Міністерство освіти і науки України
Одеський Національній Морський Університет
Реферат на тему
«Національно-психологічні особливості та традиції ділової омунікації»
Виконав:
Ст. 3 к. 4 гр. СМФ
Болгаров Є. В.
Перевірила:
Дзинглюк О. С.
Одеса — 2012
Складовою культури людини й того соціального середовища, в якому відбувається ЇЇ взаємодія із собі подібними, є культура спілкування. В ній відбиваються ціннісні орієнтації, позиції, соціальні ролі, які виконує індивід у суспільстві. Культура спілкування визначає способи взаємодії людей у конкретних ситуаціях, виходячи з норм, традицій, національної своєрідності суспільства. Кожна епоха позначена певною своєрідністю культури спілкування, яка, з одного боку, відповідає загатьнолюдським цінностям, а з іншого — етнопсихологічній специфіці конкретного соціуму. Варто виокремити два рівні контекстів культури. Стосовно культури високого контексту, то вона характеризується тим, що в ній інформація подається в неявній формі: вона зрозуміла тільки тим, хто має досвід перебування в даному культурному середовищі. Сутність культури низького контексту полягає в тому, що в ній між індивідами постійно підтримується певна психологічна дистанція, саме тому інформація, яка доходить до суб’єктів, повинна мати відкритий характер. Культура спілкування залежить не лише від особистості, її комунікативних можливостей, але й від набутих людиною знань, умінь та навичок встановлювати контакти. Важливе значення мають також комунікативні установки особистості на спілкування з іншою людиною, яка розглядається як найвища цінність суспільства. Культура спілкування пов’язана із культурою мовлення, тобто здатністю індивіда використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовні засоби, етичні норми. Відповідно до сучасних уявлень культура спілкування може визначатися такими показниками й характеристиками:
- ступінь довершеності в оволодінні комунікативною системою знань;
- сукупність умов, що забезпечують високу комунікативну компетентність, а також рівень комунікативної підготовки людини;
- мова та інші допоміжні засоби комунікації (жестикуляція, мистецтво, а на найвищому щаблі розвитку культури — письмо), ступінь відповідності мови літературним нормам;
- комунікативна установка на спілкування з іншою людиною як найвищою цінністю;
- сукупність моральних вимог, які стають для людини складовою її звичок і навичок, що виявляються в її повсякденній манері спілкування;
- уміння застосовувати етичні норми спілкування, комунікативні знання відповідно до етнопсихологічних особливостей індивіда, норм моралі конкретного суспільства та з урахуванням загальнолюдських цінностей;
- система суспільно визнаних категорій, настанов, забобонів, звичаїв, традицій, які регламентують міжособистісні стосунки.
Висока культура спілкування — це гармонія професійних знань, комунікативних та морально-психологічних можливостей, що, безумовно, залежать віл інтелектуально-культурних здібностей особистості, яка перебуває у стані взаємодії. Вона являє собою систему знань про способи передавання інформації, особливості сприйняття один одного у процесі взаємодії, будується на підставі загальнометодичних принципів спілкування й можливостей конкретних учасників комунікації.
Психологія особистості керівника
... їх « включателів », починаючи з ядра особистості управлінця. психологія управлінський керівник життєвий 1. Психологія особистості керівника Результати посиленого останніми роками розвитку молекулярної генетики ... суб'єкт. Серед них психологія особистості, як інтегративна дисципліна розглядає питання розуму і пристрасті, людських універсалів і різноманітних культур, унікальності і закономірних ...
