Предмет і завдання кримінальної психології
.
Кримінальна психологія (від лат. Criminalis — злочинний) — це галузь юридичної психології. Кримінальна психологія вивчає психологічні механізми правопорушень і психологію правопорушників, проблеми утворення, структуру, функціонування та розпадання злочинних груп,
Кримінальна психологія вивчає психічні закономірності, які пов’язані з формуванням злочинного задуму, підготовкою та скоєнням злочину, а також утворенням стереотипу злочинної поведінки. Вона досліджує особистість злочинця та злочинної групи, а також психологічні шляхи впливу на цю особистість і групу.
Різні наукові дисципліни по-різному підходять до генезису правопорушень. В.Кудрявцев стверджує що: „Структура конкретного правопорушення може бути проаналізована з різних точок зору. Юридичний підхід характеризує його як діяння, яке складається з 4-х елементів: об’єкта, об’єктивної і суб’єктивної сторін та суб’єкта. Для кримінології, соціології та психології більш продуктивним є динамічний, генетичний підхід, який дозволяє вивчити поведінку людини в розвитку. З цієї точки зору конкретне правопорушення е процесом, який розгортається як в просторі, так і в часі. Більше того, оскільки нас цікавлять причини правопорушень потрібно враховувати не тільки самі дії, які утворюють заборонений законом вчинок, але і деякі події, що передували їм. Таким чином розкривається генезис протиправної поведінки, тобто її походження та розвиток».
Визнання факту, що злочинність зумовлена перш за все соціально, зовсім не означає, що ігноруються індивідуальні властивості особистості при вивченні злочинної поведінки. Різні сторони особистості, від природи здібностей і до природи відхилення поведінки є предметом гострої, багаторічної дискусії таких вчених як Б.Г. Ананьєв, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, С.Л. Рубінштейн, К.К. Платонов та ін.
Непрямий, опосередкований вплив соціального фактору на особливості біологічної підструктури не менш очевидний як і вплив біологічного на підструктуру спрямованості, хоча стать, тип і структуру нервової системи, патології та задатки людина одержує при народженні. Відомі такі явища як «недільні діти», «діти карнавалу», діти які зачаті п’яними батьками, і які появляються на світ з різними патологіями нервової системи; що затрудняє їх соціальну адаптацію. За даними, які наводить Ф. Углов, спостереження за 1500 породіллями показали, що різні відхилення в організмі дітей спостерігаються у 2% матерів, які не вживають алкоголю, у 9% — які вживають алкоголь помірно і в 74% матерів, які зловживають спиртним.
Історія розвитку юридичної психології
... розвитку, забезпечення автономності її поведінки. У XVIII-XIX ст. зароджується кримінальна, потім судова, а пізніше юридична психологія. Вперше факти стосовно психології злочинної поведінки, психології особистості злочинця і психології ... Рання історія юридичної психології Як більшість нових наук, що виникли на стику різних галузей людських знань, юридична психологія на перших етапах свого розвитку не ...
Досить складною є також взаємодія біологічного та соціального фактору на вищій підструктурі спрямованості, яка проявляється, перш за все, в особистісних якостях і поведінці людини, в характері її соціальної активності. Як відомо, героями та злочинцями не народжуються, а стають. Тому, у формуванні цих якостей головне місце відводиться соціальним, прижиттєвим факторам: вихованню, навчанню, впливу середовища.
Г.А Аванесов виділяє такі біологічні передумови, які відіграють негативну роль у поведінці людини:
- патологія біологічних потреб, яка часто стає причиною сексуальних збочень і статевих злочинів;
- нервово-психічні захворювання (психопатії, невростенії), які підвищують збудливість нервової системи, зумовлюють неадекватну реакцію та затрудняють соціальний контроль за діями,
- спадкові захворювання, особливо, які спричинені алкоголізмом, якими страждають 40% розумово відсталих дітей;
— психофізіологічні навантаження, конфліктні ситуації, зміна хімічного складу навколишнього середовища, використання нових видів енергії, які призводять до різних психосоматичних, алергійних, токсичних захворювань і є додатковим кримінальним фактором.
Одним із суттєвих компонентів причинного комплексу злочинності є незадоволення запитів людей у сфері споживання, розрив між потребами і можливостями їх задоволення.
Потреби утворюються під впливом минулого. Стандарти минулого звичаю життя діють на актуальні потреби людей завдяки їх власному досвіду та досвіду попередніх поколінь. Установка „жити не гірше ніж раніше”, яка охоплює як рівень життя в цілому, так і його окремі показники, стосується і більш віддаленого минулого. Знання про нього є завжди приблизними, а уява в значній мірі перекручена. Причому одні сторони минулого соціального життя як правило перебільшуються, в той час як інші — суттєво зменшуються, внаслідок чого минуле ідеалізується і сприяє невиправданому зростанню потреб.
По-друге, потреби диктуються майбутнім, яке прогнозується, („Завтра жити не гірше ніж сьогодні”).
