Педагогічна майстерність викладача вищого навчального закладу

метки: Викладача, Педагогічна, Майстерність, Педагогический, Думка, Формування, Процесі, Знання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ, ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

ФАКУЛЬТЕТ, КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ, Науково-дослідна робота на тему:

„Педагогічна майстерність викладача вищого навчального закладу”

Аспірантки кафедри педагогіки

1-й рік навчання,

форма навчання денна

Чепур Ольги Сергіївни

Науковий керівник: доктор педагогічних

наук, професор кафедри

педагогіки Староста В. І.

Ужгород – 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Педагогічна майстерність і особистість викладача………..4

1.1. Елементи педагогічної майстерності……………………………………….4

1.2. Педагогічна техніка викладача………………………………………………..9

Розділ 2.Майстерність педагогічного спілкування та педагогічна творчість………………………………………………………………………………………………….14

2.1. Поняття педагогічного спілкування, його особливості, функції, види………………………………………………………………………………………………………..14

2.2. Педагогічна творчість як елемент педагогічної майстерності……………………………………………………………………………………………18

Висновки…………………………………………………………………………………………………23

Соціально-педагогічна діяльність як професія

... відрі­зняється від ролі соціального педагога, у якого на першому місці не навчальна, не освітня, а виховна роль, функції соціальної допомоги та захисту. Соціальні педагоги та працівники мають ... інші); у зв'язку з цим соціальний педагог розглядається як педаго­гічно орієнтований соціальний працівник, професійно підготовлений у сфері педагогіки до спілкування у соціумі. У сім'ї, сімейно-сусідських ...

Список використаних джерел……………………………………………………….24

Вступ

Педагогическое большинство — это комплекс полномочий специальности, который будет препятствовать самоорганизации высокого уровня профессиональной деятельности на рефлексивной основе.

Перед такими важными авторитетами стоит гуманистическая непосредственность исполнения, профессиональная компетентность, педагогическое здоровье и педагогические технологии. В цьому визначені слід наголосити на таких особливостях:

1) Педагогічна майстерність у структурі особистості – це система, здатна до самоорганізації, системотворчим чинником є гуманістична спрямованість;

2) Підвалиною професійної майстерності є професійна компетентність (спрямованість і професійні знання становлять той кістяк високого професіоналізму в діяльності, який забезпечує цілісність системи, що само організовується);

3) Педагогічні здібності забезпечують швидкість самовдосконалення;

4) Техніка, що спирається на знання і здібності, дає змогу виявити внутрішній потенціал викладача, гармонізуючи структуру педагогічної діяльності.

Усилия папок педагогического величия взаимосвязи, власти развиваются сами по себе и не лишают их роста в потоке новых чиновников.

Отже, щоб викладач діяв творчо, самостійно виважуючи результати своєї діяльності і коригуючи засоби з орієнтацією на мету, він повинен мати певне внутрішнє опертя, певні властивості, риси, розвиток яких забезпечити професійний саморозвиток педагога, а через нього – і розвиток студентів.

Ob’kt: прогресс педагогической взаимной маистерности vicladaca vishchogo nachannogo.

Предмет: викладачі вищого навчального закладу

Цель: анализ педагогического величия побед оригинальной ипотеки.

Этап развития таковым: пройдя анализ литературного джерела бачимо, тема висвитлена достаточна, представлены различные способы осознания педагогического величия побед в их первичной ипотеке.

Розділ 1

Педагогічна майстерність і особистість в

1.1. Елементи педагогічної майстерності

Є кілька підходів щодо визначення педагогічної майстерності. На думку Н. В. Кузьміної та М. В. Кухарева, — це „найвищий рівень педагогічної діяльності…який виявляється в тому, що за відведений час педагог досягає оптимальних наслідків”. О. І. Щербаковская роза педагогического величия как синтез научных знаний, минус и быстрый старт методическому мастерству и особым научным качествам учителя.

Ш. О. Амонос не дает четкого определения педагогической специализации, но называет его основной фигурой: «Быть ​​мастером педагогической информации — означает позицию матери… яка є особистісно-гуманною;… це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина;…це першодослідник теоретичних рекомендацій, який може їх переконливо довести або спростувати. …Творчество Його может создавать педагогическую и практическую науку с новыми идеями, слышать новые идеи и шаги”.

В Европе в ее педагогическом величии она основана на уважении к практическому развитию и на вовлечении профессионалов в интеллектуальных, психологических и духовных качествах. Тайна викладии происходит от тайны робота или мастера по ремонту, мастера или митця.

Поняття педагогічної майстерності педагогічного спілкування

... саморозвиток педагога, а через нього — і розви­ток учня. ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ, ФУНКЦІЇ, ВИДИ ТА ВИМОГИ ДО НЬОГО Одним із цікавих ... вчинків. Майстерність завжди розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній. Саме таке розуміння майстерності і прийняте в педагогіці. Дехто з науковців визначає майстерність як «найвищий рівень педагогічної діяльності... який ...

Взгляд на победу робота-чиновника педагогической индустрии наиболее распространен в США и Европе — особенно в Англии: Викладач — победитель песенных социальных изменений в сфере «педагогических технологий.

Викладач-ремісник основан на особом подходе к наместнику, подчеркивая уважение к индивидуальному подходу к студентам и нормативным документам только с отсталых трупов их профессиональной деятельности.

У викладача-майстра переважає творчий підхід у навчальному процесі. „Діяльність викладача більше нагадує імпровізацію за обставин, що постійно змінюються, ніж дотримання педагогічних правил та алгоритмів. Інакше кажучи, ми маємо справу радше з майстром, ніж з інженером”.

Глядя на wikklad, як аль миттся достаточно расширений к свету: его способность уважать складки, которые невозможно систематизировать. За час возьму большой объем информации, отвечу яку. В этом есть своя мерзость в мистицизме, потребность в интуитивном видении, творчестве и расширении прав и возможностей. Качество качества легко проявляется только при умелом введении в формальные правила и алгоритмы педагогического поведения.

Более того, в Европе неприемлемо смотрят на викладач-яка на «манипулируемый манипулятор» и навпаки: за основу берется его творчество. Тем не менее, он показывает такое творческое начало, не допускающее перечитывания принципов демократической общественной жизни — гуманизма, демократии, руководства по правам человека. Суспільна роль і статус викладача

5

визначаються так: „Із статусу викладача може випливати низка його рольових функцій: транслятор знань, вихователь, посередник, фасилітатор групової діяльності, дружній порадник, інформатор, захисник норм, актор, поліцейський… Надання переваги якійш из них, чтобы познакомиться с институциональными культурными моделями водного времени, певцами культурных моделей особых настанов и фахиви со значимым миром со своей собственной вибрацией во всех отношениях”.

