Методологічні та теоретичні проблеми психології

метки: Проблеми, Психології, Методологічні, Теоретичні, Наука, Психічні, Человек, Психологічних

Методологические и теоретические проблемы психологии — секция психологии, психолог методологических и теоретических проблем…

МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для слухачів та студентів вищих навчальних закладів

Київ Ніка-Центр 2008

УДК 159.9 ББК 88я73

М54

Авторський колектив:

КОРОЛЬЧУК Микола Степанович, д-р психол. наук, проф.

ТРОФІМОВ Юрій Леонідович|, чл.-кор. АПН України, д-р психол. наук, проф.

ОСЬОДЛО Василь Ілліч, канд. психол. наук, доц.

СТАСЮКВасиль Васильович, д-р психол. наук, проф.

КРАЙНЮК Валентина Миколаївна, канд. психол. наук, доц.

УКРАЇНСЬКИЙ Ярослав Іванович, канд. психол. наук, доц.

ТРОФІМОВ Андрій Юрійович, канд. психол. наук, доц.

Рекомендован Министерством образования и науки Украины в качестве основного читателя для слушателей и учащихся начальных классов.

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист № 14/18. 2-2264 від 25.12.2006p.).

Рецензенти:

• Клименко В.В., доктор психологічних наук, професор;
• Карамушка JI.M., доктор психологічних наук, професор;
• Кокун О.М., доктор психологічних наук, професор

Новичок может взглянуть на самые важные психологические категории — специальность, производительность, интеллект — с точки зрения теоретического анализа, сформулированного в новейшей психологии. Разом з тим аналізуються окремі пи­тання, які стосуються зміни поглядів на природу психічного в історії філософ сько-психологічної думки, що допоможе читачеві зорієнтуватися в хронологіч­ному і ретроспективному вимірі, а також окремі питання, що стосуються клю­чових проблем психології — психофізичної, психофізіологічної, співвідношен­ня соціального і біологічного в детермінації психіки. Значительное уважение приписывается методологическим и методическим проблемам развития психических проявлений, уточнению современных взглядов на психологию с позиции центрально-центральной и разумно творческой установки индивида на самодоминантную психику.

Цель книги ориентирована на развитие профессиональной компетентности студентов, магистров, побед и всего втихомолку, в основе которой лежат методологические и теоретические проблемы психологии. Сохранение исходного материала, а также помощь победоносных теоретических концепций и методологических принципов для установления правильной природы психики.Видання здійснено за участі фірми «Ельга» тел./факс (044) 489-55-10, 483-83-13; e-mail: info@elga.kiev.ua

© М.С.Корольчук. Ю.Л.Трофімов. В.І.Осьодло.

В.В.Стасюк, В.М.Крайнюк, Я.І.Український,

А.Ю.Трофімов, 2008

ISBN 978-966-521-468-7 © Оригінал-макет. Видавництво «Ніка-Центр», 2008

Вступ

Не имеет большого значения для тех, для кого психология — наука больше, чем капитал, а счастливая страна может быть оценена как бурный период развития. Упродовж останніх років активно розвиваються практична, прикладна,

соціальна та інші галузі психологічного знання, з’явилися нові наукові

напрями та дисципліни. Вітчизняна психология вышла за пределы своей «внутренней» золотой середины и по праву покорила средний мир посреди современных психологических мыслей.

Бесперебойная психология позволяет получать новые данные, расширять круг психологических проблем, изучать науку, изменять понятный аппарат, полностью понимать методы тонкого мышления. От большого количества умов я предоставляю информацию о распределении методологических проблем психологической науки и теории.

Психология в моей собственной вивченне хочет большого количества психических проявлений — психических процессов, институтов, силы, мотивации, воли, эмоциональной худобы, старой трудной песни в развитии древней теории. Вичизняны внесли большие дополнения в перечень философских и теоретических проблем психологии. Як зазначає В.В.Рибалка, вітчизняна психологія завжди вирізнялася серед світового ансамблю національних психологій (німецької, французької, американської тощо) своєю методологічністю. Згадаймо у зв’язку з цим славетні імена І.М. Сєченова, III ІІавлова, М.М. Ланге, В.М. Бехтєрєва, О.Ф. Лазурського, С.Л. Рубінштейна, Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Б.Г. Ананьєва, Г.С. Костюка, В.Ф. Ломова, О.М. Ткаченка, В.А. Романтизм и сумасбродство тех предыдущих предшественников — это уже классическая витчизняная психология. Те же теоретические шутки портят научные акты повседневной жизни зарубежных психологических школ, течения, прямо, авторские открытия слишком малы. В такой степени вычизняна психология сформулирована так, чтобы дополнять основную научную картину психики.

