йому більше як 100 питань, і ніхто з них не був грубим, байдужим. Він радив в’язням виробити ясну мету і намагатись її досягти. На цій зустрічі одноголосно був прийнятий і схвалений унікальний документ «Перетворювати знання в особисті переконання» — це було звернення до всіх учнів загальноосвітніх шкіл виправно-трудових закладів Української РСР. У ньому рішуче засуджувалося злочинне відношення до рідної мови.

Перша книга педагога вийшла в 1956 р. і називалася «Виховання колективізму у школярів». Остання його книга «Мудра влада колективу» побачила світ після його смерті. Основні принципи шкільного колективу — це патріотизм і громадянськість духовного життя учнів і педагогів, примноження духовних багатств, гармонія високих, благородних інтересів, потреб і бажань. Основою цілісності, якісності колективу В. Сухомлинський проголосив піклування людини про людину, відповідальність людини за людину. Він рішуче виступав проти волюнтаризму у вихованні, навчанні. «Сильні вольові засоби свідчать про ваше безсилля,» — писав В. О. Сухомлинський у книзі «Мудра влада колективу» (М., 1975, С.232).

Його підхід до дітей значно ширший від педагогіки співробітництва (кінець 80-х — 90-і рр.).

Значне місце в павлиському експерименті займає вчитель — ключова фігура у справі виховання і навчання дітей. Учитель у В. О. Сухомлинського серцевина будь-якої системи виховного впливу, без нього немислимий експеримент. Приклад учителя — жива, сама ефективна наочність у вихованні. Своїм прикладом він надихав учителів на самовіддану творчу діяльність.

В. О. Сухомлинський створив цілісне вчення про вчителя, його невичерпну і багатогранну роботу, про всебічне вдосконалення його знань, теоретичної і практичної підготовки. У Павлиській школі психологія стала хлібом насущним. Психологічними засобами керував сам директор, який був і кращим керівником студентів — практикантів. Його сила в роботі з учителями ще й у тому, що він був енциклопедично освіченим, усі предмети навчального плану школи знав на рівні хорошого спеціаліста-предметника. Прихід Василя Олександровича на урок завжди був подією для педагога і для учнів. Працювати з ним було нелегко, дехто не витримував напруження і звільнявся. Але вимогливість директора була гранично коректною завжди. Якщо він знаходив дев’ять недоліків на уроці і записував у свій блокнот дев’ять зауважень, то при аналізі уроку говорив лише про один недолік, оскільки не хотів зламати, приголомшити вчителя-початківця. А щоб висловити всі дев’ять зауважень, директор школи відвідував 9—10 уроків, хоч йому вже після першого уроку все було зрозуміло. Пізніше директор відвідував ще уроки, щоб поставити актуальні проблеми перед учителем на найближчі роки. Після цього В. О. Сухомлинський надовго залишав молодого вчителя в спокої. Але було й так, що вчитель сам просив директора прийти до нього на урок, бо хотів переконатися у своїх успіхах. В. О. Сухомлинський не раз повторював: «Немає хреста важчого, ніж хрест вихователя. Немає в світі більш виснажливої роботи, ніж праця педагога». Немає нічого важчого, ніж виховання людини до повного її формування. Виховання не має кінця. З припиненням виховання і самовиховання вступає в силу анти виховання. Відсутність виховання ніколи не дорівнює нулю, воно завжди — негативне, від’ємне, тобто менше нуля. Це свідчить про велике призначення педагога. Щодо себе, то В. О. Сухомлинський завжди закликав сперечатися з ним, навіть сварити за все, за що тільки можна. Для цього потрібно досліджувати, аналізувати творчість педагога. У новатора не завжди все йде гладко і безперечно, але його життєстверджуюча і оптимістична педагогіка глибоко гуманістична. В. О. Сухомлинський уперто відмовляється від розповсюдженого терміна «важкі діти». Для нього «важких дітей» не було, а були «важкі долі». Діти не народжуються важкими, їх такими робить складна доля, стосунки з батьками, дорослими. В. О. Сухомлинський міг безконечно говорити про добро, повторювати свої заклики до добра і доброзичливості, бо сам був ідеалом у цьому відношенні. Це розуміли навіть малі діти. В. О. Сухомлинський по-народному добрий, для нього дорогі рідні звичаї давнини, звичаї добра, добрі звичаї. У школі на зиму створювалися «пташині лікарні», у яких відігрівали, відгодовували голодних, хворих, простуджених, поранених птахів, а весною відпускали їх на волю. У школі часто проводилися Свята книги, учні за успіхи завжди нагороджувалися книгою. Василь Олександрович часто питав учнів, які книги вони прочитали, а він знав усі книги, що учням здавалося дивним. У В.Сухомлинського була велика бібліотека, в інших вчителів — також тисячі книг, у кожного учня — хоч маленька, але своя бібліотека. Василь Олександрович віддав свій гонорар за книгу «Духовний світ школяра» небагатій сільській бібліотеці, і вона переродилася і кількісно, і якісно.