По-третє, потреби людей формуються в результаті порівняння з життям інших соціальних груп. («Жити не гірше ніж інші» ).
По-четверте, формування потреб підпорядковано принципу «відповідності» можливостям.
Важливе кримінологічне значення має протиріччя засвоєної рольової інформації, що пов’язано у деяких випадках з протиріччями у самому змісті соціальної ролі, її двозначності „вбудованої” в дану роль.
Результат внутрірольового конфлікту залежить від:
- а) розміру соціальних, правових, моральних санкцій, які очікують у зв’язку з тим чи іншим варіантом поведінки (як позитивних так і негативних);
- б) очікуваного ступеня їх реальності, близькості, неминучості;
- в) ставлення індивіда до своєї соціальної ролі в цілому і до її складових елементів;
- При кримінологічному вивченні важливим є аналіз особистості у взаємодії з соціальним середовищем, оскільки злочинну поведінку породжує не сама по собі особистість або середовище, а саме їх взаємодія.
Особистість злочинця має для кримінальної психології і самостійний інтерес тому, що вона не просто відображає певні зовнішні умови але є активною стороною взаємодії. Для неї характерна свідома, цілеспрямована діяльність.
Психологічні властивості людини
... на відміну від іншим людям. Індивідуальність проявляється у риси характеру, темпераменту, звички, переважаючих інтересах, в якостях пізнавальних процесів, в здібностях, індивідуальному стилі діяльності. Індивідуальні особливості людини ... взаємодії із соціальної природною середовищем, з матеріальними і духовними обставинами його життя й зовнішньоекономічної діяльності. У процесі цього взаємодії ...
Загальновизнаним є те, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості та соціального середовища, їх взаємодії потрібно шукати безпосередні причини злочинної поведінки.
Злочинність — це не тільки сукупність злочинних діянь, але і сукупність осіб, які їх скоюють.
На відміну від вбивць, законослухняні люди здатні вийти з групи, уникати контактів, які їх незадовільняють чи травмують, або будуть намагатись змінити своє ставлення (внутрішню позицію) до таких обставин.
Для багатьох вбивць, наприклад, ситуація принципово інша. Контакт з кимсь іншим, (в побутових стосунках — з жертвою злочину) набуває для них надто важливого характеру. При цьому сам злочинець приписує жертві здатність задовольнити його потреби, а потім у тій чи іншій формі вимагає цього задоволення.
Системний підхід дає можливість глибоко і на сучасному науковому рівні дослідити цю проблему. Головні положення цього підходу:
- особистість правопорушника досліджується як складна ієрархічна система, в якій виділяють елементи, які мають прямий зв’язок із злочинною поведінкою;
- особистість правопорушника пізнається через його діяльність, через взаємодію з соціальним середовищем;
- поряд з особистістю і діяльністю обов’язковим елементом дослідження є середовище, яке оточує індивіда, особливості соціального мікро середовища.
Основна мета дослідження — виявити значимі в генезисі злочинної поведінки
елементи цих підсистем.
Дослідження показали, що для різних видів злочинів (насильницьких, корисливих, необережних) характерними є різні перекручення у мотиваційній сфері правопорушника.
2. Загальна психологічна характеристика злочинної діяльності.
1. З точки зору психології будь-яке правопорушення, будь-який злочин можна розглядати як особливий вид діяльності, вид певної соціальної активності людини, що проявляється в специфічних формах протиправної поведінки, в якій виражаються ставлення суб’єкта до соціальних цінностей, особливості його психіки та індивідуально-психологічні властивості, мотиваційна сфера особистості, психічні стани.
Під діяльністю в психології розуміють ту чи іншу (внутрішню чи зовнішню) активність людини, яка спрямована на досягнення поставленої цілі.
Будучи активним суб’єктом діяльності людина активно включається в суспільні, міжособистісні стосунки, тому займає певну позицію відносно інших людей, суспільства в цілому, соціальних цінностей. На цій стадії, за твердженням С.Л. Рубінштейна, діяльність набуває новий специфічний аспект, стає поведінкою.
Поведінка — це зовнішній прояв діяльності, дій людини, процес взаємодії з навколишнім середовищем, опосередкований її зовнішньою (руховою) і внутрішньою (психічною) активністю. У поведінці виражається її ставлення до моральних, правових норм, традицій, які існують в суспільстві. За поведінкою судять про особистісні особливості суб’єкта.
Психологічна теорія діяльності
... психологічна теорія діяльності стверджує принцип активності. І, насамкінець, четверте: поняття дії "виводить" діяльність людини у предметний і соціальний світ. Річ у тім, що "представлений результат" (мета) дії може ... теорія діяльності відрізняється від попередніх концепцій, перебувають у визнання нерозривного єдності свідомості людини та поведінки. ... створені задля досягнення цілі з урахуванням ...