В целом контексте есть методологические проблемы, такие как лагеря, в систематизации дани, в абстрактном описании, во введении интеграции, в конце концов, в способе открытия дня психологических проявлений. Усилия по доставке потребуют совершенствования психологической науки, такой как гуманитарные науки или трансверсальная цивилизация. А цель означает необходимость организации методологических засад психологии, систематизации теоретического и методического оборудования, чтобы иметь возможность уникальным образом помочь наукам о жизни, помочь местному населению с проблемами гостеприимства.

Життя не стоїть на місці, не може стояти й наука. В счастливых умах освоение невероятной теории психологии — одна из главных задач. У пізнанні сутності психічних явищ важлива роль нале­жить базовим психологічним категоріям, до яких у вітчизняній психо­логії відносять: відображення, діяльність, особистість, активність, ос­таннім часом усе частіше звертаються до категорії спілкування, саме то­му вони і будуть розглянуті в цьому посібнику. В присвоенных категориях не учитываются достижения психологической науки, странный запах зла и знаний. Разом з тим жодна з них не є суто пси­хологічною. Для психологии вонь фундаментальна, поэтому разрешено открывать реальность людей, находящихся у власти, и психических проявлений.

Усилия категорий дают силу развития методов познания, развития законов психики. Значение шкуры от них и взаимосвязь между ними такова, потому что зловоние допускает предмет психологической науки — факты, законы, механизмы душевной жизни людей и существ.

В конце опроса был проведен анализ категорий и категорий психологии, сформулированных в соответствии с современной психологией. Разом з тим ми вважаємо за потрібне розглянути деякі питання, які стосуються зміни поглядів на природу психічного в історії філософсько-психологічної думки, що допоможе читачеві зорієнтуватися в хронологічному вимірі, а також окремі питання, які стосуються ключових проблем пси­хології, — психофізичної, психофізіологічної, психогностичної, співвід­ношення соціального і біологічного в детермінації психіки тощо.

Специальность тем более важна в виде центральной категории, в которой рассматриваются актуальные вопросы формирования и функционирования психики, этой категории уделяется особое внимание. У працях О.Г. Асмолова, В.В. Бодальова, Л.Ф. Бурлачука, Г.О. Балла, М.Й. Боришевського, Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, О.В. Запорожця, О.М. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, Г.С. Костюка, М.С. Корольчука, В.В. Клименка, С.Д. Максименка, К.К. Платонова, A.B. Петровського, В.А. Роменця, В.В. Рибалки, С.Л. Рубінштейна, В.О. Татенка, Т.М. Титаренко, О.М. Ткаченка, Ю.Л. Трофімова, М.Г. Ярошевського, Я.І. Украинские и другие проблемы были сформированы основными проблемами развития особых характеристик, таких как целостное системное психическое установление в широко распространенных социальных и природных связях и в процессе развития.

Судя по принципам, прочно утвердившимся в психологии вичизняны, развитие психики людей рассматривается как результат її диальности. Реализация этих принципов в развитии пути к сохранению психики людей как социально расширенного феномена. Психика рассматривается как таковая, которая регулирует ее активность и поведение до взаимодействия между людьми и медиумом. Вивчэння цих питания вимагаж журнення до категории активности и интеллекта и категории подозрительно-историческая.

Положения об упорядочении характера собственности, идеальное представление действия разрушения системы перед развитием системы и ее продвижением, обозначение организации взаимоотношений между людьми и их функционирования, sub’єket. Слово як «сигнальные сигналы» дало людям принципиально новые возможности в развитии функции психики, став регулятором поведения и деятельности. Его ценник относится к категории спилкування, которая, исходя из категории власти, открыта на сторону подозрительных буття людей.

Изучая категории специальности, работоспособности и духа, безумно подчеркивать социальную детерминацию психики. Все психические явления, положение человеческого тела и положение человеческого организма эволюционируют.

Звернення до ключових проблем психології дає можливість розгля­нути проблему суб’єкта й об’єкта в психології, взаємозв’язок мозку і психіки, роль органів чуття та їх вплив на зовнішній і внутрішній досвід, вчення про рефлекс, взаємозв’язок фізіологічного і психічного, що має важливе значення для розуміння природи психіки, її закономірностей і становлення в процесі еволюції живого світу та суспільно-історичного розвитку людства.

Это основная логика мотивации читателя, в которой последний вздор выживших представлен взглядом на их теоретическое понимание значений фундаментальных категорий психологии.