Понад половину павлиських випускників щороку вступали до вищих навчальних закладів, що В. Сухомлинський вважав важливим стимулом у середній освіті. Коли медалісти Павлиша не підтвердили медалі з математики і не пройшли за конкурсом в інститут В. Сухомлинський сердито вичитав учителю математики — своєму другові і соратникові і виніс жорстокий вирок: «Ти більше ніколи не піднімешся вище 8-го класу».

Найкращі стосунки були в нього з учителями початкових класів, а серед учителів старших класів дехто не підтримував свого учителя — директора, а дехто «ставив палки в колеса». Людські стосунки завжди складні. Один з учителів ретельно записував і рахував, скільки разів Василь Олександрович виходив на лоно природи з маленькими дітьми: «Пише сім разів, а був шість».

В.О. Сухомлинський про розумове виховання

Ім’я В. О. Сухомлинського відоме і популярне в усьому світі, зараз не зустрінеш учителя, вихователя, який був би не знайомий з його педагогічною спадщиною.

Однак визнання до павлиського вчителя прийшло не відразу, спочатку були роки напруженої роботи над вивченням духовного світу дитини, виробленням форм і методів навчання і виховання. У педагогічній спадщині павлиського вчителя немає жодного аспекту в системі навчання і виховання, якому не було б приділено потрібної уваги. Разом з тим у спадщині В. О. Сухомлинського рельєфно виступає проблема розумового виховання, яка була і завжди буде однією з головних ланок навчально-виховного процесу.

За В.Сухомлинським, розумове виховання — це «надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці». (Вибр. твори. В 5-ти т. К.: Рад. школа, 1979—1980.— Т.4.—С.214).

Розумове виховання відбувається в процесі надбання знань, але не зводиться лише до їх накопичення. Знання повинні стати переконаннями особистості, її духовним багатством, впливати на ідейні погляди, результати діяльності людини, на її громадянську активність та інтереси.

Найважливішим засобом розумового виховання є навчання, у процесі якого відбувається розумовий розвиток. «Як без азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання» (т.4, с.215).

На багато численних переконливих прикладах Василь Олександрович показав, що успіх розумового виховання залежить від багатьох факторів: від інтелектуального багатства всього шкільного життя; від духовного багатства вчителя, його кругозору, ерудиції, культури; від змісту навчальних програм і характеру методів навчання; від організації розумової праці на уроках і вдома. «Навчання — це лише одна із пелюсток квітки, яка називається вихованням у широкому розумінні слова. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки у квітки. У вихованні все головне — і урок, і розвиток різноманітних інтересів у дітей після уроків, і відносини вихованців у колективі» (ї. З, с. 13—14).

Знання з кожного предмета мають певний виховний заряд для формування і розвитку творчого розуму. Тому В.Сухомлинський не погоджується з думкою, що для дітей, у яких немає здібностей до математики чи хімії, допустимі неглибокі, поверхові знання з цих предметів.

