Психологічні особливості публічного виступу

Використання звуків, запахів і дистанції у процесі спілкування

Спілкування — це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб’єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

Зазвичай виокремлюють п’ять основних знакових систем:

* Оптико-кінетична система знаків, яка охоплює жести, міміку, пантоміміку, тобто руки, обличчя й постава в цьому разі стають джерелом психологічної інформації.

* Паралінгвістичні засоби. Йдеться про систему вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність. Доведено, що як гучний голос, так і занадто тихий не підсилюють переконувального впливу одного співрозмовника на іншого. Не завжди, коли людина говорить тихо, вона змушує співрозмовників, щоб її слухали, а лише тоді, коли є справжнім авторитетом серед інших.

* Екстралінгвістична знакова система, яка характеризується введенням у мову пауз, сміху, інших вкраплень. Певна частина людей, особливо в діловій сфері, вважає, що їхній статус вимагає деякої монотонності. Однак слід пам’ятати про психологічні якості людей. Суть у тому, що у своїх учинках вони керуються як інтелектом, так і емоціями.

* Візуальне спілкування, тобто «контакт очима». Періодично дивлячись на обличчя партнера, людина таким чином дарує йому свою увагу, а психологія людей така, що вони цінують увагу до себе.

* Проксеміка, яка передбачає організацію простору й часу спілкування (часові особливості початку спілкування, розташування партнерів за столом переговорів тощо).

Невербальні засоби спілкування поділяють також на:

  • візуальні, до яких належать кінетика (рухи ніг, голови, рук, тулуба);
  • напрямок погляду й візуальний контакт;
  • вираз очей;
  • поза (зокрема локалізація, зміна поз відповідно до словесного тексту);
  • шкірні реакції (почервоніння, піт);
  • дистанція (відстань до співрозмовника, кут повернення до нього, персональний простір);
  • додаткові засоби спілкування, у тому числі особливості будови тіла (статеві, вікові) і засоби їх перетворення (одяг, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, сигарета тощо);
  • акустичні (звукові), пов’язані з мовою (інтонація, голос, тембр, тон, ритм, висота звуку, мовні паузи та їх локалізація в тексті) і не пов’язані з нею (сміх, плач, кашель, вдихи, скрегіт зубів, «хлюпання» носом тощо);
  • тактильні (пов’язані із дотиком), які передбачають фізичний вплив (ведення сліпого за руку, контактний танець та ін.) і такевіку (потиск руки, хлопання по плечу).
    5 стр., 2084 слов

    Етика і психологія ділового спілкування

    ... взаємодії і спілкування коїться з іншими людьми людина освоює безліч соціальних ролей, і навіть ... та його роль колективі. Психологія групи - це сукупність ... до другої темі реферату. 2. Взаємодія особи і колективу сучасного підприємства ... розвивається у процесі життєдіяльності, тобто. купується певний соціальний досвід. ... юридичної погляду етики й культури проведення ділових контактів, і ділових ...

Ольфакторна система спілкування пов’язана з урахуванням у процесі взаємодії природних і штучних запахів. І хоча смак і нюх найменшою мірою задіяні в спілкуванні, вони, незалежно від волі, беруть участь у комунікативному процесі і впливають на людські стосунки.

Сьогодні вже є наукові докази, що запахи на несвідомому рівні забезпечують взаємний потяг людей. Якщо люди постійно знаходяться поряд, то можна припустити, що їх взаємодія відбувається і на рівні запахів. Тому необхідно ретельно дотримуватися гігієнічних вимог, а також користуватися косметикою та парфумами з нерізкими, природними ароматами.

Основним, універсальним вербальним засобом людського спілкування є мова (усна і письмова).

Мова — це підґрунтя культури народу, безмежний невичерпний океан вселюдського досвіду.

Універсальною для спілкування є природна мова, за допомогою якої можна висловити практично все — від неясного почуття, що зароджується, до найзагальніших ідей і понять. Жива природна мова віддзеркалює душу тієї особи, яка спілкується, вона сповнена звуками, виграє барвами, усміхнена або похмура, неозора, мов море — уся вона виблискує й переливається під сонцем нашого «Я». За мовою людини можна визначити її етнічну та соціальну належність. Мова — сукупність звукових сигналів, письмових знаків та символів, за допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.