Автор наголошует, руководствуясь в книге теоретическими положениями, визуализирующими прогресс современной психологии в теоретико-методологическом анализе важнейших категорий психологии. Однак зрозуміло, що методологічні проблеми, які виникають в умовах розвит­ку психологічної науки, вимагають постійного оновлення, системати­зації даних, їх узагальнення, змістового опису, зіставлення, інтеграції тощо, кінцевою метою яких є розкриття природи психічних явищ. Немного подождав мысли, так что прогресс современной психологии методологии вот-вот поднимется по лестнице динамизма нынешней психологии методологии — он еще больше склоняется к правой стороне идеи, пока окончание специальностей нашей науки. А это значит, что необходимо организовать методологические засады психологии, систематизацию теоретического и методического оборудования, чтобы уметь делать это только с помощью других наук, жизни, помогать людям в проблемах гостеприимства для граждан.

Авторський колектив

Психіка людини як предмет наукового пізнання

Логіка викладу: розвиток уявлень про природу психіки в епоху антич­ності, середньовіччя, нового часу, зародження психології як науки, проб­лема психіки у вітчизняній психології, внутрішнє і зовнішнє як психо­логічна проблема, проблема суб’єкта й об’єкта психології.

♦ ♦ ♦

Знание истории психологии необходимо для глубокого понимания новых теорий и современной психологии, благородства, тенденций и развития. Только вставленный в исторический контекст позволяет понимание дня, восприятие новой позиции, оценка новизны и знание исторического сообщения. Упродовж усього періоду становлення і розвитку психологічного знання відбувалися зміни в його методологічному і теоретичному ос­мисленні, тому короткий екскурс в історію психології, з’ясування ос­новних позицій відомих учених дасть змогу більш системно уявити роз­виток уявлень про природу психіки в історії філософської і психо­логічної думки.

З історії науки про психічне

Уявлення про душу існували з найдавніших часів. Старинная психология имеет какое-то развитие на душе. Так, ан­тичний філософ Геракліт Ефеський (близько 544 — близько 480 до н.е.) вчив, що душа являє собою один із мінливих станів вогню, що перебуває у вічному русі і є першоосновою матеріального буття.

Демокріт (близько 460—370 до н.е.) вважав, що «душа є началом рушійним», «є особливого роду вогонь і тепло» і складається з кулястих, вогняних рухливих атомів — найдрібніших, далі неподільних часток ма­терії, благородніших, ніж атоми тіла. Він заперечував безсмертя душі, вважаючи, що вона гине разом з тілом. В основе процесса оживления, стоящего за Демокритом, лежит физический приток последних речей в орган мысли.

это традиция, когда ранние древнегреческие философы придерживались материалистических взглядов на природу души. Проте відомо, що майже одночасно з Демокрітом розробляв свою систему поглядів видат­ний філософ Платон Афінський (428 або 427-348 або 347 до н.е.).

Научив, что душа народа нематериальна и по своей природе, это не то, чем она является, как «идею» — бессмертный духовный день, поэтому меньше часа земной жизни она не останется позади ни на минуту час земной жизни, «небесный» наверху». Для Платона на самом деле нет знания, только результат «мыслящих душ» на свете идей, которые она смотрела своим земным созерцанием. Сам Платон очень беспринципно размышляет о проблеме дуализма, который стимулировал развитие этико-религиозных взглядов, заложил основы мышления о детях и причину разума.

Отже, якщо зосереджувати увагу лише на «метафоричних образах», якими древні мислителі оздоблювали свої міркування, на тих примітив­них уявленнях, що були зумовлені історично, і лише за ними оцінювати внесок кожного, можна досить просто знецінити будь-яке з них. так же прекрасно, когда вы смотрите на Ривни Сутты, видеть Геракла, который есть Демокрит, а Платон несчастен.

В самом деле, если Демокрит имел блестящее представление о причинных связях духовного и духовного, то Платон нашел блестящий путь розотизма, чтобы поддержать свободу человеческого духа. І са­ме спільними зусиллями цих гігантів думки, уособлюючих своєю спіль­ністю «єдність протилежностей», ставав можливим подальший розвиток учення про душу як предмет науки психології.

Так, Епікур (341—270 до н.е.), а за ним римський філософ Лукрецій Кар (99—55 до н.е.) певним чином продовжили розвиток філософських поглядів Демокріта. По мнению ученых Лукреции, душа не может быть идентифицирована как без дерева, даже без дерева, а только пустая, хотя она состоит из материальных атомов. Процесс познания виден через восприятие душой образов, которые спокойно материальны по своей природе, как они появляются в объектах мира.

