Сучасний педагог

Курсова робота

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський індустріально-педагогічний технікум

Курсова робота

з дисципліни

Тема: Сучасний педагог

Дніпропетровськ

Вступ

Потреба суспільства передавати свій досвід і знання підростаючим поколінням викликала появу системи шкільного навчання і породила особливий вид суспільно необхідної діяльності — професійну педагогічну діяльність. Елементи педагогічної етики з’явилися разом з виникненням педагогічної діяльності як особливої суспільної функції.

Принципи моралі визначають ставлення особистості до суспільства і суспільного прогресу, до батьківщини і людей, до праці і суспільної власності, до людини і колективу. Звідси випливає можливість систематичного викладу вимог до сучасного вчителя. Потрібно усвідомити в чому полягає особливість ставлення вчителя до суспільства і суспільного прогресу, в чому специфіка вчительського патріотизму і інтернаціоналізму, гуманізму і сумлінного ставлення до праці, колективізму і чесності, правдивості і скромності.

Цілком очевидно, що основні вимоги моралі учителя не можуть не збігатися з вимогами моралі громади, не бути однаковими з моральними вимогами інших професій.

Професійна діяльність учителя являє собою його навчально-педагогічне спілкування з учнями, їхніми батьками, колегами і адміністрацією школи, які разом з учителем виконують функцію навчання і виховання і саме тому має цілий ряд специфічних вимог.

Тому дуже актуально звернути увагу на деякі аспекти, що з явились у сучасному світі педагогічної діяльності.

Основні завдання роботи — це детальний огляд специфіки діяльності вчителя у наш час, характеристика новітніх методів та інновацій в педагогіці.

Мета: огляд особливостей діяльності вчителя, пояснення значимості професії педагога у сучасному світі.

1. ОСНОВНА ЧАСТИНА, .1 Роль педагогіки у процесі виховання

У загальній системі наук, в загальній системі «Речей і знань» педагогіка виступає як єдина наука, що має своїм предметом виховання людини.

Виникнувши як наука про виховання дітей і молоді, педагогіка у міру розширення меж виховання і сфери дії суб’єктивних чинників в житті суспільства усе більш стає наукою про загальні закономірності виховних дій на людей різного віку. Розвиваючись, кожна наука збагачує свою теорію, наповнюється новим змістом і здійснює диференціацію своїх досліджень. Цей процес торкнувся і педагогіки. Нині поняттям » педагогіка» позначається ціла система педагогічних наук.

6 стр., 2645 слов

Психологія сімейного виховання

... корекцію взаємовідносин вчителя і учня, батьків уяву і дитини, яке може досить ефективно здійснювати шкільний психолог або соціальне педагог. Навчальний посібник «Психологія сімейного виховання» дозволяє майбутньому ... процес сімейного виховання, а й у майбутньому змінити ставлення вчителів до процесу взаємодії з учнями, т. до. вчитель завжди пам'ятатиме, що він також жертва сімейного виховання. У ...

Відособлення і формування педагогіки як науки були викликані зростаючими потребами суспільства в створенні спеціальних учбово-виховних установ, в теоретичному осмисленні і узагальненні досвіду навчання і виховання підростаючих поколінь, спеціальна підготовка їх до життя. Освіта і виховання, таким чином, перетворилися на об’єктивну потребу суспільства і стали найважливішою передумовою його розвитку.

Ось чому на певному етапі розвитку людського суспільства і, зокрема, в пізніший період рабовласницького ладу, коли виробництво і наука досягли значного розвитку, виховання виділяться в особливу громадську функцію, тобто виникають спеціальні виховні установи, з’являються особи, професією яких стало навчання і виховання дітей. Це мало місце у багатьох древніх країнах, але більш менш достовірні відомості про школи для хлопчиків дійшли до нас з Єгипту, країн Близького Сходу і античної Греції.

Вже у стародавньому світі багато громадських діячів і мислителі добре усвідомлювали і вказували на величезну роль виховання, як в розвитку суспільства, так і в житті кожної людини.

З античної Греції веде своє походження і термін » педагогіка», який закріпився в якості назви науки про виховання. У Древній Греції педагогами називалися раби, яким аристократи доручали наглядати за своїми дітьми, супроводжувати їх в школу і з школи, нести учбове приладдя, а також здійснювати з ними прогулянки. Грецьке слово » пейдагогос» (пейда — дитина, гогос — вести) означає » дітоводитель». Надалі педагогами стали називати спеціально підготовлених людей, які займалися навчанням і вихованням дітей, і для яких педагогічна діяльність була професією. Звідси особлива наука про виховання стала називатися — педагогікою.

Поступово слово «педагогіка» стало вживатися більш загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати, навчати, давати освіту. Так педагогіка стала наукою про виховання і навчання дітей. Виховання виникло разом з появою людського суспільства. Воно невіддільне від соціального відтворення поколінь, природної потреби готувати до життя нащадків. Саме тому виховання є загальною і вічною категорією. Педагогічні знання систематизувались у вигляді висновків, порад, рекомендацій та існували в народних звичаях, обрядах, традиціях, народній творчості. Цей своєрідний звід правил і нормативів став джерелом розвитку соціальної поведінки людини в своїх основних постулатах: сповіді працелюбності, гостинності, любові до природи, взаємодопомоги, милосердя, поваги до старших, миролюбства, — того, що пізніше увійшло до кодексу життя цивілізованого суспільства, стало першоосновою педагогічної науки й практики.

11 стр., 5310 слов

Індивідуальний стиль педагогічної діяльності ( )

... педагогічний моніторинг формування індивідуального стилю педагогічної діяльності. Гіпотеза: створення накопичувальної системи безперервного підвищення кваліфікації кадрів призведе до формування нової персоніфікованої культури професійної педагогічної діяльності, реалізованої через індивідуальний стиль кожного педагога, що ...

