Найважливіші теорії пам’яті в психологічній науці

Реферат

Вступ

Хорошая практика — показать, насколько чувствительна форма действия визуализации, если она не необходима, но недостаточна для познания света. Распознавайте дневной проблеск предметов и явлений, потребление пищи, порядок, уровень знаний до того, как произойдут такие умственные процессы, как память, неправильное толкование.

Развитие людей как специальности, ускоренное поведение и действия по повышению их работоспособности, поиск кучи индивидуальной информации. Його формування було б бесстрастно, якби видит, спримання, мысли, переживания, такие как виникают в коре головного мозга, бесследно. Вони закріплюються, зберігаються і відтворюються відповідно до потреб людини в пам’яті. Среди форм ментальной жизни людей и прежде всего это место запомнится как один из самых важных моментов в едином роботе и аналитико-синтетическом мозге.

Память — это процесс запоминания, сохранения, создания и забывания человеком перед прослушиванием. От названия ореховой музыки до памяти Мнемозы процессы были названы мнемоническими.

О арт-отеле, воспоминаниях о социальном упадке и микемии, о неизмеримом богатстве и могуществе людей. Завдяки їй людина через знання опановує надбання попередніх поколінь. В памяти прошлого появляется более прекрасное чувство счастья, и вы можете предсказывать будущее. Людин без памяти перестает быть особенным, не застаивается на просторах часа, все просто так, просто так. Як зазначав І. Сученова, которого память не подавляла, людины постоянно выезжали в лагерь новорожденных. Память как свойство всех психических процессов заботится о единстве и целостности особенностей людей.

Материальная основа памяти о кори и процессов здоровья в мозге отвечает за нервы, заедание, закрытие и появление, которые требуют времени, если враги миновали. Память и беспокойство укоренились на нервных кольцах неподвижных часов, а забвение — на гальванических.

Попри велику кількість публікацій в науці й понині не існує єдиної й довершеної теорії пам’яті. Nyposhirenishim — ассоциативная, гештальт-психологическая, биологическая, когнитивная, интеллектуальная, физиологическая, физическая и биохимическая теория.

1. Асоціативна теорія пам’яті

Протягом століть створено чимало теорій (психологічних, фізіологічних, хімічних і ін.) про суть і закономірність пам’яті. Вонь обнаружилась в рамках прямой психологии и, по сути, увидела проблему позиций мощных методологических принципов.

9 стр., 4128 слов

Нарушения и расстройства памяти при поражениях мозга

... благодаря почти мистическому процессу. Создавая новые связи между собой, клетки нашего мозга не только реагируют на обстановку, они записывают ее, они создают наши воспоминания. Память обладает важным свойством, ... пяти лет. Это детская амнезия. Люди почти не помнят себя в трехлетними или младше. Перед тем как у детей начинает формироваться память о том, что с ними ...

Поширення набули асоціаністська, гештальтпсихологічна, біхевіористична і дієва теорії пам’яті.

Одной из первых психологических теорий памяти, которая до текущего года не утратила своего научного значения, стала ассоциативная теория. Початковим для неї стало поняття асоціації, що означає зв’язок, з’єднання. Механизм привязки полигонов к установленной между противниками связи, который сразу раскрывается в свидетеле, причем в первую очередь. Основными принципами создания ассоциаций между объектами являются: збигїх перетекание в пространстве и часах, подобие, контраст, а также его повторение суб’ектом.

В. Вундт вважав, що пам’ять людини складається з трьох видів асоціацій: вербальних (зв’язки між словами), зовнішніх (зв’язки між предметами), внутрішніх (логічні зв’язки значень).

Вербальные ассоциации рассматривались как те, которые находят интернализацию чувствительных врагов, от которых пахнет памятью и творчеством.

Помимо информативных элементов известной ассоциации теории, она забывается, сохраняется и создается не изолированно, а в логических, структурно-функциональных и значимых звуках песни. Отделение рождается, поскольку ряд элементов, которые можно запомнить, различаются, трудно повторять больше элементов и увеличиваться в час, поскольку он появляется в памяти некоторых элементов, которые забыты, чтобы запомнить.