У вітчизняній педагогічній науці найбільш глибоко цю проблему опрацювали вчені кафедри педагогічної майстерності Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка.

Имя главного преподавателя — это цепочка развития учебно-педагогических заведений, успешная организация начального процесса и признание достижений вместе с днями лагеря по профессиям и специальностям пения. „…Важливими професійними якостями педагога ми повинні визнати працелюбність, працездатність, дисциплінованість, відповідальність, уміння поставити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, прагнення постійно підвищувати якість своєї праці тощо”.

На думку І. П. Підласого, до особистісних якостей педагога належать „…людяність, терпеливість, порядність, об’єктивність, щедрість, доброта, висока моральність, оптимізм, емоційна врівноваженість, потреба в спілкуванні, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, скромність, достойність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура і багато інших”.

Сучасний педагог

... в цілісному педагогічному процесі, який має місце в діяльності сучасного педагога будь-якої спеціальності. Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою ... саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві. 1.3 Структура педагогічної діяльності Діяльність сучасного педагога має складну структуру. Психологічна наука розглядає її як багаторівневу ...

Розглядають педагогічну майстерність, як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо характеризуються якісні показники результату), як вияв творчої активності особистості викладача (якщо характеризується психологічний механізм успішної діяльності).

Визначають такі складові педагогічної майстерності: гуманістичну спрямованість діяльності педагога; професійну компетентність; педагогічні здібності; педагогічну техніку. Всі ці елементи пов’язані між собою та мають здатність до саморозвитку.

Гуманістична спрямованість – найголовніша характеристика майстерності педагога, що базується на основі ціннісних орієнтацій: на себе (самоутвердження); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога – виховні ідеали, виховні заходи та методика їх здійснення); на вихованця (допомогти йому адаптуватися до соціального середовища, знайти сенс життя); на мету педагогічної діяльності (сприяти само актуалізуванню у професійній діяльності на громадському житті).

Професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та

6

вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.

Здоровье перед педагогической добродетелью — еще более важный элемент в структуре педагогического величия. Для провинциальной добродетели важны чуткость к людям и особенностям, общение, восприятие, динамизм, эмоциональная стабильность, оптимистичное прогнозирование и творчество.

Четвертая составляющая педагогического величия — педагогическая технология как форма организации поведения учителя. Существуют специальные инструменты, советы и предложения по организации и проведению рекламных посещений. Из-за отсутствия каких-либо недостатков развития эти элементы педагогического величия становятся нереализованными.

Відповідно до цих критеріїв визначається кілька рівнів оволодіння педагогічної майстерності:

• елементарний рівень – педагог володіє лише окремими елементами професійної діяльності;
• базовий рівень – педагог володіє основами педагогічної майстерності (цей рівень мають випускники вищих навчальних закладів);
• досконалий рівень – характеризується чіткою спрямованістю дій педагога, їх високою якістю;

— творчий рівень – характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Педагог самостоятельно конструирует оригинальные, педагогически послушные приёмы и приемы взаимодействия. Кроме того, его эффективность основана на результатах рефлексивного анализа.

С. У. Гончаренко обладает следующим педагогическим величием: «Характеристика высокого уровня педагогической деятельности. Критеріями педагогічної майстерності педагога виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

На думку І. П. Підласого, майстерність викладача проявляється в уміннях організовувати навчальний процес, активізувати студентів, розвивати їхні здібності, самостійність, допитливість, ефективно проводити виховну роботу, формувати в студентів високу моральність, почуття патріотизму, працелюбність, викликати позитивні емоційні почуття в самому процесі учіння. „Сутність педагогічної майстерності – це своєрідний сплав особистої культури, знань і кругозору викладача, його всебічної теоретичної підготовки з досконалим володінням прийомами навчання і виховання, педагогічною технікою і передовим досвідом”.

Індивідуальний стиль педагогічної діяльності ( )

... стилю педагогічної діяльності. Гіпотеза: створення накопичувальної системи безперервного підвищення кваліфікації кадрів призведе до формування нової персоніфікованої культури професійної педагогічної діяльності, реалізованої через індивідуальний стиль кожного педагога, ... у педагогічну діяльність учителя; формування компонентів індивідуального стилю педагогічної діяльності; достатнього рівня ...

По нашему мнению, в основе педагогического величия лежит педагогическая культура: педагогическое образование людей, этапы их полноты в педагогической деятельности, достижения уровня развития их специальностей.

7

Основні складові педагогічної культури:

• педагогічна спрямованість;
• психолого-педагогічна ерудиція;
• гармонія розвинутих інтелектуальних і моральних якостей;
• висока педагогічна майстерність і організованість;
• уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну і науково-дослідницьку діяльність;
• скупість професійно важливих якостей;
• педагогічно спрямоване спілкування і поведінка;
• постійне самовдосконалення.

Стрижньовий компонент педагогічної культури – педагогічна майстерність, яка передбачає синтез розвинутого психолого-педагогічного мислення, професійно-педагогічних знань, навичок і вмінь, емоційно-вольових засобів виразності, що дають змогу педагогові успішно вирішувати навчально-виховні завдання.

Викладач — специальность великого ученого, мастера своего дела, который может выдерживать трудные дни и опираться на них. Актуальною є думка К. Д. Ушинский: «На вихованне каждый виноват в недовольстве особенностями дружинника, так как сила виховны сильна только живым джерелем человеческой специальности. Есть некоторые состояния и программы, некоторые части тела, настолько хорошие без предубеждений, что вы не можете принять специальность вихованны. … Без особого безпосередного настоя из линчевателя вихованется истинная виковання, що проникая в характер, находится в плохом настроении. Только специальность может быть добавлена ​​к развитию и ценности специальности, только персонаж может формировать характер”.

это педагогическая практика, чтобы показать: сутта их результатов может быть достигнута учителями, способными к высокой педагогической культуре, а навпаки являются отрицательными опорами жестокости, ну, пожалуйста, культура присутствует в практике, для свидетелей результатов. Для этого прямо и постоянно формировалась педагогическая культура. она виновата в том, что была учителем, из-за самоотверженности учителя и не знала ни основного процесса, ни того, как учитель самостоятельно обрабатывает кожу.

Одним из показателей педагогической культуры є педагогической осведомленности является теория и практика педагогической деятельности людей и результат, два из которых взаимно модифицируются — теоретические и практические.