Процес оволодіння технікою мовлення потребує знання побудови мовного апарату, ознайомлення з особливостями звукотворення, опанування технікою фонаційного дихання, формування артикуляційної вимови, оволодіння основами правильної дикції, вироблення вміння дотримуватися оптимального темпу і ритму мовлення, усвідомлення суті логічного мовлення.

Дихання у мовотворенні визначає якість звуків і мовлення загалом. У професійній діяльності (спів, промова в класі, виступ з лекцією) потрібне фонаційне дихання (вдихання коротше від видихання).

Розрізняють кілька видів дихання: верхнє (ключичне), грудне (реберне), черевне (діафрагмальне).

При активному мовленні перевагу віддають діафрагмальному диханню, яке коливається за висотою, частотою, глибиною. З метою опанування техніки фонаційного дихання вдаються до спеціальних вправ.

Важливим компонентом формування культури мовлення є опанування чіткою дикцією — вмінням виразно вимовляти звуки, склади, слова. Виконання вправ для засвоєння положення апарату мовлення й артикуляції при вимові звуків та слів у фразі сприяє розвитку дикції.

Невербальне спілкування представлене не лише використанням жестів, міміки, пантоміміки, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.

Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування).

5 стр., 2482 слов

Психологія спілкування

... спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психоло­гічних особливостей, національних звичаїв тощо). За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії ... Мова — це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію. Мовлення ...

Дистанція спінювання залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб’єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психологічних особливостей, національних звичаїв тощо).

За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:

  • інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) — до 0,5 м;
  • міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) — 0,5-1,2 м;
  • соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) — 1,2—3,7 м;
  • публічна дистанція — 3—7 м і більше.

При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.

2. В чому суть специфічних особливостей процесу комунікації

Комунікативний процес є основою спілкування, організація якого залежить від розуміння системи й структури процесу, а також природи комунікативного акту.

Специфічними особливостями комунікативного процесу є діалогічність і монологічність.

Монологічне спілкування передбачає одностороннє спрямування інформації, коли один з учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, не відчуваючи при цьому необхідності в зворотному зв’язку з партнером. Найчастіше це відбувається за позиційної нерівноправності партнерів по спілкуванню, коли один із них є впливовою особою, наділеною активністю, усвідомлюваними цілями і правом їх реалізувати. Співрозмовника він сприймає як особу пасивну, що має цілі не настільки значущі, ніж його. За таких умов відбувається суб’єкт-об’єктне спілкування.

гуманістичним спілкуванням,

  • конгруентність (лат. congruentia — відповідність, узгодженість) партнерів по спілкуванню. Йдеться про відповідність соціального досвіду, його усвідомлення і засобів спілкування учасників взаємодії;
  • довірливе сприймання особистості партнера. За таких умов неактуальним є оцінювання якостей і рис співрозмовника, оскільки домінує сприйняття його як певної цінності;
  • сприймання іншого учасника взаємодії як рівного, який має право на власну точку зору і рішення.

Йдеться не про фактичну рівність партнерів, особливо в ситуаціях, де виявляється різна соціальна позиція (вчитель — учень, лікар — пацієнт тощо), а про рівність людей у їх людській суті;

  • проблемний, дискусійний характер спілкування. Це означає, що розмова має розгортатися на рівні позицій, а не на рівні догм;
  • персоніфікований характер спілкування. Це розмова від імені власного «Я»: «Я так думаю», «Я переконаний» та ін.

Гуманістичне спілкування є найприйнятнішим з огляду на продуктивність міжособистісних контактів.

Вітчизняна психологія розглядає діалог (розмову між двома або кількома особами) у таких площинах:

3 стр., 1452 слов

Стилі педагогічного спілкування. Їх види і психологічна характеристика

... відіграє стиль спілкування. Стилі спілкування Про це слід поговорити докладно. Для продуктивної комунікативної діяльності педагог повинен знати, що спілкування пронизує всю систему педагогічного впливу, кожен його мікроелемент. Специфіка педагогічного спілкування обумовлена ??різними ...