Завдяки асоціаністській теорії були відкриті і описані механізми та закони пам’яті. Наприклад закон забування Р. Еббінгауза. Вино рецептур, основанных на ранее существовавших воспоминаниях из воспоминаний трехсторонних слепых складов. это хорошо известный закон, согласно которому первое вечное повторение серии таких запоминаний должно сохраняться в течение достаточного времени. Протягом першої години забувається до 60% всієї отриманої інформації, а через 6 днів — понад 80%.

Слабкою стороною асоціанізма став його механізм, пов’язаний з абстрагуванням від змістовної, мотиваційної і цільової активності пам’яті. Не враховується, зокрема, вибірковість (різні індивіди не завжди запам’ятовують взаємозв’язані елементи) і детермінованість (деякі об’єкти зберігаються в пам’яті після одноразового сприйняття міцніше, ніж інші — після багатократного повторення) пам’яті. Рискованную критику высказала ассоциативная теория памяти из гештальт-психологии.

2. Гештальтпсихологічна теорія пам’яті

Похатков, в новой теории було мы понимаем «гештальт»: образ, подобный структуре, организован полностью организованным образом, как будто его не воспитывают в сумме своих частей. У цій теорії особливо підкреслювалося значення структуризації матеріалу, доведення його до цілісності, організації в систему при запам’ятовуванні і відтворенні, а також роль намірів і потреб людини в процесах пам’яті (останнє пояснює вибірковість мнемонічних процесів).

Многие из этих фактов были установлены среди детей-подростков, которые изобиловали теорией гештальт-памяти. Например, феномен Зейгарник: как только люди предлагают серию работ и через десять часов останавливают их, будет казаться, что на этом этапе большую часть времени участники будут видеть проект незавершенным. Пояснюється це явище так. При отриманні завдання у досліджуваного виникає потреба його виконати, яка в процесі виконання зростає (таку потребу науковий керівник експерименту Б.В. Зейгарник К. Льовін назвав квазіпотребою).

10 стр., 4799 слов

Социологические концепции П.Л. Лаврова о роли личности в истории

... соотношения между социологией и историей, предмету и методу социологии, теории прогресса, роли государства в жизни общества, а также роли личности в истории. Определяя социологию как науку, исследующую ... истории науки. Лавров всецело был захвачен общей атмосферой позитивизма, царившей в Европе с конца 40-ых годов, но он основательно изучал и немецкую идеалистическую философию, памятником чего ...

Мне придется реализовать себя, если я визонан, и если я не удовлетворен, если я не доведен до конца. Мотивация растения связана с памятью о вибрации покоя, которая сохраняется в середине незавершенного растения.

Пам’ять відповідно до цієї теорії істотно визначається будовою об’єкту. Видимо, что структура материала некрасивая, это еще важнее помнить, потому что структуру материала запомнить легко, а еще важнее не повторять ее. Коли матеріал не має чіткої структури, індивід часто розділяє або об’єднує його шляхом ритмізації, симетризації т.д. Сама Людина прагматично потратила материал на то, что прекраснее ее памяти.

Але не тільки організація матеріалу визначає ефективність пам’яті. Гештальтісти не дослідили чітких взаємозв’язків між об’єктивною структурою матеріалу, активністю суб’єкта і продуктивністю пам’яті. Сразу же реализация теории — развитие памяти в сочетании с перцептивными и психическими процессами — сыграла важную роль в формировании множества психологических концепций.

3. Біхевіористична теорія пам’яті

Биологическая теория винодельческой памяти основана на практическом контроле в психологии активных научных методов. Бихевиористы до старости внесли большой вклад в развитие экспериментальной психологии памяти, давая надежды, они использовали множество приемов, позволяющих исправлять и исправлять особенности. Використовуючи схему умовного рефлексу, розроблену І. П. Павловим (“стимул-реакція”), вони прагнули встановити закони пам’яті як самостійній функції, абстрагуючись від конкретних видів діяльності людини і максимально регламентуючи активність досліджуваних.