Багато вчених минулого і сучасності прийшли до висновку, що виховання — це прилучення людини до всіх досягнень людської культури у такий спосіб, щоб вона жила в контексті загальнолюдської культури. Передача дітям духовних і матеріальних цінностей не здійснюється прямо. Вони опановуються духовними зусиллями самої особистості.

1.2 Педагог — професійна діяльність і особистість

Управління педагогічним процесом здійснює вчитель. Саме він визначає мету і завдання процесу в конкретних умовах, програмує розвиток особистості учня, обґрунтовує систему педагогічних засобів, форм, методів, їх етапність, спрямованість на розвязання конкретних педагогічних завдань. Діяльність, яку виконує вчитель, називається педагогічною. Педагогічна діяльність — це особливий вид соціальної діяльності, що передбачає передавання від старших поколінь до молодших накопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку і підготовки до виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

Педагогічну діяльність здійснюють не лише педагоги, а й батьки, громадські організації, керівники підприємств і установ, різні групи, а також значною мірою засоби масової інформації. Ця діяльність є загально педагогічною, тобто такою, яку здійснює кожна людина стосовно самої себе, своїх дітей, товаришів, колег тощо. Педагогічна діяльність як професійна здійснюється в спеціально організованих суспільством освітніх установах: дошкільних закладах, школах, професійно-технічних училищах, Середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, закладах додаткової освіти, підвищення кваліфікації і перепідготовки.

Основними видами сучасної педагогічної діяльності, яка здійснюється у цілісному педагогічному процесі, є викладання і виховна робота. З моменту виникнення педагогічної професії за вчителем закріпилась передусім виховна функція. Сьогодні учитель — це вихователь, наставник. У цьому його громадянське, людське призначення. Тому виховна робота є педагогічною діяльністю, спрямованою на розвязання завдань усебічного гармонійного розвитку особистості шляхом організації виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців.

Ускладнення процесів суспільного виробництва, розвиток способів пізнання і бурхливе зростання наукових знань у суспільстві спричинили потребу у спеціальній передачі знань, умінь, навичок. У звязку з цим із галузі чистого виховання в педагогічній професії виділилась відносно самостійна функція — навчальна. Викладанням став вид виховної діяльності, здебільшого спрямований на управління пізнавальною діяльністю учнів.

Водночас в наш час успішність навчання багато в чому залежить не тільки від сформованості в учня пізнавального інтересу, а й від досвіду творчої діяльності і ставлення до навчальної діяльності в цілому, тобто не лише від викладання, а й від виховної роботи. В свою чергу, ефективне вирішення виховних завдань залежить від викладання, від позитивних змін у свідомості вихованців, які проявляються в емоційних реакціях, поведінці і діяльності.

7 стр., 3074 слов

Педагогічна діяльність та її психологічні особливості

... іншими людьми. Основним видом діяльності студента була навчальна діяльність, і навіть педагогічна практика мала для нього передусім смисл навчальної діяльності, смисл підготовки до майбутньої самостійної педагогічної праці. Все стає зовсім ...

Навчання, що виховує, і виховання, що навчає (А.Дістервег) воєдино злиті в цілісному педагогічному процесі, який має місце в діяльності сучасного педагога будь-якої спеціальності.

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі учитель вирішує два завдання — адаптації і гуманізації. Адаптивна функція повязана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична — з розвитком його особистості і творчої індивідуальності.

Субєктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння, почуття, воля. Специфічним є і обєкт (предмет) педагогічної праці. У сучасній педагогічній діяльності учень виступає не тільки її обєктом, а й субєктом, оскільки педагогічний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості і викорінюючи інші.

Суттєвою особливістю педагогічної праці сьогодення є і те, що вона з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці і підкреслює важливість моральних аспектів.

Специфічним є і результат педагогічної діяльності — людина, що оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до подальшого саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

1.3 Структура педагогічної діяльності

Діяльність сучасного педагога має складну структуру. Психологічна наука розглядає її як багаторівневу систему, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат. Натомість стрижневим підходом педагогічної науки до педагогічної діяльності є виділення її компонентів як відносно самостійних функцій. Функцію (лат. functio — виконання) в філософському аспекті розуміють як відношення двох груп обєктів, у якому зміна одного з них спричиняє зміну іншого.

Дослідження багатьох учених (Н.В. Кузьміна, В.О. Сластьонін, А.І. Щербаков та інші) переконливо доводять, що в навчально-виховному процесі виявляють себе такі взаємоповязані функції (види діяльності) вчителя:

а) діагностична;

б) орієнтаційно-прогностична;

в) конструктивно — проектувальна;

г) організаторська;

д) інформаційно — пояснювальна;

є) комунікативно — стимуляційна;

ж) аналітико — оцінна;

14 стр., 6718 слов

Педагогічний талант вчителя

... 2.1 Поняття і структура педагогічного таланту 2.2 Методичні основи педагогічного таланту вчителя 2.3 Напрями професійного вдосконалення педагога ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ... педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі учитель вирішує два завдання - адаптації і гуманізації. Адаптивна функція ...

з) дослідницько — творча.

Діагностична функція (від гр. diagnosis — розпізнавання, визначення) педагогічної діяльності повязана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей освіти.

Орієнтаційно-прогностична функція. Управління сучасним педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Знання суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів дозволяють прогнозувати (гр. prognosis — передбачення розвитку чогось, що базується на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи під впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому проникненню в суть виучуваного явища; що саме учні зрозуміють неправильно. Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих якостей учнів, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу.

Конструктивно-проектувальна функція діяльності вчителя органічно повязана з орієнтаційно-прогностичною. Її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю.

Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Для цього учителю, вихователю необхідно вміти розвивати в учнів, вихованців стійкий інтерес до навчання, праці та інших видів діяльності, формувати потребу в знаннях, озброювати основами наукової організації навчальної праці; організовувати соціально-орієнтовані етичні, трудові, естетичні, екологічні, спортивні та інші виховні справи; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти розподіляти доручення, проводити інструктаж, координування спільної діяльності; створювати спеціальні ситуації для здійснення вихованцями моральних вчинків.

Інформаційно-пояснювальна функція діяльності вчителя спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Оволодіння знаннями, світоглядними і морально-етичними ідеями є найважливішою умовою розвитку і формування особистості учня.

Комунікативно-стимуляційна функція педагогічної діяльності повязана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Ця функція включає прояв любові до дітей, теплоту і турботу про них, що в поєднанні характеризує стиль гуманних взаємовідносин.

Аналітико-оцінна функція діяльності вчителя повязана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід.

15 стр., 7286 слов

Етика вчителя та педагогічний такт

... рисах, наприклад, педагогічний такт потрібен учителю при спілкуванні з кожною категорією людей, з якими він стикається в навчально-виховній діяльності. Однак конкретніші норми педагогічної етики істотно ... атестації й ін. Серед задач курсу педагогічної етики — підняти рівень морально-педагогічної підготовки вчителя й озброїти його знаннями, користаючись якими, протиріччя в навчально-виховному ...

Дослідно-творча функція педагогічної діяльності має два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень повязаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.

Такими є суть і система функцій педагогічної діяльності та комплекс умінь сучасного учителя, зумовлений ними.

1.4 Інновації в роботі вчителя

Поняттям інновація позначають нововведення, новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і учня, вихованця. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів.

Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії та практиці навчання і виховання. Цей процес не може бути стихійним. Він потребує управління.

Основу інноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки — проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику. Результатом інноваційних процесів слугує використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Сучасний вчитель може виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій, теорій, концепцій.

Управління інноваційним процесом передбачає аналіз і оцінку введених учителями педагогічних інновацій, створення умов для їх успішної розробки і застосування. Водночас керівники навчального закладу проводять цілеспрямований відбір, оцінку й застосування на практиці досвіду колег, нових ідей, методик, запропонованих наукою.

Потреба в інноваційній спрямованості педагогічної діяльності в умовах розвитку освіти спричинена певними обставинами:

По-перше, розбудова суверенної держави викликала необхідність докорінної зміни системи освіти, методології і технології організації навчально-виховного процесу у навчальних закладах різного типу: ліцеях, гімназіях, авторських школах, коледжах, приватних, недільних, духовних школах тощо. Пошуки, які ведуть колективи навчальних закладів нового типу, можуть збагатити не лише шкільну практику, а й педагогічну науку.

По-друге, виконання соціального замовлення сучасного етапу розбудови нашої держави — особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру, потребує постійного пошуку нових організаційних форм, індивідуального підходу до особистості, нових технологій навчання і виховання. В цій ситуації суттєво зростає роль і авторитет педагогічного знання, яке може стати теоретичною базою для нових пошуків, інновацій.

24 стр., 11959 слов

По психологии «Развитие познавательных процессов детей младшего ...

... трёх дней. 3.1.1. Результаты изучения уровня развития памяти у учащихся вторых классов контрольной и экспериментальной групп Опосредствованная и непосредственная память - виды памяти, ... Р. Лурия "Методика диагностики опосредованного запоминания ("Пиктограмма")". В качестве критериев оценки, по данной методике, являются сдедующие: Первым критерием является — «адекватность». Результаты анализа ...

По-третє, змінився характер ставлення учителів до факту засвоєння і застосування педагогічних нововведень. Якщо раніше інноваційна діяльність обмежувалася використанням рекомендованих зверху нововведень, то сьогодні вона набуває дослідницько-пошукового характеру: учитель обирає нові програми, підручники, використовує нові прийоми і способи педагогічної діяльності.

По-четверте, створилася реальна ситуація конкурентноздатності закладів освіти, спричинена входженням загальноосвітніх навчальних закладів у ринкові відносини, створенням нових типів навчальних закладів, у тому числі й недержавних.

1.5 Професійна майстерність вчителя сьогодення

Дуже важливим в наш час є те, що питання про педагогічні технології тісно повязані з поняттям педагогічної майстерності, бо дії майстра завжди досконалі. Можна бути професійно компетентним педагогом, тобто вільно орієнтуватись у предметній сфері, системно сприймати й діяти у педагогічній реальності, мати особистісно-гуманітарну орієнтацію (на відміну від технократичної), вміти узагальнювати й передавати свій досвід іншим колегам, бути здатним до рефлексії, володіти сучасними педагогічними технологіями, але при цьому не бути майстром, а залишатися добротним ремісником. Щоб бути майстром, необхідно володіти особистісною професійною неповторністю і унікальністю, власним стилем діяльності, концептуальністю професійного мислення. Педагогічна майстерність є індивідуальним внеском у педагогічну культуру суспільства, і лише повне усвідомлення механізмів власної діяльності уможливлює передачу майстерності іншим. Тому у справжнього майстра-педагога зявляється своя авторська система, своя школа, свої послідовники.

Уявлення про ідеального сучасного вчителя характеризується чималою кількістю якісних показників. Головні з них: вченість, зазвичай — вітчизняна, за національністю її носія; доступність методів педагога для учнів, тобто методичність знань як здібність ці знання ефективно викладати; розуміння натури дитини, бачення в ній задатків майбутніх здібностей як придатність для певного виду майбутньої діяльності; моральність педагога як зразок поведінки для вихованців, хоч у цілому роль, що відводилася йому, була незначною — він лише передавач знань шляхом використання правильної методики; естетичність як необхідне постійне вміння вчителя включати до процесу педагогічної дії позитивні почуття прекрасного і піднесеного, рідше — комічного, наповнюючи дію потребою-спонукою кожного учня до набування статусу субєкта педагогічної дії.