  • первинна, родова форма людського спілкування, яка визначає повноцінність психічного розвитку особистості;
  • провідна детермінанта розвитку особистості, що забезпечує функціонування механізму інтеріоризації, коли зовнішня первинна взаємодія переходить «всередину» людини, визначаючи цим її індивідуальну психологічну своєрідність;
  • принцип і метод вивчення людини, які реалізуються шляхом реконструкції змісту внутрішніх смислових полів суб’єктів діалогічної взаємодії;
  • комунікативний процес, що розгортається за своїми законами і внутрішньою динамікою;
  • певний психофізичний стан, що функціонує в міжособистісному просторі людей, які спілкуються;
  • цей стан є близьким до інфантильного переживання стану емоційного комфорту під час фізичного контакту матері й дитини;
  • вищий рівень організації взаємин і спілкування між людьми, який органічно є близьким до первинної природи людської психіки, а тому — оптимальним для нормального психічного функціонування і особистісного розвитку людей, реалізації їх потреб, прагнень, намірів;
  • найефективніший метод педагогічних, ідеологічних, інтимних, психокорекційних та інших впливів;
  • творчий процес спільного пошуку істини, краси, гармонії.

Дві особистості у стані діалогу утворюють спільний психологічний простір, часову тривалість, єдину емоційну подію, коли вплив перестає існувати, поступившись місцем психологічній єдності суб’єктів, у якій розгортається творчий процес взаєморозкриття, виникають умови для саморозвитку. Отже, діалог є рівноправним суб’єкт-суб’єктним спілкуванням, яке має на меті взаємопізнання, а також самопізнання і саморозвиток його учасників.

Певну наукову проблему становить тлумачення сутності діалогу. Одні вчені розглядають його як безпосереднє мовне спілкування двох людей, підкреслюють його специфічність, яка полягає в тому, що процес спілкування розгортається завдяки спільним зусиллям двох суб’єктів. Інші доводять, що взаємодія двох суб’єктів ще не означає діалог, бо він виникає лише там, де є взаємодія двох різних змістових позицій, які можуть належати як двом особам, так і одній. Ці твердження не так суперечать, як доповнюють одне одного. Соціально-психологічний зміст діалогічного спілкування полягає в забезпеченні взаємодії, взаємозв’язку, взаємин, спільної діяльності людей, передаванні від покоління до покоління форм культури, норм, традицій, соціального досвіду. Важливими умовами його є повноцінність і принципова рівноправність учасників взаємодії, незалежно від їх віку, соціального статусу, рівня знань і досвіду. Діалогічність спілкування передбачає визнання за співрозмовником права на власну думку, позицію, яку він мусить обґрунтувати.

Досягти діалогічної взаємодії можна лише за довіри, позитивного особистісного ставлення одне до одного, намагання кожного відчувати психологічне буття партнера як власне. Діалогічні відносини є оптимальним психологічним фоном організації контактів, якого повинні прагнути люди і який за адекватної зовнішньої репрезентації та внутрішнього прийняття забезпечує взаєморозкриття їх учасників.

3. Стратегія і компоненти публічного виступу

Усне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це — доповідь, промова, лекція.

5 стр., 2119 слов

Психологія ділового спілкування

... ритуал, традиція, і звичай. Їм відповідають норми, цінності й стандарти етики ділового спілкування. Такий характер етики ділового спілкування ми виявляємо вже у Стародавньої Індії. Усі людську поведінку і ... ознаками. Мимоволі адміністрації у колективі складаються малі неформальні групи із трьох – осіб. Якщо така група істотно впливає громадські думка колективу, що його називають референтній, чи ...

Проголошення доповіді вимагає серйозної підготовки. Перший крок у підготовці — накреслити мету та завдання виступу, визначити коло питань, що їх він має охопити. Насамперед, заздалегідь слід сформулювати предмет та тему останнього (можливо, все це вже було визначено організаторами зібрання).

Другий крок — добір допоміжної інформації. Остання ж може бути отримана з двох джерел 1) теоретичні джерела — це можуть бути статті в періодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосуються теми, енциклопедичні, термінологічні та галузеві словники; 2) усні розмови з обізнаними з проблемою людьми. Висвітлювані питання мають ґрунтуватися на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях (якщо це науковий виступ), на останніх виступах у пресі, на радіо та телебаченні, як прихильників, так і опонентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та посиланнях на протоколи попередніх засідань (якщо це громадські збори).