В биологической теории памяти важную роль играют права, необходимые для закрепления материала. В процессе фиксации переноса, перенос навикив представляет собой положительное или отрицательное вливание результатов предыдущего навчання дальше. Для успешности наполнения также существует интервал между законом, миром сходства и объемом материала, отрывками момента, а также индивидуальным мнением людей. Например, звук между двумя и вторым результатом будет забываться красивее, чем результат более удовлетворен результатом. І навпаки, запам’ятовування слабшає, якщо результат виявиться небажаним або байдужим (закон ефекту за Э. Торндайком).

Достижение теории памяти привело к развитию программируемой науки, а представители инженерной психологии и представители биошефологии практически активно подходят к последующим событиям.

Взгляните на проблему памяти о бихевизме и об обществах, которые стали еще ближе. Єдина істотна відмінність між ними полягає в тому, що біхевіористи підкреслюють роль вправ в запам’ятовуванні матеріалу і багато уваги приділяють вивченню роботи пам’яті в процесі навчання.

6 стр., 2744 слов

«Значение продуктивных видов деятельности в развитии личности ...

... в деятельности детей. Продуктивная деятельность играет большую роль в воспитании эстетических чувств дошкольника. Основная часть Значение продуктивных видов деятельности в развитии личности ребенка. Развитие ... развитие представлений опережает развитие изобразительных умений и навыков; - в процессе продуктивной деятельности активно формируется зрительная память ребенка. Как известно, развитая память ...

4. Теорія актів

Діяльність теорія пам’яті спирається на теорію актів, представники якої (Ж. Піаже, А. Валлон, Т. Рібо і ін.) розглядають пам’ять як історичну форму діяльності, вищий прояв якої — довільна пам’ять. Вонь ввазают в мимовильную память биологической функции, по связи с которой предотвращается память живых существ, а также у детей до 3-4 лет.

Принцип єдності психіки і діяльності, сформульований Л.С. Виготським, А.Н. Леонтьевим, С.Л. Рубінштейном, став основоположним в проведених на основі цієї теорії дослідженнях пам’яті. Л.С. Память Выготского Дослиджував в плоскости «культурно-исторической концепции”. Специфика специфических форм запоминания бачевского вина по викторианско-зообивным знакам, с другой стороны, и словесным, с помощью которых люди регулируют процессы запоминания и созидания. Тільки за таких умов пам’ять з натуральної (мимовільної) перетворюється на опосередковану, яка виявляється як особлива самостійна форма “мнемонічної” діяльності. Розвиваючи услід за П. Жане ідею інтеріоризації, Л.С. Выготский разработка новых форм мнемонической деятельности, таких как «социальная» и внутренняя — например, «интрапсихологическая», которые генетически развиваются на основе новых.

Был разработан генетический метод оживления памяти, и пики экспериментального вивчиона начались с связи с ролью провокационной добродетели в пении, то есть взаимосвязи с психическими процессами: перцептивным, розовым.

Доведено, що людина поступово оволодіває своєю пам’яттю, вчиться управляти нею. Для подтверждения результатов эксперимента: дошкольникам, школьникам и студентам было передано 15 слов для запоминания и последующего изучения. Затем, когда они уже запомнили 15 слов, группам ЦИМ была предоставлена ​​дополнительная информация — картинки картинок небольших предметов, не связанных напрямую из-за слов змеи. Как известно, введение предварительных обителей практически не ухудшит память дошкольников, добавляет ученым эл суттуво. Для группы студентов результат запоминания образами отличный, но не для ученых. Ці дані объяснить, что память дошкольников безпосреднім, естественна. Ученые исправят память с помощью мощного поведения и памяти. Их память находится в фазе перехода от длительного, не промежуточного, к внутреннему, промежуточному процессу. Студентам больше не нужны звонки — от них пахнет внутренними воспоминаниями. Опитування студентів показало, що такими засобами (асоціації, групування слів, створення образів, повторення) вони користувалися з самого початку експерименту. В цьому випадку їх перевага була цілком очевидною.

Оже, развитие памяти проявляется в развитии памяти на дополнительные позывные — раздражители. Из-за стимула зарываться и расти изнутри, ползучий як, особь начинает управлять своей памятью. Вон превратится в складывающуюся организованную деятельность, необходимую в процессе обучения. Не допускаются к тренировкам, естественная память — это хорошо, но она не связана с индивидуальным успехом.