Психологические взгляды Аристотеля также традиционно вазяются и сверхчленованы, более того, подвижны, они не лишены последнего — ни материалистического, ни идеалистического. Так, але причиною цього була послідовність Лрін і після як діалектика, який вважав активним началом у людині її душу як форму форм, або ентелехію, а тілу відводив підпорядковану роль, підкреслюючи, що без душі тіло не могло б існувати і в ньому не могли б виникнути жодні процеси. Джерелом пизнання Аристотель ввязывал сведения о том, как осмысленно впитывать поток новых объектов на органайзере и рассматривать процесс как силу самостоятельного типа «разумной души».

Саме Аристотель уособлює той історичний момент, коли протилеж­ні тенденції у розпитку поглядів на душу і психіку утворюють тотож­ній і., унаслідок чого породжуються протилежності якісно нового рівня.

Для него не удивительно, что мнение Аристотеля panuvalo в психологии, растягивая средства и шанутся донин.

Так, А. Августин (354—430), стверджуючи безплотність душі, її не­залежність від тіла, висловив думку про те, що істинне пізнання будуєть­ся не на основі відчуття зовнішніх речей, а на внутрішньому споглядан­ні, шляхом самозанурення, і на розумі.

У складній природі свідомості, усі процеси якої містить у собі душа (пам’ять, інтелектуальні процеси, вольові спонукання), саме воля віді­грає найголовнішу роль, яку Августин називав інтенцією душі і без якої ні відчуття, ні розмірковування не можуть відбуватися. Сам Тим сразу же заложит основы прямой волюнтаристской и интроспективной психологии.

Інший відомий середньовічний філософ Ф. Аквінський (1225-1274) продовжив учення Аристотеля про форму й матерію. В вашем понимании моя душа — это нематериальный день, бессмертный, а моя, лишенная обмана здоровья и воли. Форма тиль вона Ale yak более сильна, чем чуткое восприятие силы оцепенелых речей. Защитите розу дня выступлений, вы можете достичь конца розума с Zusillas — путем абстракции от видов и понимания общего. Погляди Ф. Фома Аквинский через час будет помещен на основе рационализма непосредственно в психологию.

Бурхливий розквіт природничих наук у XVI ст. створив передумови для послідовного наукового вивчення природи людської душі, природи психіки на підставі спостережень і дослідів. Так, зокрема, вважав видат­ний англійський філософ Ф. Бекон (1561—1626) щодо чуттєвої душі, від­даючи розумну душу на відкуп теології як науці про віру. На його думку, чут­тєва душа є тілесна субстанція, що міститься в мозку. Вона настільки розріджена, що її не видно. Рухається вона по нервах і артеріях. Видение, стоящее за Бэконом, — это материальный процесс, порождаемый вызываемыми объектами. можно отпустить, идеи Бэкона были даны после развития научных явлений о нервной энергии как материальном субстрате психики.

У цьому ж напрямі формувалося уявлення англійського філософа XVII ст. Т. Гоббса (1588—1679), який вважав, що носієм мислення є пев­ним чином організована матерія. Демонстрация и понимание є лишены воображения тел материала у свидомостых людей.

Это означало, что понимание «души» стало проявляться в текстах всех философских и естественных наук того периода. Його может занимать понимание психики, свидомости, невзгод, розума — чего-то, что не несет в себе четкого «навантаження».

Сучасник Гоббса — французький філософ Р. Декорт (1596—1650) стверджував, що існування душі й тіла — дві різні й незалежні субстанції. Декарт, с точки зрения Аристотеля, «возрождает» тило, повторяя идею рефлекторной дуги. «Оживлення» тіла, як і одночасні пошуки натураль­них механізмів дії душі, створювали певний грунт для вивчення приро­ди людини на основі принципу антропологічної цілісності.

Спробу подолання декартівського дуалізму в питанні про зв’язок психічного й фізичного здійснив видатний голландський філософ XVII ст. Б. Спіноза (1632-1677).

Свидомост людей, по мысли його, не в okremo tila, но я сделаю с ними пение. Пока я не самоуверенно наливаю новинки, то душа не уйдет. Принцип детерминизма, дезинтеграции в психологии Спинози, с одной стороны, блокирует свободу воли, с другой — включает душу в систему причинного объяснения природных явлений.

Одного року зі Спінозою народився відомий англійський філософ — сенсуаліст Дж. Локк (1632—1704), який вважав, що всі істинні знання можна отримати лише в досвіді. Знания о психическом здоровье предоставляют внутреннюю информацию и общие методы: самосознание, самоанализ, субъективное экспериментирование. Оскільки ж внутрішній досвід дає знання тільки про окремі психічні стани чи процеси, остільки саме вони, а не абстрактна душа, мають бути предметом психології.