Будь то культура, хоть педагогическая, рунтуется на знании пения. К. Д. Ушинского к роботу «О банальной педагогической литературе» потребовалось, чтобы учитель обладал широкими познаниями в области анатомии галузы, физиологии, политической экономии, истории цивилизации, литературы и тайн.

Что касается специфики работы учителя, то педагогу она понадобится из профессиональных знаний, умений и знаний, а также психологии и педагогики. До них відносяться: „…володіння предметом викладання, методикою викладання предмета, психологічну підготовленість,

«Развитие педагогического мастерства педагога»

... и быть успешным. 2. Развитие педагогического мастерства педагога 2.1. История понятия «педагогическое мастерство», Педагогическое мастерство, Критерии педагогического мастерства: 2.2. Основные компоненты педагогического мастерства Педагогическое мастерство включает в себя следующие компоненты: I - Профессионально-педагогическая направленность личности учителя. II - Профессионально ...

8

загальну ерудицію, широкий культурний кругозір, педагогічну майстерність, володіння технологіями педагогічної праці, організаторські вміння і навички, педагогічний такт, педагогічну техніку, володіння технологіями спілкування, ораторську майстерність та інші якості”.

Совершенно верно, не будьте матерью высшего авторитета среди студентов недели, так как они не сами себе хозяева.

Мастер профессиональных знаний, фокусник и умение стать профессиональным учителем — один из основных параметров педагогической культуры.

Ґрунтовні знання в галузі психології та педагогіки, з одного боку, не можна ототожнювати з педагогічною культурою, а з іншого – вони є другою її підвалиною. Психологічні знання, навички та вміння повинні забезпечити педагога чіткими уявленнями про закономірності функціонування психіки вихованця й особливості їх вияву в різних, у тому числі педагогічних і виробничих умовах; тобто озброїти конкретною методикою впливу на основні складові психічних процесів, які мають надзвичайно важливе значення як в навчальній діяльності, так і в професійній, враховувати психічні властивості особистості та шляхи їх розвитку під час проведення різноманітних заходів; вміло впливати на психічний стан вихованців і спрямовувати його на підвищення якості їх діяльності; ефективно керувати формуванням психічних утворень, які є основою професійної майстерності як окремого студента, так і колективу.

Не менш глибокі та всебічні знання потрібні педагогу в галузі психології малої групи (колективу), спілкування, виховання і навчання, професійної діяльності. Вин также виновна в том, что может принять эффективные меры в ответ на показания и восприятие учащихся в критической ситуации, предоставить им своевременные и квалифицированные социально-психологические консультации и дополнительную помощь. Кожна галузь має стати предметом особливої уваги педагога.

Знание нестандартной педагогики обеспечит, во-первых, теоретическую основу работы учителя, иначе — разработку эффективной методики успешных посещений, формулировку скин учителя.

Теоретический уровень предвосхищения педагогического сознания людей становится психолого-педагогической эрудицией учителя, теоретической основой его педагогической культуры и необходимой ментальной формой педагогического величия. Про це влучно сказав французький письменник Є. Абу: На историю цивилизации могут повлиять несколько слов: чем больше вы знаете, тем больше можете.

Психолого-педагогічна ерудиція виявляється у вільному володінні науковими основами психології та педагогіки, умінні здійснювати психолого-педагогічний аналіз різних навчально-виховних явищ і заходів, визначенні оптимальних способів педагогічного впливу, дійових методів і форм навчально-виховного процесу, тобто в рівні опанування об’єктивними закономірностями цих наук.

1.2. Педагогічна техніка викладача

Практичний рівень опанування досвіду людства визначається як педагогічна техніка – „комплекс знань, умінь, навичок, необхідних педагогу для того, щоб ефективно застосувати на практиці вибрані ним методи педагогічного впливу як на окремих студентів, так і на весь колектив у цілому. Володиння педагогическая технология є складская часть педагогического мастерства, необходимость больших специальных знаний по педагогике и психологии и специальной практической подготовки”. „Викладач-майстер, володіючи арсеналом педагогічних засобів, вибирає із них найбільш економні та ефективні, які забезпечують досягнення запроектованих з оптимальними зусиллями”.

Етичні вимоги до професійної діяльності соціального педагога. ...

... відображаються основні вимоги та критерії поведінки і дій соціального працівника, які диктуються специфічними умовами і змістом його діяльності. Основою етичної свідомості та особистості соціального працівника ... структурам на­близитися до кожної конкретної сім'ї, до кожної людини, яка є най­більшою цінністю оновленого суспільства. Професії соціального працівника та соціального педагога схожі ...

В зміст поняття „педагогічна техніка” включають дві групи компонентів:

• перша пов’язана з умінням викладача управляти своєю поведінкою, це – оптимальне управління емоціями, настроєм, прояв соціально перцептивних здібностей;
• володіння технікою мови;
• виразна демонстрація студентам певних почуттів, суб’єктивного ставлення до тих чи інших дій студентів;
• вміння пізнавати їхній внутрішній душевний стан: „ Блискучий розум, кмітливість без тренованих педагогічних умінь, інтуїтивного педагогічного бачення і передбачення, заповзятливості творчо вирішувати навчально-виховні завдання нічого не варті. Отношения и очень несчастный учитель, который по уважительной причине привносит собственное ощущение невозможности с ними работать. Педагогічну дію слід не лише розуміти, а й переживати, опочуттєвлювати”;

• друга – пов’язана з умінням педагога впливати на особистість вихованця і колектив та розкриває процесуальний бік процесу навчання й виховання: дидактичні, організаційні, конструктивні, комунікативні вміння;
• технологічні прийоми висування вимог, керування педагогічним спілкуванням тощо: „Педагог повинен володіти арсеналом засобів донесення студентам свого досвіду, своїх бачень. Ці засоби завжди індивідуальні, неповторні. Окрім слів, голос, интонации, в приказе учителя еще жест, рух, ритм… Але найперше і найвагоміше – очі”.

Преступление групп компонентов в педагогической технологии может добавить еще одно. Например, Аллан Пиз в книге «Язык тела» прочитает лекцию об основном чтении этих людей за их мимику и пантомиму, особенно в отношении всего аспекта человеческого существа. Ці вміння відіграють особливу роль у педагогічній техніці. А. Например, наши мимики и пантомимы предоставляют почти 80% информации, связанной с восприятием людей, из-за зловония — проявления умственных импульсов в поведении некоторых типов людей. Людини більше вірить тому, що бачить, а не тому, що чує.