Добираючи інформацію, необхідно пам’ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промовистих прикладів.

Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми.

Продовжуючи своєрідне стратегічне планування виступу, варто також уявити собі аудиторію, якій буде адресована доповідь. Як створити добре враження про себе у слухачів:

1. Манера тримати себе. Тримайтеся природно, спокійно, не бігайте туди-сюди навкруги столу чи трибуни. Стійте твердо, спираючись на обидві ноги. Пританцьовування на місці, переступання з ноги на ногу видає нервозний стан, що може передаватися слухачам. Не хапайтеся судорожно за трибуну чи стілець — це показник вашої непевності, що викликає недовіру у присутніх.

2. Жестикуляція. Занадто скупа або занадто бурхлива жестикуляція сприймається слухачами однаково негативно. Не робіть руками різких рухів. Застосовуйте жестикуляцію тільки в тому випадку, якщо треба підкреслити сказане.

3. Міміка повинна відповідати змісту виступу й акцентувати увагу слухачів на визначених висловленнях. з виразу обличчя присутні повинні відчути впевненість у тому, про що розповідає доповідач.

4. Голос. Спокійна мова підсилює увагу слухачів. Потрібно уникати монотонності: підвищуйте та знижуйте голос, змінюйте темп мови в залежності від змісту. Стежте за адекватністю емоційних включень у виступ.

5. Зоровий контакт. Підтримуйте постійний зоровий контакт з аудиторією. Однак не дивіться на слухачів як на безлику масу. Звертайте свій погляд на осіб праворуч, ліворуч, перед вами. Дайте зрозуміти уважним слухачам, що ви їх помітили, знайдіть спосіб одним поглядом виявити їм подяку.

Початок виступу представляє найбільші труднощі. У той же час він є винятково важливим, тому що в цей момент розум слухачів свіжий, і на нього порівняно легко зробити враження. Якщо покладатись на випадковість, то це може привести до занадто серйозних наслідків. Початок виступу варто ретельно підготувати заздалегідь.

Вступ повинен бути стислим і складатись не більш ніж з однієї чи двох пропозицій. Часто можна взагалі обійтись без нього. Приступайте прямо до суті вашого виступу, витративши на це мінімальну кількість слів. Ніхто не стане заперечувати проти цього.

8 стр., 3980 слов

Темперамент і особистість

... нових умов, комунікабельність. І тому вони мають враховуватися представниками тих професій, які передбачають роботу з людьми: керівниками, викладачами, вихователями тощо. 1. Особистість. Темперамент та соціальна природа ... актом, незалежним від психічної структури особистості. Однак це переконання невірно, а якщо мислення ставиться не до емпіричних маніпуляцій з конкретними об'єктами, воно тим ...

Новачки схильні починати виступ або з гумористичної розповіді, або з вибачення. І те й інше зазвичай буває невдалим. Далеко не всі люди можуть з успіхом розповісти дійсно вдалий і смішний анекдот. Найчастіше така спроба приводить аудиторію в замішання замість того, щоб доставити їй задоволення. Розповідь повинна бути доречною, гумор — глазур’ю на торті, але не самим тортом.

Ніколи не перепрошуйте, тому що зазвичай це дратує слухачів. Кажіть саме те, що ви збираєтеся сказати, скажіть це чітко, швидко й сядьте на своє місце.

Оратор може завоювати увагу аудиторії на початку свого виступу в такий спосіб:

  • збудивши цікавість слухачів;
  • повідавши цікаву історію;
  • почавши з конкретної ілюстрації;
  • поставивши запитання;
  • почавши з якої-небудь «приголомшливої» цитати чи фактів;
  • показавши, що тема виступу пов’язана з життєво важливими інтересами слухачів.

Не починайте ваш виступ занадто формально. Не показуйте, що ви ретельно його готували. Він має виглядати вільним, ненавмисним, природним. Цього можна досягти, заговоривши про те, що тільки що відбулось, або про те, про що тільки що казали.