У XVIII ст. фундаментальні розробки у з’ясуванні природи психіки були здійснені французькими філософами Ж. Ламетрі, Д. Дідро, К.-А.Геільвецієм, П.-А. Гольбахом. Душа, на їхній погляд, є не чим іншим, як і им самим тілом, але розглянутим стосовно його певних функцій і вла­стивостей. Так, Ламетрі (1709-1751) вважав, що під душею треба розумі­ти лише здатність тіла відчувати й мислити. Вона є тільки принципом руху або чуттєвою матеріальною частиною мозку, який можна розгляда­ти як головну пружину всієї машини, стверджував він, порівнюючи діяльність людського тіла з годинниковим механізмом.

Протилежної думки щодо природи душі дотримувався Дж. Берклі (І 6Н5- 1753), ґрунтовно розробляючи ідею про те, що поза душею не іс- IIVI видимого світу. Вихідний пункт його концепції — бути у сприйман­і. Чуттєве тіло є лише комплексом таких якостей або ідей, які не існують і. окремо від сприймання їх розумом.

Д. Юм (1711-1776), продовжуючи розробку ідей свого попередни­ки, поколи 11, висновку, що не лише матерія не виступає субстанцією, а й снм лун і пише сукупністю станів, що сприймаються.

У цей же період свої погляди на природу душевних явищ викладає відомий україський філософ і психолог, професор Києво-Могилянської академії Г. Кониський (1717—1795).

Від розвитку анатомії та функціо­нування живого тіла через визначення душі рослинної він переходить до опису тілесності, оживленої чуттєвою нерозумною душею, який завер­шує аналізом тіла, оживленого раціональною душею. Відповідаючи на запитання: що передусім відрізняє одушевлене тіло від неживого, він вдається до кількісного критерію (численні дії душі) й до якісного (тіло саме не може бути причиною дій, такою причиною виступає душа).

Кониський відомий тим, що подає історичний огляд вивчення душі, завершуючи його аналізом тогочасної психологічної традиції поділу ду­ші на вегетативну, чуттєву й раціональну. Крім того, він виділяє та опи­сує й інші різновиди душі, зокрема, «бажальну» й «рухову», зауважуючи, однак, що цей поділ є штучним і що треба мати на увазі єдину душу, яка має певні властивості, потенції.

Прогресивною виявилася позиція Кониського щодо визнання ак­тивного характеру відображення органами чуття предметного світу. Виз­наючи необхідність «згоди» між душею і тілом, він вважав, що головни­ми властивостями раціональної душі є її нематеріальність і безсмертя.

У цей самий період входить в історію України й у світову історію своєю феноменологією самопізнання як пізнання найглибшого в бутті, як вихідної позиції для пізнання світу Г. Сковорода (1722—1794).

Значення творчості Сковороди полягає в тому, що вона привертає увагу людини до пізнання себе як мікрокосмосу, який є образом і подобою макрокос­мосу: через самопізнання своєї суті пізнати суть світу. Самопізнання як пошук самого себе у творах Сковороди ще не переходить у самопізнання через і заради самотворення, хоч ідея спорідненої діяльності, діяльнісного самовизначення виводить до ідеї самоздійснення як смислового мо­тиву існування людини у світі. Підтвердженням тому є життєвий шлях філософа, його власний емпіричний досвід мислителя-мандрівника.

Емпіричні підходи до наукового розгляду проблем, намагання виве­сти психологію за межі метафізики, щоб не розв’язувати питань, які принципово розв’язати не можна, залишаючись у межах емпірико чуттєвих засад (К.К. фон Крейц, Й.Г. Крюгер), усе ж відступали під тиском завжди актуальної для філософії і психології проблеми про природу ду­ші. До цієї проблеми звертається І. Кант (1724—1804).

На його думку, у випадку, коли душа й тіло визнаються двома специфічними відмінними субстанціями, взаємодія яких становить людину, жодна філософія не може вирішити, чи не втратила б душа всілякі уявлення (споглядання, відчуття та мислення), якби одну з цих субстанцій було відокремлено від іншої. За Кантом, люди не можуть пізнати окремо природу душі поза ті­лом, адже для цього слід було б спробувати відокремити душу від тіла ще за життя, а така спроба була б схожа на те, якби хтось став перед дзерка­лом із заплющеними очима й на запитання: чого він хоче цим досягти, відповідав: «Я хочу дізнатись, який у мене вигляд, коли я сплю».