Мимика — это тайна появления ее собственных мыслей, чувств, психических чувств и чувств страны за помощью извилистых руин муз откровения. Міміка обов’язково повинна доповнюватися пантомімікою.

10

Пантоміміка — центральные стержни всего тела человека или окружающих его частей, пластика тела. Пантоміміка допомагає педагогу виокремити основне, намалювати образ. Жести бувають описовими та психологічними. Во-первых, мы поможем учителю более образно думать о материале, о том, как быть победителем, о других — направляясь к зрелищу внутреннего эмоционального поля учителя, чтобы вонь показывала вам, что вы чувствуете.

Особое место в педагогической технологии занимает позиция учителя, так как это урок, ясный, образный и час воды — конкретный и пряный. Володіння мовою – це велике мистецтво. В методике преподавания учителя можно руководствоваться с помощью правильной диханны, поставленной на голос, дикцию и ритм. Класичним прикладом цього є досвід А. С. Макаренка. Все это слова: «Правым мэром я стал только в тоди, если бы меня заставили дать 20 оттенков на лице, в посте на голос. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не почує того, що треба”. Уважая, что учитель виноват, так спилкуватися, так вихованци видчули на его словах волю, культуру, специальность.

Стилі педагогічного спілкування. Їх види і психологічна характеристика

... тут відіграє стиль спілкування. Стилі спілкування Про це слід поговорити докладно. Для продуктивної комунікативної діяльності педагог повинен знати, що спілкування пронизує всю систему педагогічного впливу, кожен його мікроелемент. Специфіка педагогічного спілкування обумовлена ??різними соціально ...

В. О. Сухомлинський розробив своєрідний кодекс мовлення педагога. На його думку, слово педагога не може бути брутальним і нещирим. С точки зрения йога, слово учителя не может быть грубым и неразборчивым: «Я верю в силу, я неограничен силой слова vicladach. Речь — самый красивый и самый мощный инструмент, который, очевидцы, виноват в сокращении сердец наших виховантов…

Виховання словом – найскладніше, найважче, що є в педагогіці і в школі… Я использую слово гуру, чтобы быть лучшими и самыми искушенными из людей, поскольку они были удивлены правильной красотой своей внешности, переконанностью, взглядом в сердце людей, тем, насколько они хороши в прагматичности”.

Следующим элементом педагогической технологии является ответственность учителя управлять как своим психическим состоянием, эмоциями и установками, так и виховантом. Учитель виновен в создании такой духовной, интеллектуальной и эмоциональной среды до того, как наступит час spilkuvannya, de panuvala, атмосферы мира, доброты, человечности, подобного настроению психики. „ Завдання викладача – знайти шлях до формування позитивних емоцій у процесі учіння. Цена проста: смена методов робототехники, эффективность, бизнес викладак, трюк, и до тех пор тоже. Они не только приносят успех, на который нужно время, но и пахнут сочувствием до конца дня”.

без средств этого добиться невозможно, если учитель бережливый, уважительный, уява. Обличчя й очі вихованця педагога мають бути відкритою книгою, з якої він черпає знання про його емоційно-вольовий стан, наміри, бажання тощо.

Наступний компонент педагогічної техніки стосується технології здійснення різноманітних навчально-виховних заходів, уміння проводити їх на високому методичному рівні. Прийоми та способи виховного впливу

11

досить різноманітні. Рівень володіння ними свідчить про зрілість педагога і практично показує його майстерність у цій галузі діяльності.

Отже, теоретичний і практичний рівні опанування викладачем педагогічним досвідом людства становлять методологічну і технологічну основу його педагогічної діяльності та є важливою передумовою поступового просування до вершин педагогічної майстерності. Напевно, для інших видів людської діяльності цього б було досить, щоб досягти професійної майстерності. Але для педагогічної діяльності цього замало, бо „той, хто все життя обирає педагогічну професію, має володіти бодай трьома особливостями: уміння шанувати і любити людей більше себе; умінням по життєво набувати знання і різновиди людського досвіду – теоретичний, практичний, естетичний; умінням передавати різновиди досвіду учням”.

Зробимо одне суттєве зауваження: педагогічна діяльність — це найвідповідальніша галузь людської діяльності. До цієї роботи можна допустити тільки тих осіб, які мають до неї хист та інші особистісні якості, що сприяють цій діяльності. Слід враховувати такий аспект: у складних умовах життєдіяльності основним інструментом виховного впливу на вихованців є особистість педагога, його професійна майстерність, рівень зрілості в педагогічній діяльності та особистісні якості. Тут доречні слова К. Д. Ушинського про те, що вихователь має бути сильною особистістю. Він покликаний виховувати сильних людей, міцних душею і тілом, глибиною пізнання, щедрістю душі та ненавистю до казенного, жадібного, нелюдяного.

Самовдосконалення особистості педагога

... педагога. Переважній більшості педагогів з позитивною установкою на професію властива і установка на професійне самовдосконалення. ... особистості. Важливе значення для успішної професійно-педагогічної діяльності мають такі індивідуально-психологічні властивості особистості, як ... (Я-реальне) і модельований його станом (Я-ідеальне). Самовдосконалення особистості педагога включає в себе: вивчення рівня ...

Які ж особистісні якості необхідні для успішної педагогічної діяльності. Ще Я. А. Коменський сформував основні вимоги до вчителя, що не застаріли до сьогоднішнього дня. Він уважав, що головне призначення вчителя полягає в тому, щоб своєю високою моральністю, любов’ю до людей, знаннями працелюбністю та іншими якостями стати взірцем для наслідування з боку учнів і особистим прикладом виховувати у них людяність. Він вимагав, щоб учитель уважно ставився до учнів, був привітливим і ласкавим, не відштовхував від себе дітей своїм суворим поводженням, а привалював їх батьківським ставленням, манерами та словами. На його думку, студентів слід вчити легко і радісно, „ щоб напій науки проковтували без побоїв, без крику, без огиди, словом, привітно і приємно”.

Наприклад, професійно важливими якостями європейських викладачів вважаються високий рівень самоконтролю, емоційна врівноваженість, комунікабельність, готовність до співробітництва, впевненість у собі, а також низькі показники депресії, неправдивості, психопатії, іпохондрії.

На нашу думку особистісними якостями є:

• педагогічні здібності;
• комунікативність;
• педагогічна спрямованість та її гуманістичний характер;
• педагогічна творчість.