Кожна конкретна людина чи група має свою специфічну культуру спілкування, що складається протягом усього їх розвитку та враховує суспільно-історичний, соціокультурний, соціально-психологічний, політико-економічний, правовий, міжнародний, екологічний впливи. Щодо культури спілкування в групі, то вона не обмежується особливим морально-психологічним кліматом чи цінностями, які закладено в основу взаємодії, вона формується протягом певного проміжку часу й не піддається простому маніпулюванню. Приміром, складовими культури ділового спілкування в організації можуть бути: етико-пси-хологічна система норм і цінностей спілкування; засоби, що містять технології спілкування та стиль взаємодії; способи внутрішньої згуртованості тощо. Вплив культури спілкування в організації на становлення зайнятих у ній працівників виявляється в засвоєнні ними комунікативних особливостей взаємодії, етико-психологічних норм спілкування, цінностей і способів поведінки, видів і форм спілкування, засобів впливу на партнерів та ін. Культура спілкування в організації впливає на поведінку і сферу взаємодії як керівника, так і всіх інших працівників, зокрема на: вибір форми та стилю спілкування; використання тактичних засобів взаємодії з погляду морально-психологічних та естетичних цінностей; особисту манеру спілкування, міру такту, культуру мовлення й мовний етикет; сферу й рівень спілкування за відповідними моральними нормами. На рівень культури спілкування в групі (організації) впливають такі чинники:
- рівень загальнокультурного розвитку країни, її матеріальний, духовний стан у конкретний період становлення, шо визначає комунікативну культуру конкретної групи та її суб’єктів;
- рівень розвитку конкретної особистості, стан її комунікативного потенціалу, зв’язки із соціумом;
- комунікативний рівень розвитку групи, стан її соціально-психологічного простору;
- система зовнішніх зв’язків, наявність зовнішніх партнерів зі взаємодії, зовнішніх каналів доступу сторонньої культури спілкування, ступінь інтенсивності таких зв’язків, їх об’єктивний чи суб’єктивний характер;
- комунікативно-правовий та організаційно-культурний порядок у групі, в установі чи навчальному закладі;
- загальні, національні, галузеві, конкретно групові схеми взаємодії учасників спілкування, які забезпечують запрограмований рівень культури спілкування членів групи.
Інший елемент культури — ритуали (від лат. ritualis — обрядовий) характеризується як сукупність обрядів, церемоній, звичаїв, шо застосовуються у спілкуванні як колективні дії, які не мають технічного значення, хоча в тій чи іншій культурі спілкування відповідають певним соціальним потребам.
Психологія спілкування
... цільовим. Ділове спілкування, Особистісне спілкування Інструментальне спілкування Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні. 5. Виділяють вербальне та невербальне спілкування. Вербальне спілкування, Невербальне спілкування 6. ... може бути людиною, що вихована в традиціях іншої культури. Отже, процес спілкування є надзвичайно складним явищем, який включає не тільки ...
У спілкуванні ритуали передусім використовують у проведенні зборів, діловому листуванні, обговоренні планів, підведенні підсумків тощо. Ритуали у спілкуванні здійснюються відповідно до традицій (від лат. traditio — передача; форма передавання соціального досвіду, ідей, звичаїв, норм від покоління до покоління), які є елементом загальної соціальної та культурної спадщини народу, шо передається від покоління до покоління і зберігається в суспільствах упродовж тривалого часу. У спілкуванні традиції виступають у формі звичаїв, що відтворюють норми взаємодії й забезпечують стійкість комунікативної культури. В тій чи іншій культурі етносу традиції відіграють більшу чи меншу роль. Зокрема, англійці мають тверду звичку вирішувати будь-які справи, у тому числі й ті, що пов’язані із встановленням взаємозв’язків і’контактів, згідно з традиціями.Наводячи як приклад китайський стиль спілкування, зверталася увага на те, що для китайців характерною є орієнтація у спілкуванні на систему групових, а не індивідуальних цінностей. Ідеться про індивідуальний або колективний самоконтроль, котрий є одним з поширених критеріїв і згідно з яким різняться культури загалом і культури спілкування зокрема.