В. Сухомлинський вважає, що розумове виховання неможливе без спеціального, спланованого, постійного розвитку розумових сил і здібностей дітей. Цією роботою Василь Олександрович керував понад 20 років, учителі починали її за два роки до вступу дітей-до школи, причому паралельно з процесом вивчення мислення дитини, дискретності її мозку, здатності «думати про свої думки».

З метою поліпшення дискретності мозку дитини у Павлиській школі проводять спеціальні уроки мислення. З 5 до 10 років дітям потрібно відкривати якнайбільше незрозумілого, цікавого. Чим більше незрозумілого, тим яскравіший інтерес. У дитини виникає багато «чому?». У такі моменти «дитина думає, спостерігаючи, і спостерігає, думаючи»(т1, с.106).

В. О. Сухомлинський любив повторювати: «Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму» (т.З, с.18).

Він вважав дуже важливим, щоб перші істини діти отримували з оточуючого світу, щоб дитину через світ природи вводили в світ суспільних відносин. «Школа під голубим небом», або, як її ще називали, «Школа радості» — справжнє талановите відкриття Сухомлинського. У ній уроки проходять на природі. Ідея такої школи зустрічалась ще у Ж.-Ж. Руссо, але Василь Олександрович розвинув, поглибив і переосмислив її. У його працях вона набула цілеспрямованого універсального характеру, вид цілісної педагогічної доктрини. «Школі радості» педагог Приділяв багато уваги у своїй кращій книзі «Серце віддаю дітям», удостоєній Державної премії Української РСР у 1974 році (посмертно).

.

Павлиський учитель вважав, що серед природи народжується яскрава і жива думка, дитина мислить «образами». Це означає, що, слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорож краплі води, дитина малює у своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші ці картини, тим глибше обдумує вона закономірності природи.

Дитина мислить … Це означає, що певна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова) оточуючого світу, і через тонкі нервові клітини — через канали зв’язку — йдуть сигнали. Нейрони обробляють цю інформацію, систематизують її, групують, зіставляють, порівнюють, а нова інформація в цей час поступає й поступає, її потрібно знову сприймати й обробляти. Для того, щоб з таким прийомом справитися, нервова енергія нейронів за дуже короткі проміжки часу раптово переключається від сприйняття образів до їх «обробки».

«Саме це надзвичайно швидке переключення нервової енергії нейронів і є тим явищем, яке ми називаємо думкою, — дитина думає» (т. З, с. 35).

В. Сухомлинський говорив, що якщо ізолювати малюка від природи, якщо примушувати йога сприймати слово без зв’язку з наочними образами, то клітини мозку будуть швидко втомлюватися і малюк не справиться із завданням, буде відставати. «Ось чому потрібно розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи. Ось чому кожна подорож у природу є уроком мислення, уроком розвитку розуму» (т. З, с. 36).

В. О. Сухомлинський систематично два рази на тиждень протягом чотирьох років водив кожну групу своїх вихованців на виноградники, на зелені луги, у поля, на річку, на курган, що за селом… І кожен раз, даючи уроки мислення в «школі під голубим небом», він намагався не лише сам говорити, а більше слухати дітей, давав можливість дітям серед природи помовчати, подивитися, відчути, осмислити побачене й почуте. «Вміння дати дитині подумати — це одна із найтонших якостей педагога» (т. З, с. 36).