12

Безперечно, видатний педагогічний талант, як і політичний, артистичний чи інженерний, виявляється досить рідко. Педагогічна діяльність потребує особливих якостей від людини. Перша така особливість – це педагогічні здібності, тобто наявність внутрішнього натхнення до цієї діяльності. Вчитель водночас має бути чутливим психологом, ставитися до вихованця як до неповторної та оригінальної особистості. За відсутності цієї чутливості він неспроможний досягти в цій діяльності значних успіхів.

С.У. Гончаренко під педагогічними здібностями розуміє „сукупність психічних рис особистості, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення”, що є передумовою для вибору особистістю педагогічної професії.

І.П. Підласий так обґрунтовує необхідність педагогічних здібностей: „ Насамперед, слід мати на увазі, що практична педагогічна діяльність лише наполовину побудована на раціональній технології. Друга половина її – мистецтво. Тому перша вимога до професійного педагога – наявність педагогічних здібностей… Педагогічні здібності – якість особистості,, яка інтегровано виражається у хистові до роботи з дітьми, любові до дітей, отримання задоволення від спілкування з ними”.

Здібності до педагогічної діяльності можна виявити шляхом визначення темпів опанування педагогом професійних педагогічних знань, глибини оволодіння основними прийомами та способами педагогічної діяльності. Тут проявляється в сукупності вся психіка особистості, людина від цієї діяльності отримує велике задоволення, почуття реалізації життєвих прагнень і перспектив, бачить шляхи подальшого самовдосконалення. Доречні слова Ш. О. Амонашвілі: „Стати майстром – це не самоціль, ця пристрасть має бути притаманна фаху педагога як невід’ємна властивість його любові до дітей”.

Відповідно до основних видів діяльності викладача та його функцій можна виокремити такі педагогічні здібності: виховні, дидактичні, управлінські, перцептивні, комунікативні, дослідницькі та науково-пізнавальні. Безперечно, серед них найголовнішими є виховні, дидактичні, перцептивні, комунікативні та управлінські, а інші – допоміжними. Окремі педагогічні здібності стали провідними властивостями викладача, без яких неможлива педагогічна діяльність. До них належать, наприклад, комунікативність і педагогічно спрямоване спілкування.

Комунікативність – це одна з головних властивостей особистості, що є, по-перше, основою формування особистості, по-друге, підвалиною будь-якої діяльності, особливо – педагогічної. Всі сучасні педагогічні концепції (педагогіка співробітництва, гуманістична педагогіка, особистісно орієнтована педагогіка) ґрунтуються на демократичному, рівноправному і гуманному спілкуванні та формуванні суб’єкт – суб’єктивних взаємин у педагогічному процесі. Власне, характер цього спілкування надає їм особливого забарвлення: високої емоційної насиченості, виразного виховного відтінку, особистісно-гуманного підходу до вихованців тощо. Здібності

13

проявляються в „…умінні викладача встановлювати педагогічно доцільні взаємини з студентами, їхніми батьками, колегами, керівниками навчального закладу”.

Також у дослідженях Ю. П. Азарова, Н. І. Болдирєва, І. А. Зязюва, Н. В. Кузьміної, О. В. Сластьоніна, Г. М. Сагач вказується на те, що майстерність слова є „обов’язковим компонентом у діяльності педагога, хоча їй досі відводиться другорядне місце у комплексі професійно-педагогічних умінь”.

Г. М. Сагач наголошує на необхідності розвитку нової галузі педагогічної науки – теорії і технології виконавсько-мовленнєвої діяльності викладача, яка, на її думку, вимагає відродження національної риторичної спадщини, формування національної школи красномовства, викладання курсу риторики в школах нового типу, вищих навчальних закладах України з метою виховання культури риторичної особистості в системі народної освіти через концепцію гуманітаризації і гуманізації неперервної освіти.

Розділ 2

Майстерність педагогічного спілкування та педагогічна творчість

2.1. Поняття педагогічного спілкування, його особливості, функції, види

Педагогічне спілкування – це безпосередня форма прояву комунікації у навчально — виховному процесі між педагогом та вихованцями, яка спрямована на формування і розвиток особистості вихованця, спільне вирішення різноманітних педагогічних завдань, створення умов для реалізації творчих здібностей та сприяння самоактуалізації. У зв’язку з такою дефініцією педагогічного спілкування доречні слова Ш. О. Амонашвілі: „спілкування є основою, і сутністю, і інтегральним методом виховання” і підхід В. О. Сухомлинського, який мудрість педагога вбачав у збереженні довіри вихованців до себе, в її бажанні спілкуватися з педагогом як із другом і наставником. На його думку, слово педагога має бути спрямоване не до слуху дитини, а до її серця.

„Сумісність у процесі спілкування педагога з учнями ґрунтується на принципах доброзичливості, принциповості і відповідальності. У процесі спілкування педагог повинен обов’язково збагачувати студентів інтелектуально, морально, естетично, діяльнісно. Спілкування обов’язково передбачає формування у педагога і студентів образів один одного і понять про особистісні властивості кожного учасника спілкування…”. Отже, яке спілкування, таке і виховання, відповідно, це спілкування має бути життєрадісним, гуманним, людяним, емоційним і оптимістичним. Спілкування відбувається, переважно, за допомогою слова. Російський філософ О. Ф. Лосєв сказав так: „Слово – могутній діяч думки й життя, слово піднімає уми й серця… Слово рухає народними масами… слово пробуджує свідомість, волю, глибину почуттів, робить слабку людину героєм, злиденне існування – титанічним устремлінням… Ім’ям і словами створений і стоїть світ”.

Педагогічне спілкування виконує такі функції:

• взаємо пізнання вихователя і вихованця;
• обмін думками, почуттями та інформацією;
• організація і здійснення різноманітних та багатогранних навчально-виховних заходів;
• самовираження, самовизначення і самоутвердження учасників цього процесу.

В. А. Кан – Калик і О. О. Леонтьєв розробили спеціальні вправи для формування навичок педагогічного спілкування. Наприклад, В. А. Кан-Калик об’єднує ці вправи в два цикли, а саме: практичне оволодіння технікою й технологією педагогічної комунікації та оволодіння системою спілкування в заданій педагогічній ситуації.

Перший цикл спрямований на формування органічних і послідовних дій у публічній обстановці; м’язової свободи в педагогічній діяльності;

15

відчуття м’язової свободи й емоційного благополуччя в аудиторії; навичок довільної уваги, спостережливості, зосередженості; міміки й пантоміміки; педагогічно доцільних переживань; безпосередньої мобілізації творчого самопочуття перед спілкуванням; техніки й логіки мовлення, його виразності й емоційності; вміння вибудовувати логіку майбутнього спілкування з аудиторією.