Шлях проходження душею своїх формоутворень, що наближає її до абсолюту, до злиття з ним, ствердження принципу історизму в інтерпре­тації свідомості стає одним з основних предметів філософсько-психологічних пошуків у творчості Г.В. Гегеля (1770-1831).

Геніальним було відкриття Гегелем того, що свідомість формується в діяльності. Психології він відводив місце одного з розділів учення про суб’єктивний дух (інди­відуальну свідомість).

У середині XIX ст. широку популярність здобули погляди українсь­кого філософа П.Д. Юркевича, який починав свою діяльність виклада­чем у Київській Духовній академії. Ствердження індивідуальності людської істоти, визнання пріоритету переживань, почуттів, що йдуть від серця, над розумом, вичленення особистісного «сущого», яке пере­водить те, що може бути (ідею), у те, що є (дійсність), спроба поєднати сутність та існування, гносеологічний та аксіологічний аспекти у вив­ченні людини відрізняють наукову позицію Юркевича від поглядів Геге­ля і набагато випереджають ідеї представників таких філософсько- психологічних напрямів початку XX ст., як філософія життя, екзистен­ціалізм, персоналізм та ін.

Новим кроком у поясненні психологією природи людської душі, свідомості, життєдіяльності загалом стало вчення К. Маркса про істо­ричний розвиток суспільства як основу розвитку людського духу в різ­них формах його існування.

Ось як пояснював саму історичну необхідність виникнення Марксової концепції людської свідомості відомий російський психолог М.Г. Ярошевський. На той час, писав він, гострим став конфлікт між механістич­ним детермінізмом і принципом активності суб’єкта у філософії Канта (критичного періоду).

За Кантом, речі впливають ззовні на пасивно сприймаючий субстрат, але все знання про речі, починаючи від їх про­сторово-часових параметрів, конструюється самим суб’єктом. Німецькі ідеалісти — Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Гегель — спробували повністю звільни­тися від механістичного детермінізму, від усякої подібності влади зов­нішніх предметів над свідомістю. У Фіхте «Не-Я» (зовнішній світ) поро­джується активністю суб’єкта. Шеллінг проголосив тотожність суб’єкта й об’єкта. Гегель засвоїв шеллінгівський принцип тотожності, але осми­слив його як діалектичний саморух абсолютної ідеї, що породжує із себе всю багатоманітність об’єктивного й суб’єктивного буття і досягає в люд­ському дусі повної самосвідомості. Активність свідомості набула тим са­мим не лише предметну змістовність (викривлено зображену), а й істо­ричну спрямованість. Маркс узяв за вихідний пункт реальний, а не іде­альний світ і реального індивіда, а не чисту свідомість, але взаємодія між ними була розкрита принципово інакше, а саме як предметна діяльність, що перетворює і зовнішню природу, і саму людину.

У XIX ст. емпірична психологія набуває вже виразної самостійності й залишає в історії чимало оригінальних теорій, в яких триває дискусія щодо природи душі, психіки, свідомості, насамперед у напрямі розв’я­зання психофізичної проблеми.

Так, згідно з теорією психофізичного паралелізму, фізіологічні й психічні процеси протікають незалежно один від одного: матеріальні явища в організмі й психічні явища у свідомості збігаються в часі. По­яснювалося це «установленою гармонією» з боку божественного начала.

На противагу теорія психофізичної взаємодії виходила з того, що між психічними явищами й матеріальними процесами існує певна взає­модія: психічні процеси впливають на фізіологічні і навпаки. Проте з позицій дуалізму, що стверджував лише протилежність душевного й ті­лесного, ця теорія, як і попередня, не мала перспективи.

У процесі розв’язання психофізичної проблеми, широких емпірич­них досліджень виникають різні наукові напрями, школи, розробляють­ся «авторські» концепції психічного та його окремих механізмів.

Історично першою виникає асоціативна психологія. Згідно з учен­ням асоціаністів, складні психічні процеси включають простіші психіч­ні елементи, на які вони можуть бути розкладені. Утворення асоціатив­них зв’язків підпорядковується певним законам (наприклад, закону су­міжності).

Г. Спенсер (1820-1903), котрого традиційно вважають яскра­вим представником асоціанізму, зазначав, що коли два психічних стани йдуть один безпосередньо за одним, то у процесі відтворення першого виявляється тенденція до того, що другий також обов’язково має відтво­рюватися. Однак уже сам Спенсер починає згодом ставити асоціацію в залежність від причин і факторів, закладаючи основи еволюційної психології.