Предметом спеціального вивчення юридичної психології є протиправна, злочинна поведінка, яка за своєю антисуспільною спрямованістю, способами досягнення цілі суттєво відрізняється від звичайної поведінки людини, яка не вступає в конфлікт з нормами права. Ця антисуспільна спрямованість злочинної поведінки особливо помітна коли потрібно аналізувати процеси мотивації цілепокладання, прийняття рішення, вибору засобів досягнення поставлених цілей і практичної реалізації злочинного задуму при здійснені злочинів з різними формами провини.
Своєрідною одиницею поведінки людини є вчинок. „Вчинком — є не будь-яка дія людини, а лише така, в якій головне значення має свідоме ставлення людини до інших людей, до суспільства, до норм суспільної моралі” (С.Л. Рубінштейн).
Більше того, вчинком може бути і утримання суб’єкта від якихось дій (або як кажуть юристи, бездіяльність) якщо в цьому стримуванні (бездіяльності) проявляється його позиція, ставлення до явищ, що відбуваються.
Розглядаючи діяльність ми не можемо не помітити дві її сторони: внутрішню (психічну) і зовнішню (фізичну) предметну сторону. Усвідомлення суб’єктом майбутньої діяльності, мисленнєве переміщення її у зв’язку з цим у часі та просторі називається інтеріоризацією (перетворенням у внутрішнє).
Процес інтеріоризації може протікати як на вербальному рівні, так і згорнуто у вигляді образів мислення. Навпаки, зовнішню, предметну сторону діяльності слід розглядати як екстеріоризацію внутрішньої, психічної сторони діяльності.
Ці дві сторони діяльності нерозривно пов’язані між собою. „Зовнішня сторона — рухи за допомогою, яких людина впливає на зовнішній світ, — визначається і регулюється внутрішньою (психічною) діяльністю, мотиваційною, пізнавальною і регулятивною… Вся ця внутрішня, психічна діяльність спрямовується і контролюється зовнішньою, яка виявляє властивості речей, процесів, здійснює їх цілеспрямовані перетворення, виявляє міру адекватності психічних моделей, а також ступінь співпадання одержаних результатів і дій з очікуваними. (АВ. Петровський).
Усі ці процеси є в основі формування наміру людини під час підготовки і здійснення нею злочину, оскільки злочин є різновидом діяльності, головною особливістю якої є її антисуспільна спрямованість.
2. Невід’ємним елементом діяльності є потреба людини, яка стає джерелом її активності. Потреба, що набула спонукальної сили, яка спрямовує діяльність, стає її мотивом. Як писав О.М. Леонтьєв, „діяльності без мотиву не буває; „немотивована” діяльність — це діяльність, яка не без мотиву, а діяльність з суб’єктивно і об’єктивно прихованим мотивом”.
Щоб активність набула характеру діяльності незалежно від її спрямованості, перед людиною повинна стояти ціль. Тільки в цьому випадку можна вести мову про цілеспрямовану діяльність. Процес цілеутворення може мати різні часові інтервали, завершуючись постановкою загальної цілі у вигляді деякого образу майбутнього результату (продукту) діяльності. Проте на шляху до досягнення цієї загальної цілі суб’єкт може ставити більш конкретні (часткові) цілі, порівнюючи їх із загальною ціллю.
Психологічна структура діяльності ( )
... середовища, включаючи себе і умови свого існування. Суттєвою відмінністю діяльності людини від поведінки тварин є те, що вона регулюється усвідомлюваною метою. Поведінка ... самому понятті діяльності уже імпліцитно міститься поняття її предмету. Вираз „ безпредметна діяльність” позбавлений всякого змісту. Діяльність може здаватися безпредметною, але наукове дослідження діяльності необхідно вимагає ...
Детермінантою вибору цілі є таке важливе особистісне утворення, як рівень домагань. Значно завищений рівень домагань, неадекватна самооцінка особистості часто призводять до того, що суб’єкт ставить перед собою (з точки зору своїх здібностей і об’єктивних умов) реально недосяжні цілі. Крах у досягненні цих цілей може викликати у суб’єкта стан фрустрації, загострити стан психічної напруги, є причиною розвитку конфліктних стосунків з навколишніми і провокувати агресивні (протиправні) форми поведінки.
Серйозні порушення процесів цілеутворення, як правило, свідчать про психічну незрілість людини, її інфантильність, легковажність і навіть про можливі розлади і порушення її психіки.
3. Одиницею діяльності є дія. За допомогою дій здійснюється та чи інша діяльність.
Сукупність дій може складати певний вид діяльності.
Під дією в психології розуміють відносно закінчений елемент діяльності спрямований на виконання якоїсь однієї, простої поточної задачі, на досягнення тієї чи іншої конкретної (часткової) цілі. В основі дії є спонукання у вигляді різних потреб, інтересів, які стають для суб’єкта мотивом, як тільки появляється ціль. Тому в мотивах відображаються спонукання індивіда.