4 стр., 1625 слов

Предмет і завдання педагогіки. Функції вчителя

... учителя організаторських умінь і здібностей. Педагог має справу з колективом учнів, яким треба повсякчас керувати, діяльність якого необхідно спрямовувати.) Ще однією важливою характеристикою діяльності вчителя є його ... соціальної педагогіки утворюють: ... предметом, ... бути таким, якими він хоче бачити своїх вихованців» Позитивні якості вчителя становлять основу його авторитету — визнання учнями його ...

Отже, аналіз розвитку уявлень про педагога свідчить про те, що особистісне усвідомлення себе майстром, значущості своєї справи, визнання колегами й суспільством — усе це складові, що дозволяли говорити про спроможності педагога як майстра. Нині є чимало досліджень, присвячених авторській позиції вчителя (Є. Бондаревська, С. Гончаренко, В. Загвязинський, І. Колесникова, С. Сисоєва, Н. Ничкало), в яких обґрунтовано створення цілісної системи педагогічної діяльності вчителя як вищого рівня його професійної майстерності. Автори вважають, що поняття система є загально методологічною категорією і розуміють під нею складене із частин ціле, сукупність елементів, які знаходяться у взаємозвязку, взаємодії один з одним і утворюють єдність. Причому, властивості системи не зводяться ними до суми властивостей і якостей елементів, що входять до її складу.

Учитель в особистісно-орієнтованому освітньому процесі нашого часу стає автором (співавтором) цілей, змісту, форм і методів педагогічної взаємодії, творцем такої освітньої ситуації, в якій реалізуються його особистісні функції і затребувана особистість учнів. В умовах особистісної орієнтації освіти сама педагогічна діяльність має авторську природу, бо педагогічна технологія не може штучно привноситися ззовні, а має народитися у власному досвіді вчителя: в іншій формі, крім авторської, вона існувати не може. Крім того особистість учителя є одним із джерел цілепокладання, а це означає, що зміст особистісно орієнтованої освіти, що включає в себе особистісний досвід самого вчителя, в іншій формі, крім авторської, існувати не може. Набування особистісного досвіду, тобто досвіду рефлексії, вибору життєвих цінностей, прийняття відповідальних і нестандартних рішень можливе лише в ситуації, яка потребує вияву особистісної позиції вчителя й учня. Створення такої ситуації — також процес авторський, що вимагає вияву субєктивності вчителя.

Педагогічні здібності. Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Головною здібністю, що об’єднує всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв’язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).

6 стр., 2558 слов

Поняття педагогічної майстерності педагогічного спілкування

... саморозвиток педагога, а через нього — і розви­ток учня. ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ, ... педагогічної взаємодії у кожній конкретній ситуації навчання і виховання. Розглядатимемо педагогічну майстерність як вияв педагогом свого «Я» у професії, як самореалізацію особистості вчителя ... учнів, учитель має бути здатним керувати собою і через себе — всіма компо­нентами педагогічної ...

Отже, педагогічна майстерність — це високе і постійно вдосконалюєме мистецтво виховання і навчання, доступне кожному педагогу, в основі якого лежать професійні знання, що формуються, уміння і здібності. У чому ж значення майстерності? Для чого ж необхідне його формування й удосконалювання? Насамперед, для того, щоб забезпечити високий рівень знань і навичок учнів, успішно вирішувати задачі навчально-виховної роботи. Саме тому необхідно підкреслити, що найважливішим показником педагогічної майстерності повинний бути високий рівень освіченості, вихованості і самостійності школярів, єдність освіченості і вихованості.

1.7 Сучасний педагог та його професійний імідж

Кожна людина має свій статусний образ. Інакше його можна назвати іміджем. Імідж (від англ. image — образ) — це сукупність представлення суспільства про те, яким має бути індивід відповідно до свого статусу чи професії.

«Педагогічний словник» дає нам визначення іміджу викладача як «емоційно забарвлений стереотип сприйняття образу учителя у свідомості вихованців, колег, соціального оточення, в масовій свідомості. При формуванні іміджу учителя реальні якості тісно переплітаються з тими, які приписуються йому такими, що оточують».

У сучасному, такому, що втратив багато минулих орієнтирів українському суспільстві, професія учителя втратила минулі висоти, і необхідність її реабілітації не викликає сумніву. Звичайно, потрібна державна підтримка педагога. Але чи завжди тільки економічний чинник визначає імідж учителя і відношення до нього з боку учнів і батьків? Що можуть зробити самі учителі, щоб підняти престиж професії?

Відповідь на це питання багато в чому пов’язана з індивідуальним іміджем кожного педагога, адже загальне уявлення про будь-яку професію формується в результаті виділення в суспільній свідомості типових особливостей її представників.

Відношення до іміджу у самих педагогів різне. Негативно відносяться до нього ті представники старшого покоління учителів, які його розуміють як » маску». Вони переконані в пріоритеті внутрішнього змісту над зовнішнім і вважають, що головне «бути, а не здаватися». Всякі розмови про імідж учителя сприймаються ним насторожено, як заклик бути нещирим.

Проте прибічники такої позиції забувають про те, що одним з результатів сприйняття учителя учнем є формування образу учителя. Імідж є у кожного педагога незалежно від його особистих поглядів на цю тему. Процес побудови іміджу залежить як від самого учителя, так і від індивідуальних особливостей учня, його статі, віку, а також від досвіду, знань, національності і інших чинників.

Є і інша сторона проблеми — педагог, який займається створенням власного іміджу, не лише краще виглядає, але і краще себе почуває, впевненіше, а у результаті і успішніше працює!