В. Сухомлинський продумав у деталях усе, що могло стати джерелом думки, визначав об’єкти спостереження, явища оточуючого світу. Так склались 300 сторінок «Книги природи», кожна з яких мала свою назву: «Живе і неживе», «Неживе пов’язане з живим», «Все в природі змінюється», «Сонце — джерело життя», «Рослинний і тваринний світ», «Природа чекає зими», «Ліс зберігає вологу», «Зелений листок — комора Сонця» та інші, У результаті образного мислення діти поповнюють словниковий запас такими поняттями, як явище, причина, наслідок, зумовленість, залежність, спільність та інші. Поняттями можна оволодіти, лише досліджуючи конкретні явища і факти, лише обдумуючи те, що дитина бачить своїми очима, лише при поступовому переході від сприймання конкретних предметів і явищ до абстрактних понять. Немалу роль, пише В. О. Сухомлинський у книзі «Про розумове виховання», у розвитку мислення відіграють задачі на кмітливість, які породжують оточуючі предмети і явища. В арсеналі павлиських вчителів не одна тисяча таких задач.

Велика роль у розумовому вихованні надавалася казкам, «Казка— це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови», — писав В. О. Сухомлинський (т.З, с.34).

Уже на четвертому місяці існування «школи радості» у Павлиші було створено кімнату казок, у якій дитяча фантазія була невичерпною. Кожен предмет у ній народжував фантастичну уяву. Дитяча уява починала грати, очі загорались, плавна мова текла потоком.

У розумовому вихованні В. Сухомлинський важливе місце відводив малюванню, кресленню, музиці, творчості. Уже через тиждень після занять у «школі радості» Василь Олександрович запропонував малюкам принести альбом і олівці для малювання. Діти сідали зручно на галявині шкільної садиби, самостійно вибирали об’єкти для малювання. У малюнках на повну силу проявлялася дитяча фантазія, що пробуджувала думку. На уроках образотворчого мистецтва, радив В. Сухомлинський, потрібно не лише вчити дітей законам пропорції, перспективи, спів розмірності, але й давати простір для уяви, не ламати дитячої мови казкового бачення світу.

«Школа радості» поступово ставала концертним залом під відкритим небом. Тут слухали музичні твори і музику природи. Без музичного виховання, вважав В.Сухомлинський, також неможливий повноцінний розумовий розвиток. Ранньої осені діти на природі слухали «Політ джмеля» з опери «Казка про царя Салтана» М. А. Римського-Корсакова, у сонячний день «бабиного літа» — «Осінню пісню» П. І. Чайковського, у зимові дні — мелодії Е. Гріта, Ф. Шуберта, Р. Шумана … Прослухавши мелодії, діти йшли до квітучої медоносної трави, де слухали бджолину арфу, гудіння джмеля. Музика пробуджує думку, наповнює клітини мозку чудодійною силою. Потрібно, писав В. Сухомлинський, щоб цей зачарований світ природи не був відгороджений від дітей класними дверима.

Розумове виховання в широкому розумінні слова можливе лише за умови отримання дітьми міцних, свідомо засвоєних знань, елементарних істин науки, тобто тих азів, з яких починається навчання і без яких не можна досягти вершини знань. Навчання, побудоване на заучуванні і зубрінні, породжує інертність думки. Той, хто лише заучує, часто стає безпорадним перед елементарним розумовим завданням. Не володіючи навичками відбирати для заучування головне, необхідне, учень не вчиться думати. Якщо, наприклад, розв’язуючи якусь задачу, учень буде задумуватися над формулою скороченого множення, або, працюючи над твором, над тим, як писати кожне слово, такий учень не справиться із завданням. Василь Олександрович порівнював хорошого учня з досвідченим слюсарем, який кожен раз, беручи свій інструмент, не розглядає його, бо він уже йому знайомий, а зразу починає працювати; так і підготовлений до розумової праці учень повинен брати з багажу своїх знань азбучну істину, не напружуючи зусиль. А щоб інструмент не заіржавів і не перетворився у важкий тягар, потрібно ним постійно користуватися. У Павлиській школі кожен учитель із свого предмета визначав коло знань, обов’язкових для постійного збереження в пам’яті, і намічав шляхи і способи оволодіння ними. Серед них головні: застосування засвоєного для здобування нових знань; зв’язок думки з її першоджерелом — оточуючим світом. Але оскільки можливості людської пам’яті не безмежні, то розумовий розвиток більше визначається умінням людини самостійно орієнтуватися в морі знань, у потоці різноманітної інформації.