Другий цикл вправ включає дві підгрупи: а.) дії в типових ситуаціях (спостереження за діяльністю викладача в процесі виконання загальних завдань заняття; розвиток уміння „читати” переживання з облич студентів;виокремлення під час заняття конкретних педагогічних явищ; інсценування педагогічних завдань); б.) розвиток педагогічної уяви, інтуїції, навичок педагогічної імпровізації (складання аналогічних ситуацій з певною настановою, аналіз картини чи кіно фрагмента; складання й виконання введеної умови для інсценізованих завдань).

На думку І. Я. Зязіна, „навчально-виховний процес в університеті – явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка зумовлюється передусім розширеним спілкуванням, найвищою, на думку Антуана де Сент Екзюпері, розкішшю на світі. Для викладача ця розкіш – не що інше, як професійна необхідність. З її допомогою здійснюється взаємовплив двох рівноправних партнерів суб’єктів – викладача та студента”.

Г. О. Балл визначає передумови продуктивного спілкування так: „…додержання його учасниками принципу конкордності і толерантності. Принцип конкордності фіксує необхідність згоди учасників діалогу щодо базових знань і цінностей, якими вони керуються… Суть принципу толерантності… вбачається у „презумпції прийнятності” найрізноманітніших проявів людської активності”.

І. Я. Зязюн виокремлює три компоненти спілкування: пізнавальний, естетичний і поведінковий: „Спілкування обов’язково передбачає формування у викладачів та студентів образів один одного і понять про особистісні властивості кожного учасника спілкування; воно несе в собі естетичну характеристику – зовнішню і внутрішню подобу учасників спілкування, викликає певне до себе ставлення; у спілкуванні проявляється і поведінковий компонент – слова і справи, адресовані викладачем студентам і навпаки”.

За В. А. Кан-Каликом, структура професійно-педагогічного спілкування включає:

1) прогностичний етап(моделювання майбутнього спілкування з аудиторією);

2) комунікативний етап(організація спілкування на початку навчально-виховного заходу – комунікативна атака);

3) управлінський етап(безпосереднє спілкування протягом навчально-виховного заходу);

16

4) Заключний етап(аналіз перебігу спілкування та його результатів і внесення відповідних корективів у модель майбутнього спілкування).

Характер спілкування викладача зі студентом визначає основні стилі його роботи – авторитарний, демократичний і ліберальний.

Авторитарний стиль характеризується жорсткою Фомою управління взаємодією учасників навчально-виховного процесу за допомогою наказів, вказівок, інструкцій тощо. Цей стиль з точки зору гуманізації та демократизації європейської і світової освіти вважається абсолютно неприйнятним, оскільки порушує права особистості. Європейські вчені дійшли таких висновків:

• авторитарний стиль дає змогу підтримувати високий рівень дисципліни та результативності навчального процесу, проте лише за умови постійного демонстрування влади викладача;

— зовнішні показники дисциплінованості та конформності студентів не завжди є виявом злагоди, а внутрішній психічний конфлікт, підґрунтям якого є притлумлений протест студента проти диктату викладача, часто сублімується в різноманітні форми девіантної та антисоціальної поведінки молодої особистості.

Демократичний стиль виявляється в опорі викладача на навчальний колектив, у намаганні зацікавити студентів навчально-пізнавальною діяльністю, заохоченні їхньої ініціативи та самостійності. Пропонують три засадові умови підтримання викладачем взаємин зі студентами:

• викладач є зразком, прототипом дорослості, гідною моделлю для самоідентифікації студента;
• викладач виконує радше функцію арбітра, ніж судді, він не перешкоджає формуванню позитивного „ Я-образу” студента й уникає засудження незадовільних вчинків „з висоти кафедри”;
• викладач допомагає студентам усвідомити власні дії, обміркувати їх і передбачати можливі наслідки.

Ліберальний стиль характеризується самоусуненням викладача від відповідальності за перебіг і результати навчально-виховних заходів, формалізмом, потуранням і анархізмом.

Найбільш оптимальний і водночас найскладніший стиль, безперечно, — демократичний.

Також можна визначити стилі ставлення викладача до колективу: стійко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий, ситуаційно-негативний, стійко-негативний.

На основі стилю роботи і ставлення викладача до колективу виокремлюють такі стилі педагогічного спілкування:

• спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю;

17

• спілкування на основі дружнього ставлення;
• спілкування-дистанція;
• спілкування-залякування;
• спілкування-загравання.

Стиль спілкування визначає три типи викладачів: „проактивний”, „реактивний” і „надактивний”. Перший – ініціативний в організації спілкування, індивідуалізує свої контакти зі студентами, його настанова змінюється відповідно до досвіду. Він знає, чого хоче, і розуміє, що в його поведінці сприяє досягненню мети. Другий – також гнучкий у своїх настановах, але внутрішньо слабкий. Не він особисто, а вихованці диктують характер його спілкування з групою. У нього розпливчасті цілі та відкрито пристосувальна поведінка. Третій – схильний до гіпертрофованих оцінок своїх учнів і вибудовування нереальних моделей спілкування. На його думку, коли студент активніший від інших – він бунтар і хуліган, а коли пасивніший – ледар і нероба. Видумані ним же оцінки змушують такого викладача відповідним чином: він час від часу впадає в крайнощі, підпорядковуючи своїм стереотипам реальних студентів.

Узагальненим виявом стилю спілкування викладача є педагогічний такт, де акумулюються всі складові педагогічної культури і який є одним із основних показників педагогічної майстерності.

Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливові викладача на студента, в дотримуванні почуття міри в спілкуванні з ними, в умінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування в педагогічному процесі та в пошані до особистості вихованця. К. Д. Ушинський, який володів справжнім педагогічним тактом, писав, що жоден педагог „ніколи не може стати хорошим вихователем-практиком без такту. …Ніяка психологія неспроможна заступити людині психологічного такту, який незамінний у практиці в силу того, що діє швидко і вмить… і який передбачає приязнь без удаваності, справедливість без прискіпливості, доброту без слабкості, порядок без педантизму і, головне, постійну розумну діяльність”.

Основні ознаки педагогічного такту:

• людяність без зарозумілості;
• вимогливість без брутальності та прискіпливості;
• педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності вихованця;
• вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без благання, але і без марнославства;
• вміння слухати співрозмовника, не виказуючи байдужості та вищості;

18

• врівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування без дратівливості та сухості;
• простота в спілкування без фамільярності та панібратства, без „показухи”;
• принциповість і наполегливість без упертості;
• уважність, чутливість і емпатійність без їх підкреслення;
• гумор без насмішки;
• скромність без удаваності.