Принагідно зазначимо, що індивідуалізм притаманний суспільствам, які характеризуються вільними зв’язками між індивідуумами, тобто пріоритет надається особистим цілям порівняно з групою, самоідентифікація здійснюється на основі особистісних рис, а не через ототожнення себе з групою. Вважається, що для західного суспільства характерними є цінності індивідуалізму. Щодо спілкування, то він проявляється у власній думці, самостійності суджень, індивідуальному прийнятті рішень, задоволенні власних інтересів та ін. Водночас азійські культури більше цінують колективізм, який у спілкуванні проявляється в підвищеній повазі до співрозмовника, колективному обговоренні та ухваленні рішення тошо. Відомо чимало досліджень, в яких підкреслюється той факт, що в колективіста можуть бути встановлені взаємини з меншою кількістю людей, однак ці зв’язки глибші і тривають довше. Для представника індивідуалістської культури добре самовідчуття пов’язане з одноосібними позитивними почуттями, наприклад, з почуттям гордості. Колективіст хороше самовідчуття пов’язує з міжособистісними стосунками, зокрема, з дружніми почуттями. Стосовно України, то тут основою формування культурних цінностей спілкування були різні джерела й різні чинники. Мовленнєві ціннісні вартості формувалися під впливом народних традицій. У фольклорі (в коломийках, приказках, прислів’ях, історичних піснях, баладах, легендах), в образах народного світогляду, міфологічних уявленнях містяться дані про поведінку людей, їхні настрої та взаємини. Цікаву інформацію про культуру спілкування можна почерпнути з пам’яток історії та літератури. Зокрема, важливий вплив на культуру спілкування мала давня книжна творчість. У літописах є не лише достовірні історичні оповіді, викладені в хронологічній послідовності, а й дидактичні поради, повчання, які відтворюють особливості спілкування в тогочасному суспільстві.
Соціологія культури
... вони виробляють в сумісному житті для підтримання визначених структур діяльності і спілкування. У вузькому значенні культура практикується в соціології як система колективно ... культури вважає цінності. Конфліктний підхід розглядає культуру як динамічну систему, яка є своєрідною ареною конфліктів, породжених соціальною нерівністю. Цінності зазнають певного впливу інших соціальних факторів. Зокрема, ...
Національні стилі ділового спілкування, Американський стиль ділового спілкування.
У сучасних умовах ставлення до ділових комунікацій
кардинально змінилося. На відміну від суспільства суворої ієрархії, де
панує монологічна комунікація, а головним
наказ, поява нового комунікативного простору, пов’язаного з
демократизацією соціально-економічних відносин, обумовило
зростання значимості ділової комунікації, з додаткового інструмента
стосовно сфери виробництва товарів, робіт і послуг перетворилася у
важливу функцію, здійснювану менеджером для досягнення ділового
успіху.
Внаслідок постійно зростаючою інтенсивністю спілкування в
різних сферах менеджерської діяльності особливу актуальність
набуває вивчення феномена ділової комунікації. Специфіка й
складність виникаючих тут проблем пов’язана з тим, що комунікація
здійснюється в умовах несумісних, переважно, культурних
стереотипів мислення й поведінки, зокрема й у ситуаціях професійної
взаємодії.
На сьогодні накопичений значний досвід комунікативного аналізу
в різних наукових дисциплінах соціо-гуманітарного, природничо-
наукового й науково-технічного напрямків. Це пов’язане з тим, що
комунікація являє собою складне, багатогранне соціокультурне
явище. Проблеми ділової комунікації розглядаються з позицій фахівця
в конкретній царині, наприклад, комунікації в маркетингу [7],
комунікації в менеджменті або PR- комунікації [10], психології [1; 9],
культурології [6], педагогіки [11], лінгвістики [13].
При цьому питання,
пов’язані з розглядом ділової комунікації як соціокультурного явища,
на наш погляд, вимагають більше ретельного соціально-
філософського аналізу. Саме спроба уточнити сенс поняття «ділова
комунікація» та виявити його типологізацію і виступає метою даної
статті.
Обговорення проблеми
Комунікацією називаються також сигнальні способи зв’язку у тварин
Поняття «коммунікація» і «ділова комунікації» виступають як
загальне й особливе, оскільки, останнє виступає вихідним стосовно
першого; це — обмін інформацією в процесі діяльності, спілкування, і
шляхи сполучення. Ефективність комунікацій в організації часто
визначає якість рішень і їхньої реалізації.
Іншим, релевантним для розкриття сутності поняття «ділова