Волюнтаристична психологія виникає як певна реакція дослідників на приниження ролі активності душі, вольового начала. Психологи цьо­го напряму розглядають волю як специфічну енергію свідомості, в осно­ві якої лежать імпульсивні чуття, об’єднані в комплекси емоційних пе­реживань. Вундт, відштовхуючись від асоціанізму, відстоює ідею «пси­хічної причинності». Воля, за Вундтом, має причину в собі самій. Не де­термінована ніякими зовнішніми впливами, вона набуває значення суб’єкта.

Психологія як учення про інтенціональні акти свідомості була запо­чаткована Ф. Брентано (1838—1917).

Психічні явища, на його думку, ві­дрізняються своєю іманентною «об’єктивністю», в кожному психічному акті присутній і його об’єкт, тобто психічний акт завжди інтенціональний, включає суб’єктивну віднесеність до чогось, що не є суб’єктом. То­му психологія визначається як наука про психічні акти.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. формуються різні за своєю нау­ковою ідеологією психологічні школи. Школу структуральної (інтро­спективної) психології започаткував у США Е. Тітченер (1867-1927), який вважав, що предметом психології мають бути елементи й структу­ри свідомості. Свідомість як така не розкривається простому самоспо­стереженню, а має свою власну структурну організацію, свій прихова­ний зміст. Самоспостереження дає відомості лише про об’єкти. Інтро­спекція відкриває можливість вивчати самі психічні явища: відчуття, об­рази й почуття, що викликаються цим об’єктом.

Вюрцбурзька школа психології започаткувала перехід до експери­ментального дослідження психічних явищ шляхом інтроспекції.

Альтернативною до тих підходів, які орієнтувалися на суб’єктивне, на свідомість як предмет психології, стала школа біхевіоризму — науки про поведінку. Дж. Уотсон (1878—1958), наприклад, вважав, що предме­том психології мають бути не психічні процеси, а поведінкові реакції, дії та вчинки, які можна спостерігати й об’єктивно досліджувати. Психічні процеси при цьому визначалися лише як епіфеномени, тобто явища, причинно не пов’язані з реальними, дійсними феноменами, що мають матеріальну природу.

Фрейдизм як психологічний напрям, що дістав свою назву від імені його засновника 3. Фрейда (1856—1939), навпаки, стверджував необхід­ність включення в предмет психології не тільки й не стільки свідомого (у власному розумінні цього слова), а й того, що в психічній природі лю­дини лежить за її межами, тобто несвідомого, підсвідомого, над свідомого як детермінант, що по суті визначають і загальний зміст свідомості людини, і прояви її поведінки.

У межах цієї ж традиції будував свою школу глибинної психології і К. Юнг (1875—1961), який розглядав психічне буття як складну єдність різних систем: «Я», «Маска», «Тінь», «Аніма» — образ душі, а також «особистісне-несвідоме» з різноманітними комплексами й «колективне не­свідоме» з архетипами. Усіх їх об’єднує «самість», інтеграція якої з «я» є актом «індивідуації» — кінцевої мети розвитку особистості.

Тенденціям диференціації світу психіки на структурні елементи, компоненти, рівні, спробам «анатоміювання» психічного протиставила себе гештальтпсихологія. Термін «гештальт» означає форму, структуру і вводиться для позначення принципової залежності елементів від ціло­го, неможливості виведення цілого із суми елементів. При цьому ці­лісність визнається іманентною для психіки, є «чистою» психічною сут­ністю. Вихідною для гештальтпсихології стала феноменологія Е. Гуссе ля (1859-1938).

На початку XX ст. у зв’язку з процесами інтеграції в суспільстві осо­бливий науковий інтерес почали викликати проблеми, пов’язані з впли­вом соціального оточення на розвиток і поведінку окремої людини, про­блеми групової динаміки (У. Мак-Даугалл, Г. Тард, С. Сигеле, Г. Лебон, Ф. Олпорт та ін.).

Поділяючи спочатку ідеї гештальтистів, новий оригінальний для психо­логії напрям і нову школу започатковує К. Левін (1890-1947).

Центральним моментом його наукової концепції було поняття про динаміку пове­дінки людини в її «життєвому просторі», введення категорії поля у вчен­ня про особистість і мотиви її поведінки в умовах соціального оточення.

В аспекті психології дії розроблялась операціональна теорія інтелек­ту Ж. Піаже (1896-1980), його структура, функції та розвиток через ме­ханізм інтеріоризації. У цій же парадигмі здійснював свої дослідження А. Валлон (1879—1962), з’ясовуючи перехід від дії до думки.