Сучасними вітчизняними дослідниками виявлено протиріччя в значущості особистого іміджу педагога для учнів і учителів. За даними О. Русскої, в списку десяти професійно значимих якостей учителя у кінці XX століття імідж займає друге місце з точки зору дітей, і лише восьме — з точки зору самих учителів.

Дослідження Е.А. Петрової показує, що імідж » хорошого» учителя в сприйнятті усіх категорій учнів, що вивчаються, і батьків чітко пов’язаний з такими універсальними якостями, як миролюбний, веселий, тактовний, відвертий, активний, щедрий, упевнений, співпрацюючий, організований, працелюбний, розумний і приємний.

Вплив учителя тим сильніше, чим яскравіше його особистість. Це стосується кругозору вчителя, його загальної культури. Адже неможливо дати іншому того, чого не маєш сам. Тому, щоб учити і виховувати інших, потрібно передусім бути вихованим самому. Треба, щоб кругозір педагога не обмежувався шкільною програмою. Індивідуальність учителя — головне джерело мотивації до вчення. Своїм відношенням до роботи, своєю турботою і зацікавленістю, вигадкою і творчістю він мотивує учнів на таке ж відношення до справи.

Складові іміджу сучасного педагога —

візуальна (зовнішня) привабливість;

вербальна поведінка;

невербальна поведінка;

манери, етикет;

відповідність необхідному образу.

Суспільство, породжуючи вимоги до професійного іміджу учителя, впливає на його зміст. Але з покоління в покоління незмінними залишаються такі якості «ідеального учителя», як любов до дітей, доброзичливість, щирість, уміння спілкуватися.

педагог інновація самоосвіта майстерність

1.8 Культура зовнішнього вигляду учителя

Нині в період національного відродження України, вчителю відводиться особлива роль і місце, що підкреслюється в основних нормативних та законодавчих документах про освіту. Вимоги до нього досить високі, що цілком закономірно.

З огляду на це кожен учитель має бути не тільки прекрасним фахівцем, а й володіти високим мистецтвом виховувати та навчати. Досягнення висот педагогічної майстерності потребує максимальних особистих зусиль, енергії, природних нахилів і здібностей, величезної працездатності і , чи не найголовніше — безмежного бажання стати педагогом-майстром.

Існує низка професій, для представників яких зовнішність відіграє першочергове значення: диктор телебачення, дипломат, актор тощо. До них належить і професія педагога. Зовнішність учителя виконує дещо специфічну роль, адже він має справу не просто з соціумом, а з молоддю, для якої педагог — це своєрідний еталон, зразок для наслідування. Тому зовнішність сучасного учителя має бути бездоганною у всіх відношеннях. Вона — складовий елемент педагогічної техніки, яка у свою чергу є структурним компонентом педагогічної майстерності. З огляду на це, очевидна пряма залежність між цими поняттями. Педагогічна техніка як вправність, що виявляється в умінні взаємодіяти з учнями, керувати власним психофізичним станом та створювати свою зовнішність відповідно до вчительського призначення — тонкий інструмент впливу на субєктів виховання. Народна мудрість стверджує, що по одягу зустрічають, а по розуму проводжають. Все це правильно, але враження, яке справляє вчитель під час першої зустрічі зі своїми вихованцями, лишає незабутній слід у памяті учнів. Особливо, якщо це враження підсилюється подальшою аналогічною поведінкою педагога. Зрозуміло, що вирішальну роль тут відіграє саме зовнішність. Як правило, учням потрібен певний час, аби розібратися, що ж криється за одягом. Учителеві ж важливо не втратити можливостей для встановлення дружніх стосунків з учнями, що є основною позитивної взаємодії.

Як засвідчують педагоги-практики, вплив учителя на учнів починається після першого візуального знайомства. Він, зрозуміло, не є прямий, але це не заперечує його значущості. Тому позиція має бути однозначною: зовнішність учителя — не дрібниця, це завжди важливо й актуально, це сходинка до успіху у справі виховання учнівської молоді.

Зовнішність учителя — явище інтегральне, адже інтеграція — процес зближення і звязку поряд із процесами диференціації. Вчитель впливає на учнів комплексом взаємозвязаних елементів зовнішності. Культура і техніка мовлення педагога, культура і техніка рухів, одяг та культура і техніка догляду за своїм тілом — все це складники зовнішності. Кожен елемент зокрема має ряд компонентів, що складає системоутворюючу цілісність. Культура і техніка догляду за зовнішнім виглядом — це уміння доглядати за своїм волоссям, робити зачіску, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфуми. Це вміння доглядати за тілом (обличчям, руками тощо).

Тільки в поєднанні цих складових створюється зовнішність, яка уособлює вчителя. Прояв складників зовнішності носить індивідуалізований характер. Особливе внутрішнє осяяння, що передається через погляд, жести, поставу, усмішку — все це робить учителя неповторним. Як зайти в приміщення, привітатися з присутніми, сісти, відкрити журнал, підійти до дошки — вся технологія поведінки базується на загальноприйнятих вимогах. Проте в одних це гарно, зрозуміло, естетично витримано і все в міру, в інших — не зовсім. Тобто, зовнішність залежить від окремо взятої особистості, від її внутрішньої педагогічної культури і притаманна саме їй. Таким чином утворюється вчительський імідж, який буває як позитивним, так і негативним. Мабуть, саме тому деяких учителів памятають все життя, а інших забувають, закінчивши навчання. Ось чому природним у кожного сучасного вчителя має бути прагнення до ідеалу, гармонії та вдосконалення, без яких людина неминуче деградує.

Не секрет, що учні хочуть навчатися у вчителя із приємною зовнішністю, вихованого, з витонченими манерами, елегантно одягненого, із гарною модною зачіскою, привабливим макіяжем, бездоганно чистого і охайного. Навіть учні початкових класів легко вирізняють учителів і пишаються ними, запевняючи всіх, що у них найкраща вчителька. А у старшому віці простежується тенденція дещо зневажливого ставлення до вчителя, одягненого недбало, у якого руки не знали манікюру, а обличчя — макіяжу. Звичайно стає жаль вчителя, який у вихорі повсякденних справ забуває про себе.