Важливим для розвитку об’ємності і гнучкості розуму є єдність знань і вмінь. В. О. Сухомлинський відзначав, що вже в початкових класах письмо учнів повинно бути напівавтоматичним, щоб розумові сили спрямувати не на сам процес письма, а на розуміння смислу тексту. Для цього необхідні вправи з техніки і темпу письма, а також списування в початкових класах не менше 1400—1500 сторінок у зошиті.

Це ж стосується і читання. Щоб навчитись виразно, швидко, свідомо читати, щоб учень думав не про процес читання, а про зміст прочитаного, у початкових класах на читання вголос потрібно затратити не менше 200 годин, а на читання про себе — не менше 2000 годин. «Думка лише в тому випадку стає бажаною працею для маленької людини, якщо вона вміє, читаючи, думати і, думаючи, читати», — підкреслював Сухомлинський (т. 5, с. 605).

Серед інших умінь і навичок, якими досконало повинен володіти учень, Василь Олександрович називав: уміння спостерігати явища оточуючого світу; уміння думати — зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле; уміння дивуватися; уміння висловлювати думку про те, що учень бачить, робить, думає; уміння виділяти логічно завершені частини в прочитаному, встановлювати взаємозв’язок і взаємозалежність між ними; уміння знаходити в книзі матеріал-відповідь на питання; уміння знаходити книгу з проблеми; уміння робити аналіз тексту в процесі читання; уміння слухати вчителя і одночасно записувати його розповідь; уміння читати текст і одночасно слухати інструктаж учителя про роботу над текстом; вміння написати твір, оповідання про те, що учень бачить навколо себе, спостерігає тощо.

Успіх розумового виховання залежить від методів навчання, від їх відповідності розумовому розвитку учнів, а це в свою чергу визначає структуру уроків.

Сухомлинський вказував, що перш ніж учити дітей запам’ятовувати, їх потрібно вчити думати, мислити, аналізувати факти і явища оточуючого світу. «Якщо повторення — мати навчання, то спостереження — мати обдумування і запам’ятовування знань» (т.2, с.504).

Учень стане розумово-вихованим лише тоді, коли вчитель зможе запалити його глибиною своєї думки допитливістю, жадобою знань. Для цього павлиські вчителі користувалися на практиці класичним правилом Аристотеля: «…мислення починається з питання, з дива.» Мислення на уроці починається там, де в учня з’являється бажання відповісти на питання, тому В. Сухомлинський завжди закликав учителів звертати увагу учнів при викладі матеріалу на так звані «вузлики знань».

Величезне значення в розумовому вихованні, на думку Сухомлинського, має праця. «Розум дитини на кінчиках її пальців», — підкреслював він. Багаторічні спостереження павлиських учителів впевнено показали, що в трудолюбивих дітей формується живий допитливий розум. Однак важлива . не всяка праця, а перш за все складна, творча, яка вимагає тонкого уміння і майстерності, праця, у якій проявляються здібності до вдумливого аналізу фактів, явищ, зв’язків, закономірностей.

Розумовому вихованню, на думку В. Сухомлинського, сприяють такі види праці: конструювання і монтування діючих моделей установок, механізмів, приладів; вибір способів передач, перетворень, трансформації енергії і руху; вибір способів обробки матеріалів, вибір інструментів і механізмів, технологічних прийомів обробки; створення середовища, необхідного для нормального розвитку рослин і тварин, управління цим середовищем.

Підчас трудових операцій, підкреслював видатний педагог, «відбувається складне явище: у кожний момент багато разів передаються сигнали від руки до мозку і від мозку до руки; мозок учить руку, рука розвиває, учить мозок» (т. 2, с. 535).