5. Діяльнісна теорія пам’яті

4 стр., 1687 слов

Психологічна структура діяльності ( )

... структуру діяльності характеризують також, крім названих вище складових цілей, засоби діяльності. В ній можна вирізнити: суб’єкт діяльності; процес діяльності; предмет діяльності; умови діяльності; продукт діяльності. Прийнято розрізняти три основні види людської діяльності: ... деятельности.//Психологический журнал.- 1992.-№2. 4. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность.- М., 1982. 5. Ломов Б.Ф. ...

Представители теории памяти вивчали в психический процесс в сочетании с операциональными, мотивационными и центральными структурами конкретных видов деятельности. П. І. Зинченко сломал понятие мимической памяти как активного процесса, например включения в структуру познавательной или практической деятельности. У працях А. А. Смирнова Була раскрывает роль интеллектуальной деятельности и других форм деятельности субъекта в сознании предмимической памяти.

Основные результаты второго подхода к развитию памяти — развитие законов современной памяти и мимикрии, практическое направление развития структуры различных видов деятельности, образованных взаимосвязанными процессами.

Разом з тим, слід зазначити, що ця теорія приділяє недостатньо уваги статистичній характеристиці процесів пам’яті. Чтобы передать сверхъестественное в интеллектуальный аппарат: память интерпретируется либо как элемент структуры деятельности, либо как побочный продукт, либо как самодеятельность.

6. Фізіологічна теорія пам’яті

Найважливіші положення учення І.П. Павлова о законах пищевой нервной деятельности отвлекла дальнейшее развитие от физиологических и физических теорий. Судя по снаряжению, материальная основа памяти — это пластичность больших инъекций в мозг, а также здоровье ума и рефлексов. У утворенні, зміцненні і згасанні тимчасових нервових зв’язків полягає фізіологічний механізм пам’яті. Мы восстановим связь между новым и предыдущим, мы восстановим ее злым разумным є рефлексом, который является физиологической основой памяти.

Для выяснения причинно-следственного перечисления в памяти важного смысла строится понимание образования. Воно розкривається в теорії І. П. Павпова як досягнення безпосередньої мети дії індивіда або стимул, який мотивує дію, збіг новоутвореного зв’язку з досягненням мети дії. Я буду придерживаться того факта, что новые решения для работы с ссылками перегружаются и отключаются. Таким чином, фізіологічне розуміння підкріплення співвідноситься з психологічним поняттям мети дії. Сам акт неграмотности физиологического и психологического анализа механизмов памяти, так что основная жизненная функция психического процесса направлена ​​не в прошлое, а в будущее. Запамятовування того, «було», не малый смысл, так как було використовувати для этого «буде» невозможно”.

7. Фізична теорія пам’яті

Перед физиологической теорией идет физическая теория памяти, проникая в нейрофизиологическую стадию механизма. Згідно цієї теорії проходження збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає фізичний слід, який зумовлює механічні і електронні зміни в місці з’єднання нервових клітин (синапсах).

Зміни полегшують повторне проходження імпульсу знайомим шляхом. Ці погляди називають теорією нейронних моделей.

Зокрема в хорошем настроении увидит объект взглядом по контуру. Весь процесс восприятия накладывается на коллапс импульса в группе нервных клеток, которые являются би-моделями процессов отмены в форме обширной нервной структуры, напоминающей часы. Создание и активация нейронных моделей лежит в основе процессов запоминания, сохранения и создания.

В рамках теории выясняется, что аксоны, когда они выходят из клетки, либо проходят через дендриты клетки, либо обращаются к своей клетке. Имеется большая возможность циркуляции реверберационных систем для гибкого складывания и самоперезагрузки ячеек, при этом нет необходимости выходить за пределы системы интерканто.

15 стр., 7052 слов

Психическая деятельность

... помощью механизмов памяти информацией. Мышление является одним из видов психической деятельности. Виды мышления. 1. Элементарное (конкретное) мышление, т.е. форма отражения действительности, проявляется в целесообразном адекватном поведении, направленном на удовлетворение биологических ...