Будь-яка деталь у зовнішньому вигляді й поведінці має виховне значення. Я повинен бути естетично виразним, — писав А. С. Макаренко, — тому я ні разу не вийшов з не почищеними чобітьми або без пояса. Я теж повинен мати якийсь блиск, у міру сили та змоги, звичайно.

…Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений. Тому у нас стало звичкою ходити на роботу в кращому костюмі. І я сам виходив на роботу в найкращому своєму костюмі, який тільки в мене був.

Сучасний педагог повинен одягатися елегантно, з урахуванням вимог моди, не доводячи компоненти зовнішнього вигляду до крайнощів. Його одяг має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати на дошці, працювати з демонстраційними матеріалами, нахилятися, ходити між рядами тощо. Колір, фактура, доповнення також мають підкреслювати простоту, елегантність. Все це позитивно впливає на емоційний настрій учнів, дисциплінує їх, сприяє формуванню відчуття міри, не відвертає увагу від навчальних занять. Почуття міри потрібне і при використанні інших компонентів зовнішнього вигляду — зачіски, косметики, прикрас.

Педагогу сьогодення, крім обізнаності з вимогами до зовнішнього вигляду, важливо виробити певну систему умінь та навичок організації своєї зовнішності. У цьому може гарно прислужитися: наявність орієнтованого режиму дня, складеного залежно від порядку занять, важливо передбачити у ньому час для догляду за собою, фіксуючи, скільки його потрачено на певну процедуру. Уміло налагоджений самоконтроль допоможе виробити звичку стежити за своєю зовнішністю, позбавить метушливого збирання на роботу, побоювання запізнитися. Через певний час дотримання режиму стане автоматичним. Важливим є самоаналіз з позицій педагогічних вимог до одягу, з урахуванням зовнішнього вигляду своїх колег, спостереження, як вони та учні реагують на зовнішній вигляд. Не останнє місце займають такі компоненти, як пантоміміка, міміка, контакт очей та міжособистісний простір.

1.9 Побудова занять та стосунків з учнями

Сучасний педагог повинен на кожному уроці, в кожному своєму вчинку бачити не тільки безпосередній зміст, а й безліч різнопланових контекстів і водночас усвідомлювати педагогічне над завдання (або мету завдання): всі дії педагога будуть ефективними тільки тоді, коли регулярно включатимуть самого учня в активну діяльність, ставитимуть його в позицію суб’єкта, який повинен і має можливість сам відповідати за свою долю. Не зробивши цього внутрішнього переакцентування своєї діяльності з авторитарної педагогіки на педагогіку співробітництва, учитель мимоволі потраплятиме в пастку авторитаризму (щоб зробити швидше, своєчасно виконати заплановані справи, треба усунути все, що заважає, в тому числі й психологічні особливості учня).

Проте недостатньо висунути мету — треба вміти її реалізувати. Нині дедалі більшої уваги набуває проблема педагогічної творчості. Справді, професію вчителя, яку нещодавно вважали вкрай шаблонною, нудною, нецікавою, сьогодні стали однозначно відносити до числа найбільш творчих. Чому? Насамперед тому, що в педагогічній діяльності ніколи не буває повторення в прямому розумінні цього слова. Жоден учитель не може дати два абсолютно однакових уроки: якщо він проводить їх в одному і тому самому класі, то змінюється не лише зміст того, що він робить, а змінюються (внаслідок уже здійсненого інформаційного, особистісного впливу та інших чинників) і діти, і сам учитель.

Важливою для вчителя є позитивна емоційна налаштованість, яка виявляється в умінні залишати за дверима учбового закладу неприємні переживання, поганий настрій. Водночас він не повинен приховувати свого невдоволення чи навіть обурення, якщо учні того заслужили. Гнів, як і радість, повинні бути педагогічно спрямовані, не переходити меж, за якими вони стають шкідливими у вихованні. У стосунках з учнями завжди потрібне почуття міри, неприпустимість крайнощів, що виходять за межі пристойності й педагогічної доцільності. Учитель завжди має бути твердим, непохитним, послідовним у своїх вимогах і водночас гнучким, здатним переглядати окремі свої рішення і вимоги, якщо це зумовлено конкретними обставинами та інтересами справи. Він є старшим другом, товаришем учнів, але насамперед, їхнім наставником, керівником. Тому дружні взаємини учителя й учня не повинні переходити у фамільярність та панібратство. Учитель, якому властиве відчуття міри, рішуче і неухильно вимагає від учнів виконання своїх обов’язків, будучи при цьому розсудливим, спокійним. Він завжди доброзичливий, але не ліберальний, чемний і делікатний, але не улесливий; охочий на похвалу, але не захвалює учнів.

Відчуття учителем учня, усвідомлення своєї ролі у педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний такт, сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному конкретному випадку таку лінію поведінки, такий підхід (за допомогою слова, вчинків, тону, погляду, жестів, міміки тощо), які оберігають честь і гідність учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його честі та гідності.

Педагогічна технологія. Є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегічних, тактичних, а також процедурних завдань під час навчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємодії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом системи дій учителя та учнів, які слід виконати для оптимальної реалізації навчального процесу. Складовими педагогічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини визначати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відповідно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важливим компонентом педагогічної майстерності.

1.10 Самоосвіта в діяльності сучасного педагога

Професійна підготовка вчителя не закінчується у стінах педагогічного навчального закладу. Вона продовжується протягом усієї професійної діяльності педагога.