Отже, педагогічний такт виховується і набувається разом з педагогічною культурою і конкретно виявляється в педагогічній діяльності. Він є показником зрілості педагога як майстра своєї справи. Це сильний засіб, за допомогою якого вихованців можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників. Викладача повинен працювати над формуванням власного педагогічного такту і постійно його вдосконалювати. Як немає межі досконалості, так і немає межі вияву різноманітних і багатогранних сторін педагогічного такту.

Його вдосконаленню сприяє так званий соціальний інтелект – особлива індивідуальна його якість, що дає змогу розуміти студента, розпізнати найбільш суттєві її риси, усвідомлювати мотивацію її поведінки.

Соціальний інтелект проявляється як про соціальна спрямованість, готовність до співробітництва, особиста зацікавленість у добробуті інших; соціальна ефективність як очікування успіху в розв’язанні міжособистих взаємин; емпатійний інтерес та особисте співчуття, які забезпечують декодування невербальних ознак емоційних переживань; адекватне визначення ціннісних аспектів ставлення до себе і до інших.

2.2. Педагогічна творчість як елемент педагогічної майстерності

Педагогічна творчість – особистісна якість педагога, яка є невичерпним джерелом його ініціативи, активності, інновацій, постійного натхнення для вдосконалення всього педагогічного процесу. Там, де немає творчості в педагогічній діяльності, там немає живої душі, там педагогіка є бездітною. Обміркування методики і змісту майбутнього навчально-виховного заходу, конкретне їх визначення, планування і проведення м- справа індивідуальна. Тому як немає двох однакових педагогів, так і немає двох однакових методик.

На формування педагогічної творчості викладача в українській педагогіці велику увагу звертає професор С. О. Сисоєва. Педагогічна творчість викладача, на її думку, — це особистісно орієнтована розвиткові взаємодія суб’єктів навчально-виховного процесу (викладача й студента), зумовлена специфікою психолого-педагогічних взаємовідносин між ними, спрямована на формування творчої особистості студента і підвищення рівня творчої педагогічної діяльності викладача. Формування творчої особистості студента в навчально-виховному процесі вона розглядає як процес

19

фасілітації, тобто полегшення, сприяння творчій навчальній діяльності, стимулювання творчої активності.

Безперечно, педагог – творча людина – до кожного навчально-виховного заходу має ставитися дуже відповідально, знаючи, що не буває двох однакових вихованців, що кожний вихованець – це особистість; він повинен враховувати ці обставини, внести особисте „Я” до цього заходу і здійснити його оригінально, нестандартно, змістовно й цікаво. Недаремно Ш. О. Амонашвілі підкреслює: „Діти страждають від нестачі вчительської творчості”. Досить образно ,але змістовно говорив про необхідність цієї особистісної властивості К. Д. Ушинський: „…Прагнення до діяльності та прагнення до свободи так тісно пов’язані між собою, що одне без одного існувати не можуть. Діяльність має бути моєю, захоплювати мене, виходити з моєї душі і, відповідно, має бути вільною. Свобода потрібна мені тільки для того, щоб здійснити свою справу. Відберіть у людини свободу, і ви заберете у неї істинну душевну діяльність”.

С. О. Сисоєва визначає такі принципи педагогічної творчості викладача: діагностики, оптимальності, взаємозалежності, креативності, доповнення і варіантності

І, навпаки, там де панує рутина, там немає місця творчості, там домінує сірість, буденність, формалізм, не розвивається думка, погіршується навчально-виховна робота. Одноманітна педагогічна діяльність педагога, по-перше, знищує його самого як особистість і як педагога, по-друге, губить мотивацію діяльності та самовдосконалення у вихованців і, по-третє, формує таких же сірих особистостей. Слова Г. Кершенштайнера про те, що викладач виховує більше „тим, ким він є, ніж тим, що він уміє”, у педагогічній практиці повністю підтверджується, тому що власний приклад педагога ґрунтується на його авторитеті. А виховне забарвлення будь-якого навчально-виховного заходу ґрунтується на авторитеті його керівника.

„…Сутність педагогічної творчості… ми визначаємо як цілісний процес професійної реалізації та самореалізації педагога в освітньому просторі. Особливістю педагогічної творчості є те, що педагог реалізує свої особистісні і професійні творчі потенції засобом творення особистості студента, а розвиток його творчого потенціалу зумовлений розвитком творчого потенціалу вихованця”. Тобто без творчості немає натхненої педагогічної діяльності та активної взаємодії між викладачем та студентом. Недаремно І. А. Зязіна лекції визначає як „театр одного актора”. А педагогічна діяльність має бути саме такою.

Безперечно, підвалиною творчості педагога є психолог-педагогічне мислення, яке передбачає нестандартний, пошуковий і інноваційний підхід до організації та проведення педагогічного процесу й постійне його вдосконалення, всебічний аналіз навчально-виховних заходів з точки зору сучасних наукових досягнень, безперервне збагачення свого психолого-педагогічного досвіду й уміння бачити, знайти щось нове, оригінальне в кожному педагогічному явищі, на перший погляд, повсякденному. Сучасне

20

психолого-педагогічне мислення також передбачає відмову педагога від уторованих шляхів здійснення навчально-виховних заходів і сміливе створення власних ефективних методик, які найбільш повно відповідають його індивідуально-психічним особливостям і випливають із сучасних педагогічних концепцій.

Основними характеристиками такого мислення є ясність, чіткість, логічність, системність, послідовність, самостійність, гнучкість, сміливість, оригінальність.

Провідні властивості творчого мислення забезпечують:

• постійний і системний пошук актуальних навчально-виховних проблем, які потребують розв’язання;
• виявлення оригінальних і нестандартних прийомів і способів вирішення навчально-виховних проблем, труднощів, завдань;
• послідовне, систематичне і безперервне вдосконалення стилю, методів і форм власної виховної діяльності;
• творче прагнення до інноваційного здійснення навчально-виховних заходів та широке залучення до їх обґрунтування інших педагогів і вихованців;
• відкритість для нового і нестандартного, вміння знаходити в них суттєве і перспективне;
• послідовну і рішучу відмову від стереотипного стилю мислення, розв’язання завдань і здійснення навчально-виховних заходів;
• здатність сміливо відмовитися від окремих елементів рутинного стилю діяльності та знаходити оптимальні шляхи подальшої діяльності;
• оптимістичне прогнозування майбутніх виховних дій і передбачення їх результатів тощо.