Успіх розумового виховання багато в чому залежить від уміння протягнути незримі ниточки від уроку до позаурочних занять. У Павлиській школі було дві програми навчання: перша — обов’язкова, друга — для позаурочних занять. Вони поєднані і глибоко змістовні.

Спостереження В. Сухомлинського переконують, що для осмислення і збереження в пам’яті обов’язкового матеріалу учням потрібно прочитати в 2—4 рази більше науково-популярної та іншої літератури. Прочитане поза програмою налаштовує мозок дітей на засвоєння вивченого. Суть позаурочних, домашніх занять, на відміну від класної роботи, стверджував В. Сухомлинський, це робота з накопичення фактів для пізнання, питань,- роздумів. На заняттях гуртків діти, вивчаючи, спостерігаючи, зіставляючи, знаходять істину або ж бачать, що їм необхідні додаткові знання, спостереження, експерименти.

Реалізуючи положення про те, що серцевиною розумового виховання є науковий світогляд, Сухомлинський добивався того, щоб кожен його вихованець умів відстоювати і доводити істину. «Пізнаючи — доводити і доводячи — пізнавати — у цій єдності думки і праці якраз і заключається єдність розумового виховання і світогляду», — писав він (т. 4, с. 221).

На думку Василя Олександровича, важливими елементами розумового виховання в процесі навчання є: при вивченні предметів природничого циклу продуктивна праця, дослідження, експерименти; при вивченні гуманітарних дисциплін — самостійне вивчення життєвих явищ, літературних джерел, літературно-творчі досліди.

Узагальнюючи свій великий практичний досвід, В. О. Сухомлинський намітив основні шляхи активізації розумової діяльності учнів, серед них:

  • о самодисципліна в розумовій праці;
  • о формування пізнавальних мотивів;
  • о спеціальна організація розумової праці на уроці і після уроку;
  • о творчий характер завдань з елементами дослідження;
  • о навчання прийомам мислительної діяльності.

«Справжнє розумове виховання, —підкреслював Василь Олександрович, — орієнтує людину на життя у всій його складності, у всьому багатстві» (т. 1, с. 100).

Питання розумового виховання були в центрі уваги всіх праць В. О. Сухомлинського та в його практичній діяльності. Його одержимість цією проблемою знаходимо в праці «Як виховати справжню людину». Говорячи про образ ідеальної людини, яку слід назвати справжньою, В. Сухомлинський вважає, що такій людині поряд з іншими якостями повинні бути властиві «інтелектуальне багатство, творчий розум, прагнення жити у світі думок, постійне бажання збагачувати і розвивати свій розум» (т.2, с.160).

Дуже цінні положення і висновки В.О. Сухомлинського про розумове виховання ввійшли до збірника «Про розумове виховання», вони мають непересічне значення для педагогічної громадськості, студентства, усіх читачів. Книга складається з п’яти розділів. Перший розділ — «Розумове виховання, його суть, місце і роль у системі виховної роботи»; другий — «Школа багаття знань, освіченості, розумової культури і розумової праці»; третій — «Світ природи і розумове виховання»; четвертий — «Дайте дитині радість розумової праці, радість успіху в навчанні»; п’ятий — «Як розвивати мислення і розумові здібності дітей». А які багаті ці підрозділи! Студенти дізнаються про суть розумового виховання, його зв’язок з інтелектуальним і трудовим розвитком; про роль учителя, педколективу в розумовому розвитку; про наукову організацію процесу оволодіння знаннями; про «школу під голубим небом»; про керівництво розумовою працею учнів на уроці; про роль казок, про шляхи розвитку мислення, розумових Здібностей дітей.

Отже, у творчій спадщині В.О. Сухомлинського розглядаються проблеми змісту освіти й виховання, мотивації й методики навчання дітей, контролю і керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато іншого. Великий педагог бачив нові проблеми та шляхи їх вирішення, про це свідчать унікальність його експериментів, творчий підхід до теорії і практики навчання й виховання.