Відповідно до планів підвищення кваліфікації педагоги проходять спеціальне навчання в Інститутах підвищення кваліфікації педпрацівників, інститутах післядипломної освіти або на спеціальних факультетах педагогічних навчальних закладів.

Самоосвіта — це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об’єктивних потреб загальноосвітньої школи, одержані з різних джерел додатково до тих, що отримані в базових навчальних закладах. Відмінною рисою самоосвіти сучасного педагога є те, що результатом його роботи виступає поліпшення якості викладання предмета, якості виховної роботи, підвищення рівня знань, вихованості і розвитку учнів.

До найважливіших завдань самостійної роботи учителя можуть бути віднесені: вивчення нових програм і підручників, аналіз їхніх дидактичних та методичних особливостей; самостійне засвоєння нових технологій навчально-виховного процесу; оволодіння методологією і методикою педагогічного дослідження; активна участь у роботі науково-методичних семінарів і методичних об’єднань, різних творчих груп; підготовка методичних розробок; систематичне вивчення передового педагогічного досвіду.

Результати самоосвіти вчитель репрезентує на кожному її етапі, беручи участь у семінарах, інформуючи на засіданні методичного об’єднання, кафедри, доповідаючи на педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях.

Самоосвіта є найгнучкішою формою отримання знань, тому що вона здійснюється на діагностичній індивідуалізованій основі. Сутність індивідуалізації полягає в тому, що зміст, форми та методи самоосвіти підпорядковуються індивідуальним особливостям педагога, рівню його професійно-педагогічної культури, умовам педагогічної праці, реальним можливостям. Серед останніх велике значення має сформованість різностороннього інтересу до пізнання, наполегливість і воля у подоланні труднощів, розвинена рефлексія і самокритичність.

Семінари-практикуми — форма навчання учителів, класних керівників, вихователів, змістом якої є спостереження й аналіз відкритих уроків, інших форм навчальної роботи; спостереження і аналіз проведеної колективної творчої справи, вирішення педагогічних ситуацій і завдань. У процесі практикуму педагоги опановують методику спостереження уроку чи виховної справи, вчаться проводити їх системний аналіз. Протягом останніх десятиріч особливо активізуються практичні заняття у вигляді ділових, рольових ігор, організаційно-діяльнісних ігор, різного роду тренінгів. Перевага цих форм у варіативності ситуацій, що програються, моделюванні ситуацій, можливості колективного обговорення, зіткнення різних точок зору, що допомагає викорінити спрощений підхід до складних педагогічних явищ.

Не останню роль серед умов, що впливають на розвиток творчої особистості відіграють морально-психологічні умови у школі — відсутність конфліктів, атмосфера взаємоповаги один до одного, пошани й гордості за свою професію, керівник який зуміє розгледіти творчі здібності вчителя, підтримати його і направити діяльність у потрібному напрямку. Навчання вчителя не може мати зупинок, перерв, не може закінчуватися. К.Ушинський зазначав «Учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися в ньому вмирає вчитель».

1.11 Сучасні помічники (новітні технології) вчителя

З появою в роботі вчителя компютера та Інтернету значно підвищуються можливості сучасного педагога. З`являються нові теми, цікаві завдання та способи їх розвязання, нові способи самореалізації, що з`явилися у педагога через появу нових засобів:

розробка електронних уроків, посібників тощо;

розробка пакету тестового матеріалу в електронному вигляді;

розробка пакету стандартного поурочного планування з теми чи групи тем;

комплект дидактичного матеріалу з предмета: самоосвітні, практичні, контрольні роботи;

розробка комплекту роздаткового матеріалу з предмета;

створення термінологічного словника з предметної теми, розділу;

кабінет інформаційних технологій;

розробка тематичних класних годин, батьківських зборів чи позакласних заходів;

розробка навчальних проектів;

розробка пакету олімпіадного матеріалу для підготовки учнів;

проект особистої методичної веб-сторінки;

база даних питань і задач з предмета;

створення електронної бібліотеки творів художньої літератури згідно програм.

Що дає компютер сучасному учителю? Компютер допомагає виконувати завдання відповідно рівню, темпу навчання та особистісним здібностям кожного учня. Комп’ютер відкриває нові шляхи в розвитку мислення, надаючи нові можливості для активного навчання. Використання комп’ютера на уроках також допомагає реалізувати принципи розвиваючого навчання, найперше — принцип особистої зацікавленості учня в засвоєнні матеріалу. Отже, використання можливостей ПК на уроках дозволяє підвищити ефективність навчання, поліпшити аналіз та оцінювання рівня знань учнів, звільнити більше часу для надання допомоги учням. Комп’ютер надає вчителеві можливість зробити уроки цікавішими, захоплюючими та сучасними. За допомогою комп’ютера проведення уроків, вправ, контрольних і лабораторних робіт, а також оцінювання успішності стає ефективнішим, а величезний потік інформації — досяжним.

Проте, на мій погляд, комп’ютер не може повністю замінити вчителя. По-перше, саме вчитель має можливість зацікавити учнів, викликати допитливість, завоювати їх довіру; по-друге, він може спрямувати їх увагу на ті або інші важливі аспекти предмету, який вивчається; по-третє, відзначити їх старанність та знайти шляхи спонукання до навчання. Таку роль вчителя ПК ніколи не зможе взяти на себе. Майже всі вчителі-предметники не залишаються осторонь — компютер та програмні засоби використовують вчителі математики, фізики, хімії, біології. З використанням відповідних програмних засобів проводяться цікаві уроки музики, трудового навчання, історії, географії та інших дисциплін. Тобто з кожним днем інформаційно-комунікаційні технології все глибше проникають у навчально-виховний процес та стають їх невідємною складовою.