Сучасний етап розвитку педагогічної думки вимагає такого творчого мислення, без якого неможливі ні її саморозвиток, ні вдосконалення виховного процесу.

Вищевикладені особистісні якості педагога будуть гармонійно розвиватися і матимуть стимул для самовдосконалення тільки за наявності внутрішнього інтересу, потягу, бажання для педагогічної діяльності, безупинного і невтомного прагнення досягти в ній значних успіхів і отримання душевного задоволення. Узагальнено ці риси особистості педагога можна визначити як педагогічну спрямованість, яка є необхідною умовою і підвалиною педагогічної діяльності.

Стрижень педагогічної спрямованості педагога – це психолого-педагогічні переконання; стійка і змістовна мотивація до педагогічної діяльності; гуманно-оптимістичне ставлення до своїх вихованців і велика любов до них: „…Зокрема педагог мусить добре знати свого адресати,

21

розуміти його потреби й мотиви, ідентифікувати себе з ним (тобто ставати на його точку зору), співпереживати йому”.

В сукупності ці ск5ладові надають діяльності педагога цілеспрямованого, послідовного, наполегливого, змістовного й зацікавленого характеру, виступають міцним поштовхом на шляху досягнення успіхів і вершин.

Досвід педагогів-новаторів й аналіз сучасних педагогічних концепцій, наприклад педагогіки співробітництва, гуманістичної педагогіки, особистісно орієнтованої педагогіки, свідчать про те, що підвалиною цих концепцій і успішної діяльності педагогів-новаторів є гуманно-оптимістичне ставлення до студентів, основний зміст якого – загальнолюдські та національні цінності. Наприклад, В. О. Сухомлинський особливо підкреслював необхідність олюднення педагогіки і, звідси основним предметом у школі вважав людинознавство, а Ш. О. Амонашвілі однією з головних властивостей педагога називає „доброту і любов до дітей, які мають бути не тільки внутрішнім станом, але й головним мотивом, стимулом педагогічної діяльності”.

Г. П. Касянович звертає увагу на „моральну культуру” педагога – це „позитивна духовна цінність як система моральних знань, переконань, почуттів і навичок, норм і відносин, інтересів і потреб, культурно-морального досвіду і безпосередньої поведінки, спрямована на вдосконалення навчання і виховання особистості”, на „морально-правову відповідальність” і на „відповідальність” педагога, Г. О. Балл – на „гуманістичні засади педагогічної діяльності”, Т.В. Іванова – на загальну культуру педагога і культуру педагогічного спілкування.

Отже, основними формами прояву педагогічної культури педагога є рівень оволодіння педагогічним досвідом людства, сукупність основних професійно-важливих особистісних якостей. Без педагогічної культури діяльність викладача втрачає своє гуманне забарвлення й ефективність. Високий рівень розвитку її основних елементів, гармонійне їх поєднання в педагогічній діяльності та досягнення ефективних результатів у навчанні визначається як педагогічна майстерність. Інакше кажучи, це зріз основних складових педагогічної культури педагога, які досягли високого рівня розвитку, та їх ефективний прояв у практичній діяльності.

Також педагогічну майстерність можна розглядати як повний вияв викладачем свого „Я” в педагогічні діяльності. Безперечно, наслідки діяльності будь-якого майстра відбиваються в її результатах. Отже, суттєвим і головним показником його майстерності є всебічний розвиток його вихованців.

Основними критеріями майстерності педагога виступають такі ознаки його діяльності:

• доцільність (за спрямованістю);
• ефективність (за результатами);

22

• гуманність, демократичність і діалогічність (за характером спілкування);
• оптимальність (у виборі змісту і засобів);
• творчість чи оригінальність (за змістом діяльності);
• науковість (за змістом матеріалу, що викладається, і за характером діяльності).

Отже, викладач був і буде головною постаттю в навчально-виховному процесі. На думку В. Г. Кузя, викладач ХХІ століття – „це викладач із планетарним мисленням, який усвідомлює себе як суспільний діяч і просвітитель, активний перетворювач суспільства, а не просто державний службовець.

Висновки

Майстерність педагога – в „олюдню ванні”, натхненності знання, яке не переноситься з книжок в аудиторію, а подається як власний погляд на світ. На ґрунті професійних знань формується педагогічна свідомість – принципи і правила, які є засадами щодо дії і вчинків викладача. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність навчання педагога, набуття професійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвиненого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобутті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування.

Проте швидкість набуття майстерності не регламентується лише накопиченням професійних знань. Справді, студентові, який добре вчиться в педагогічному навчальному закладі, не завжди легко на педагогічній практиці в школі. Є індивідуальні передумови успішної діяльної, стимулятори професійного зростання – здібності.

Усилия папок педагогического величия взаимосвязи, власти развиваются сами по себе и не лишают их роста в потоке новых чиновников.

Отже, щоб викладач дія творчо, самостійно виважуючи результати своєї діяльності і коригуючи засоби з орієнтацією на мету, він повинен мати певне внутрішнє опертя, певні властивості, риси, розвиток яких забезпечить професійний саморозвиток педагога, а через нього – і розвиток студента.

Отже, майстерність учителя можна розглядати як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо ми характеризуємо якість результату), як вияв творчої активності особистості педагога (характеризуємо психологічний механізм успішної діяльності).

Коли ж ми прагнемо усвідомити витоки розвитку майстерності, зрозуміти шляхи професійного самовдосконалення. Доцільно сформулювати визначення цієї педагогічної категорії так: педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.

Список використаних джерел

1. Педагогічна майстерність / за ред. І. А. Зязіна. К., 1997.

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. К., 1997. С. 251.

3. Зязюн І. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії. К., 1997. С.110.

4. Савенкова Л. О. „Комунікативна атака” у формуванні навичок педагогічного спілкування // Педагогіка і психологія. 1998. № 4. С.101.

5. Зязюн І. А. Педагогічна майстерність як мистецька дія// Рідна школа. 1995. № 7 – 8. С.39.

6. Балл Г. О. Парадигма діалогу і проблема прилучення до наукової культури// Професійна освіта: педагогіка і психологія/ За ред. Т. Левовицького, І. Зязіна, І. Вільш, Н. Никало. Ченстохова;Київ, 1999. С.341.

7. Кан – Калик В. А. Учителю о педагогическом общении. М., 1987. С.27.