Як зробити ясним зміст виступу:

1. Робіть незнайоме зрозумілим, пов’язуючи його зі знайомими предметами та явищами.

2. Уникайте спеціальних термінів у своєму виступі. Викладайте свої думки простою та зрозумілою мовою.

3. Будьте впевнені в тому, що предмет, про який ви збираєтесь говорити, так само ясний для вас, як сонячне світло опівдні.

4. Використовуйте зорове сприйняття слухачів. Коли можливо, застосовуйте експонати, картинки, ілюстрації тощо. Говоріть конкретно (не кажіть «собака», якщо ви маєте на увазі «білого фокстер’єра з чорною плямою над правим оком»).

5. Повторюйте ваші головні думки, але не повторюйте та не вживайте двічі чи тричі ті ж самі фрази.

6. Зробіть ваші абстрактні твердження зрозумілими, супроводжуючи загальні категорії конкретними прикладами чи випадками.

7. Не намагайтеся зачепити занадто багато питань. У невеликому виступі неможливо належним чином розглянути більше ніж один чи два розділи великої теми.

8. Завершуйте свій виступ коротким резюме висловлених вами положень.

9. Якщо можливо, використовуйте збалансовані контрастні пропозиції та ідеї.

10. Інтерес заразливий. Аудиторія напевно буде ним охоплена, якщо сам виступаючий ним переймається.

Кінцівка промови дійсно її найбільш стратегічно важливий елемент. Те, що сказано наприкінці, слухачі швидше за все будуть довше пам’ятати.

Не завершуйте свій виступ словами: «Ось приблизно й усе, що я хотів сказати з цього приводу. Тож, мабуть, я на цьому закінчу». Закінчуйте, але не кажіть про те, що ви закінчуєте.

Ретельно підготуйте кінцівку вашої промови, заздалегідь прорепетируйте її. Знайте майже слово в слово, як ви збираєтеся завершити виступ. Закінчуйте свою мову плавно. Не залишайте її незавершеною та розбитою, подібно зазубреному кругляку. Пам’ятайте: добра імпровізація — це добре підготовлена імпровізація!

4 стр., 1724 слов

Комунікаційні бар’єри та шляхи їх подолання

... інтерпретувати їх у відповідному контексті. 3. Шляхи подолання комунікаційних бар'єрів ... світогляд взагалі. Бар'єри у спілкуванні можуть виникати через індивідуальні ... що на початку виступу вимовляється фраза, прямо не ... Подолання уникнення. Боротьба з цим видом контрсугестії містить у собі керування увагою партнера, аудиторії, ... ефективність комунікацій підвищується, якщо почуття відправника та ...

Ось сім варіантів кінцівок, що зроблять виступ яскравішим:

  • резюмувати — знову повторити та стисло викласти основні положення, котрі ви зачепили у своєму виступі;
  • закликати до дії;
  • зробити слухачам належний комплімент;
  • викликати сміх;
  • процитувати дотепні поетичні рядки;
  • використати яскраву цитату;
  • створити емоційний підйом.

Готуючи початок і кінець виступу, завжди пов’язуйте їх між собою. Припиняйте виступ, перш ніж цього захочуть слухачі. Пам’ятайте: після піка популярності майже незабаром настає пересичення.

Відомий афоризм «якщо вам треба щось сказати, то найкраще — сказати саме те, що ви хочете» приводить до проблеми стратегії і тактики. Від початку треба з’ясувати, що ви маєте довести або розвинути. Все має бути чітко спланованим, виваженим, мати чітку спрямованість. З того, що ви хочете сказати, складається каркас вашої промови, на який в подальшому накладатимуться інші елементи. Наразі необхідно уяснити ключову думку, яка лягає в основу вашої промови. Все інше — факти, докази, приклади і т. ін. — доповнюватимуть і розкриватимуть основну думку. Але нічого не повинно закривати те, заради чого створюється промова, або, як говорив Плутарх, промови декотрих ораторів можуть бути такими, як кипариси: «Вони такі великі й красиві, але, на жаль, не мають плодів», недостатньо лише добре триматися під час виступу, треба щось і сказати; будь-яка аудиторія вправі розраховувати на те, задоволення не приходить від пустих слів.