Отже, навчання вчителів комп’ютерної грамотності: вмінню підготовки та опрацювання електронних документів (підготовка навчально-методичних матеріалів, роздаткового матеріалу, наочності та ін.), створенню презентацій (впровадження відео фрагментів, звукових та графічних файлів та ін.), використання ресурсів мережі Інтернет (пошук та опрацювання інформації, електронна пошта, розташування особистих науково-методичних розробок в мережі Інтернет, створення особистої сторінки), вмінню створення та верстки публікацій (засоби видавничих систем), використанню засобів управління навчальною діяльністю та засобів її планування (органайзер) — одна із найактуальніших проблем, яку необхідно вирішити на сучасному етапі побудови інформаційного суспільства в Україні.

2. СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

План уроку з теми: Сучасний педагог

Мета: Ознайомити з поняттями та особливостями діяльності вчителя у наш час; розвивати вміння пояснювати значимість професії педагога у сучасному світі, розрізняти методи вдосконалення педагогічної майстерності; виховувати свідоме ставлення майбутнього покоління до вагомості цієї професії.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Основні терміни і поняття: педагогічна технологія, педагогічна майстерність.

Хід уроку

. Організаційна частина (перевірка присутніх, перевірка готовності учнів до уроку).

. Мотивація уроку: Сьогодні на уроці ми ознайомимося з особливостями діяльності вчителя у наш час, проаналізуємо роботу відомих вам викладачів і зробимо висновки, хто може носити високе звання Сучасний педагог.

. Актуалізація знань:

а) пригадайте, будь-ласка, що таке педагогіка;

б) якими були перші педагоги;

в) згадайте видатних педагогів;

г) на вашу думку, яким має бути сучасний вчитель?

. Вивчення нового матеріалу.

План.. Роль педагогіки у процесі виховання.. Педагог — професійна діяльність і особистість. . Структура педагогічної діяльності.. Інновації в роботі вчителя.. Професійна майстерність вчителя сьогодення.. Педагогічні здібності.. Сучасний педагог та його професійний імідж.. Культура зовнішнього вигляду учителя.. Побудова занять та стосунків з учнями.. Самоосвіта в діяльності сучасного педагога.. Сучасні помічники (новітні технології) вчителя.

. Первинне застосування отриманих знань

а) розкажіть про роль педагога у процесі виховання особистості;

б) перелічіть основні види сучасної педагогічної діяльності;

в) які зміни відбулись в системі освіти у наш час?

г) яким має бути імідж сучасного вчителя?

д) чи відіграє роль зовнішній вигляд вчителя у процесі навчання?

. Підсумок уроку: мета уроку досягнута, тема розкрита в повному обсязі, учні працювали активно, за роботу поставлено такі оцінки…

. Домашнє завдання: підготувати доповідь на тему Сучасний педагог.

Висновки

Педагогічна біографія сучасного вчителя індивідуальна. Не кожен і не відразу стає майстром своєї справи. У деяких на це йде багато років. Трапляється, що окремі педагоги, на жаль, так і залишаються в розряді посередніх.

Щоб стати майстром, творцем, вчителю необхідно опанувати закономірностями і механізмами педагогічного процесу. Це дозволить йому педагогічно мислити і діяти, тобто самостійно аналізувати педагогічні явища, розчленовувати їх на складені елементи, осмислювати кожну частину в зв’язку з цілим, знаходити в теорії навчання і виховання ідеї, висновки, принципи, адекватні логіці розглянутого явища; правильно діагностувати явище — визначати, до якої категорії психолого-педагогічних понять воно відноситься; знаходити основну педагогічну задачу (проблему) і способи її оптимального рішення.

Професійна майстерність приходить до того вчителя, що спирається у своїй діяльності на наукову теорію. Природно, що при цьому він зустрічається з рядом труднощів.

Педагогічна майстерність, виражаючи високий рівень розвитку педагогічної діяльності, володіння педагогічною технологією, у той же час виражає й особистість педагога в цілому, його досвід, цивільну і професійну позицію. Майстерність учителя — це синтез індивідуально-ділових якостей і властивостей особистості, що визначає високу ефективність педагогічного процесу.

Сучасний вчитель — це людина, яка виконує різноманітні функції не тільки в школі, а й за її межами. Серед педагогічних функцій одне з важливих місць займає інноваційна. Діяльність вчителя повинна носити не тільки творчий, але й дослідницький характер. Він повинен не тільки знати й уміти застосувати на практиці основні педагогічні теорії, але і творчо їх використовувати, а також прагнути до втілення власних педагогічних ідей.

Використана література

1.Колесников И.А. О феномене педагогического мастерства // Интегрированные основы педагогического мастерства. — СПб, 1996.

2.Зязюн І.А. Педагогічна майстерність. — К., Вища школа, 1997.

.Волкова Н.П. Педагогіка. — К. : Академія, 2001.

.Сисоєва С.О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості. — К.: Поліграфкнига, 1996.

.Фіцула М.М. Педагогіка Навч. посібник — К., Академвидав, 2005.

.Селіванов В.С. Основи загальної педагогіки: Теорія і методика виховання / За ред. В.А. Сластенина. — М.: Видавничий центр «Академія», 2000.

.Будак В.Д. Якість педагогічної освіти — майбутнє України / В.Д. Будак // Технології неперервної освіти: проблеми, досвід, перспективи розвитку : Збірник статей до традиційної IV Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Миколаїв : Вид-во МФ НаУКМА, 2002.

.Зязюн І.А. Інтелектуально творчий розвиток особистості в умовах неперервної освіти // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи : монографія / за ред. І. А. Зязюна. — К.: Віпол, 2000.

.Ковальчук В.Ю. Модернізація професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня док-pa. пед. наук: 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / В.Ю. Ковальчук. — К, 2006.

.Макаренко Л.Л. Комп’ютерна грамотність як складова професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. пед. наук : 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Л.Л. Макаренко. — К., 2007.