8. Біохімічна теорія пам’яті

Пам’ять людини функціонує як на психологічному, фізіологічному, так і на молекулярному, хімічному рівнях. Прихильники хімічної теорії пам’яті вважають, що специфічні хімічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення, а саме: перегрупування в нейронах білкових молекул нуклеїнових кислот. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) є носієм родової пам’яті: вона містить генетичні коди організму, визначаючи генотип. Рібонуклеїнова кислота (РНК) — основа індивідуальної пам’яті. Збудження нейронів підвищує вміст в них РНК, і необмежена кількість змін її молекул є базою зберігання великої кількості слідів збудження. Зміна структури РНК учені пов’язують з довгою пам’яттю.

Успіхи біохімічних досліджень дозволили сформулювати припущення про дворівневий характер процесу запам’ятовування. На першому рівні, відразу після дії подразників, в мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка зумовлює зворотні фізіологічні процеси в клітині. Цей рівень триває секунди або хвилини і є механізмом короткочасної пам’яті. Другий рівень — власне біохімічна реакція — пов’язаний з утворенням протеїнів і характеризується незворотністю хімічних змін в клітинах і вважається механізмом тривалої пам’яті.

Біохімічні дослідження дають підстави для оптимістичних прогнозів щодо можливостей управління людською пам’яттю в майбутньому. У 1962 р. Д. Макконел провів дослідження з плоскими черв’яками — планаріями. Планарій вчили проходити певний лабіринт через вироблення умовних рефлексів. Після того, як вони запам’ятовували цей шлях, їх розрізали навпіл. Вони швидко регенерували, тобто організм відновлював втрачену частину тіла. Чи будуть тепер ці “напівнові” планарії мати ті ж умовні рефлекси? Результати виявилися дивовижними. Планарії, які регенерували (як з головної частини, так і з хвостової), успішно проходили лабіринт. Учений зробив наступний висновок: інформація зберігається в молекулі РНК.

Сенсаційним моментом експерименту виявилася спроба перенести пам’ять від однієї планарії до іншої. Унаслідок багатократних повторень планариії запам’ятовували певний шлях, після чого з них екстрагувалася РНК, яку потім вводили іншими планаріям. У тій групі, якій вводили РНК від навчених планарій, значно швидше формувався очікуваний умовний рефлекс на проходження певного лабіринту, чим у контрольної групи. Досліди на більш організованих тваринах виявилися менш вдалими. Багато вчених взагалі скептично віднеслися до цієї сенсації, тому що результати експерименту не завжди вдається повторити. Виводи робити рано, але, зрозуміло, що хімічна теорія не може пояснити весь багатоаспектний феномен пам’яті, особливо у високорозвинутих тварин і людей. Не виключено, що в майбутньому можна буде виділити матеріально — біохімічний носій пам’яті.

пам’ять асоціативний біхевіористичний

Висновок

Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуття чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності. Пам’ять є наріжним каменем психічного життя людини. Завдяки пам’яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички. Пам’ять — необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам’яті.

12 стр., 5593 слов

Психологічні особливості людини

... недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності. ... народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. ...

Завдяки пам’яті зберігається цілісність «Я» особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам’яті, зауважував І.М. Сєченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

Розвиток пам’яті відбувається через розвиток запам’ятовування за допомогою зовнішніх знаків — стимулів. Из-за стимула зарываться и расти изнутри, ползучий як, особь начинает управлять своей памятью. Вон превратится в складывающуюся организованную деятельность, необходимую в процессе обучения. Не допускаются к тренировкам, естественная память — это хорошо, но она не связана с индивидуальным успехом.

Таким чином, пам’ять індивіда реалізується за рахунок багаторівневих механізмів — психологічного, фізіологічного і хімічного. Для нормального функціонування людської пам’яті необхідні всі три рівні. Людина може усвідомлювати і керувати тільки вищим психологічним рівнем, який є визначальний відносно нижчих. Лише на цьому рівні пам’ять стає процесом, опосередкованим мнемонічними діями.

Література

1. Загальна психологія / За ред. С.Д. Максименка. — К.: Форум, 2000.

2. Основи загальної психології / За ред. С.Д. Максименка. — К.: НПЦ «Перспектива», 1998.

3. Основи психології і педагогіки / О.М. Степанов., М.М. Фіцула, 2006

4. Психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К.: Рад.школа, 2004