Для того, щоб переконати аудиторію, необхідно додержуватися деяких правил, а саме: слід розпочинати промову з великим прагненням досягти поставленої мети; належить твердо знати те, про що йтиметься. Ораторові треба спрямувати всі зусилля на те, щоб привернути, немов прикувати, до себе увагу аудиторії, зацікавити промовою слухачів з першої миті виступу.

Якщо людина не обміркувала, не спланувала заздалегідь промову, вона буде почуватися невпевненою перед слухачами і навряд чи зможе їх переконати у будь-чому.

Промова — це не просто набір речень, вона містить у собі низку певних елементів, без яких була б безглуздою і нікому не потрібною. По визначенні теми виступу і моделюванні аудиторії (складання її портрета) важливо розробити стратегію промови (виявити основні її напрями), а потім побудувати її тактику — мати зовнішню структуру доказу ідеї, реалізовувати в ході виступу відповідні принципи мовлення, способи та прийоми доказу.

Розглянемо тепер у загальних рисах, які елементи охоплює той складний процес, що дістав назву «розробка стратегії і тактики промови».

Стратегія — це загальний, всебічний план досягнення цілей, вона представляє собою розробку основних напрямків промови. Тактика виступає як сукупність прийомів, методів реалізації стратегії, це зовнішньо-мовна структура промови, форма розкриття основної ідеї виступу оратора. В ораторському мистецтві стратегія — це загальна схема спілкування, загальний план його організації, тактика ж — система послідовних дій, що веде до реалізації обраної стратегії.

Стратегію визначають мета (спільна чи індивідуальна), комунікативні установки (маніпулятивні чи гуманістичні), характер спілкування (діалогічний чи монологічний).

4 стр., 1804 слов

Психологія як наука

... на які сучасна наука не може дати без урахування попереднього досвіду. Вітчизняна психологічна наука має свою історію, свої традиції, які формувалися не осторонь світової психології. ... означає, що все надбане раніше психологією як наукою має бути відкинуто як застаріле і непотрібне. Адже існують ... явищ. Але ці образи виникають у різних людей по різному. Вони залежать від минулого досвіду, знань, ...

У деяких випадках люди, спілкуючись, можуть і не ставити будь-якої мети, це вірно. Однак, коли оратор готує виступ перед аудиторією, то він завжди таку мету ставить, ретельно обмірковуючи і точніше формулюючи її.

В залежності від мети, стратегії можуть бути різноманітними. Наприклад, гуманістично-діалогічні, коли оратор бажає досягнути спільної мети з аудиторією, або маніпулятивно-монологічні, якщо промова спрямована на задоволення індивідуальної мети оратора. Одну і ту ж стратегію можна втілити в різних тактиках. Побудова стратегії залежить як від індивідуальних особливостей оратора, так і від специфіки аудиторії, на яку розрахована певна промова, від їх системи цінностей, інтересів, соціальних установок. Побудова тактики базується, перш за все, на знаннях про ситуацію та особливості співрозмовників (оратора й аудиторії).

Стратегія впливає на тактику, визначаючи в ній систему дій, яку застосовує оратор, передаючи певну інформацію.

Будь-який вплив співвідноситься з метою оратора, закріпленням або реконструкцією установок, поглядів, почуттів, взаємної дії тощо і це мас бути відбитим у стратегії, і тут тактика вирішує питання способів впливу. Скажімо, в одній аудиторії для досягнення мети (наприклад, зміни установки) необхідно використати навіювання, в іншій аудиторії — наслідування, в наступній — психологічне зараження тощо, адже всі види впливу не однакові, вони мають свою специфіку і застосовуються за певних умов і перш за все від особливостей аудиторії. Якщо ці питання чітко уявляються ораторові, ретельно розробляються в його стратегії і тактиці, то можна бути впевненими, що аудиторія сприйме його думки, бо вони будуть не нав’язаними, а такими, що відповідають думкам, поглядам, почуттям аудиторії. спілкування діалогічність монологічність промова

стратегічний закон.

Стратегія (програма дій) становить варіант реалізації концепції і характеризується такими ознаками: динамічністю, гнучкістю, варіативністю (порівняйте: концепція є дещо універсальною, загальною, більш-менш стабільною).

Іншими словами, та ж сама концепція може мати декілька стратегій залежно від аудиторії та етапів реалізації стратегії.

завдання,

По визначенні установки (чого волію досягти, чого домагаюсь від тієї чи іншої аудиторії) необхідно вичленувати з концепції коло питань (згідно з психологічним законом сприйняття, їх має бути не більше ніж 7±2, може бути й менше, від 1 до 3, що залежить від установки, особливостей аудиторії), орієнтованих на аудиторію, проаналізувати їх і сформулювати власний підхід до пошуку відповідей на них. Свої міркування щодо формування стратегії суб’єкт має побудувати на заключному етапі у вигляді тези.

Знаходження тези — це вихідна ланка роботи оратора: якщо ідея не справить враження на слухача, промову вже нічого врятувати не зможе: ні яскрава мова, ні цікаві факти, ні досконала техніка. Адже апарат мови діє головним чином в залежності від сили і якості ідей, котрі приводять його до руху. Якщо ідея сформульована неясно або сам оратор до неї байдужий, то апарат мови дасть збої з усіх параметрів: і дихання перериватиметься, і голос буде монотонним, і язик заплітатиметься. Живі, яскраві думки і владна потреба поділитися ними з аудиторією приведуть весь механізм мови до бойової готовності. Змістом стратега і є віднайти те єдине, що необхідно сказати аудиторії і мати потребу виразити це.

9 стр., 4262 слов

Педагогіка як наука і як мистецтво

... тобто знання в інваріантній формі, придатне до вільного використання. Педагогіка як і кожна наука має власний об'єкт і предмет вивчення та дослідження. Об'єкт дослідження - це ... феноменологія, позитивізм, прагматизм. Педагогіка органічно пов'язана з психологією. Педагогіка тісно пов'язана з фізіологією. Соціологія як наука про суспільство, про процеси його функціонування і розвитку, торкається й ...

Отже, стратегія дій становить таку послідовність: необхідно визначити установки; вичленувати з концепції запитання, що розраховані на певну аудиторію; знайти систему коротких відповідей суб’єкта на поставлені запитання, зробити їх аналіз; сформулювати тезу, тобто основну думку промови.

Стратегія, хоча і являє собою певне уточнення концепції, все-таки є досить загальним явищем, яке потребує подальшої конкретизації: розгортання тези та її обґрунтування, нейтралізації опонентів, схиляння на свій бік тих, хто вагається. Щоб досягти даної мети, необхідно розробити тактику виступу.

Список використаної літератури

1. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. — М.: Аспект Пресс, 1999. — 364 с.

2. Андрєєва Г.М. Спілкування й оптимізація спільної діяльності. — М.: Наука, МГУ, 2001. — 108 с.

3. Бодалев А. А Восприятие и понимание человека человеком. — М.: Наука, 2002. — 202 с.

4. Брикман Р. Гений общения: пособие по психологической самозащите. — СПб.: Прогрес, 1999. — 299 с.

5. Гладіліна Г.Г. Питання мовленнєвої культури та стилістики. — К.: Знання, 1999. — 235 с.

6. Зарайский Д. А Управлять чужим поведением. — К.: Освіта, 2000. — 322 с.

7. Кабрин В.И. Транскоммуникация и личностное развитие. — М.: Наука, 2000. — 298 с.

8. Куликов В. Применение психологического воздействия в конфликтных ситуациях. — М.: Наука, 2005. — 190 с.

9. Лавриненко А.П. Социальная психология и этика делового общения. — М.: Наука,1999. — 109 с.

10. Леонтьев А.А. Психология общения. — М.: Наука, 2001. — 152 с.

11. Ломов Б.Ф. Спілкування і соціальна регуляція поводження індивіда. — М.: Наука, 2003. — 264 с.

12. Немов Р.С. Психологія. — М.: Освіта, 2004. — 524 с.

13. Потеряхин А.Л. Психология управления, основы межличностного общения. — К.: Либідь, 1999. — 334 с.

14. Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движение. — М.: Наука, 1999. — 341 с.