Онтологічний та аксіологічний аспекти психологічного досліджен­ня ширше представлені у феноменологічній психології Гуссерля та його послідовників (проблема психічного буття, існування трансцендентної сфери значень, інтенціональних станів свідомості, проблема «чистої» психіки та ін.) та в екзистенціальній психології (А. Камю, Ж. Сартр, К. Ясперс), головною проблемою в якій виступає проблема цінності й смислу людського існування.

З моменту виникнення і донині кожна із зазначених психологічних шкіл зазнала істотних трансформацій, зробила чимало поступок одна одній, орієнтуючись на критерій істинності як основний. Проте й інно­ваційні форми всесвітньо відомих психологічних теорій (неофрейдизм, необіхевіоризм та ін.) зберігають певною мірою свою прихильність до ортодоксального варіанта на рівні найбільш загальних принципів.

Отже, підведемо деякі підсумки здійсненому екскурсу в історію по­глядів про природу душі, психіки й предмет психології.

Узагальнення емпіричних фактів життєдіяльності дало змогу люди­ні провести дуже умовну з точки зору «кордонів», але безумовну з погля­ду реальності межу між собою і навколишнім світом взагалі і між своєю душею та іншими душами чи неодухотвореними предметами як між вну­трішнім і зовнішнім зокрема. Тому в історії психології більш чи менш послідовно саме «внутрішнє» (душа, психіка, свідомість, безсвідоме, підсвідоме, надсвідоме тощо) називалося предметом дослідження.

Занурюючись у глибини психіки, відчувши подих безмежних її сві­тів, людський розум нерідко втрачав надію на можливість осягнути нео­сяжне. Відступав, залишаючи душу відпочити від ролі «піддослідного». Погоджувався приписувати їй божественне походження, як і всьому то­му, що не міг пояснити, що лякало й причаровувало. Втім, зневірив­шись, він уважно спостерігав і прискіпливо вивчав її зовнішні вияви, пе­реконуючи себе, що це і є єдино можливий предмет психології.

Проте неможливо довго не помічати реальну активність психічного, реальність ідеального внутрішнього світу. І він знову вабить до себе, ви­магаючи переглянути предмет науки. Коли в процесі людського пізнан­ня робиться акцент на виділенні суттєвого, предмет психології підно­ситься до категорії свідомості, душі, духу, відокремлюючись від усіх виз­начень, які йшли від біології чи фізіології. Унаслідок такого підходу на­віть мозок і вся нервова система починають розглядатися як паралельно існуючі й генетично ніяк не пов’язані з розвитком і функціонуванням свідомості.

Але з часом виявляється неспроможність психології пояснити всю складність психічного життя, виходячи лише з категорії свідомості. На­віть практика, зокрема клінічна, переконливо доводить, що суттєву роль у становленні, розвитку й функціонуванні свідомості відіграє саме не­свідоме, безсвідоме, підсвідоме і навіть надсвідоме, які й підміняють на певний час собою свідомість на місці предмета психологічної науки.

У дискусіях про те, чим же відрізняється психічне від інших явищ, визріває уявлення, а надалі й твердження, що предметом психології має бути суб’єктивне, що протистоїть об’єктивному як таке, що не лише ви­різняється своєю природою, а й здатне відтворювати й творити об’єк­тивний світ і себе самого за своїми власними законами. У намаганні від­стояти цю позицію дехто, щоправда, доходить висновку, що навколиш­ній світ є не чим іншим, як продуктом функціонування душі, або духу, комплексом специфічних енергій органів чуття, нічим не детермінова­ної волі, або грою асоціацій, законами гештальту, чи проявом глибинно­го інстинктивного потягу, колективного безсвідомого тощо. Зовнішній світ, таким чином, або «анігілюється», або знецінюється, або ж характе­ризується як із самого початку чужий і ворожий.

Комплекс свободи, реакцію вивільнення від зовнішньої залежності не завжди вдавалося утримати в межах, що задовольняли хоча б «відно­сну істину». Будь-яке «роздування» однієї залежності відразу ж поро­джувало протилежні, не менш крайні підходи.

Зрозумілою реакцією на перебільшення ролі внутрішнього було ви­никнення наукових напрямів, що визнавали предметом психології поведінкові реакції, які можна спостерігати, досліджувати об’єктивними ме­тодами на противагу інтроспекції тощо. Тим самим робилася спроба протиставити ідеї незалежності, автономності людської психіки від зов­нішнього світу твердження про існування такої залежності.

Проблема природи психіки у вітчизняній психології

Істотно вплинула на розвиток уявлень про природу психічного, що сформувалися в українській психології, діяльність таких видатних пси­хологів, як… Психологія стала самостійною наукою наприкінці минулого століт­тя. Біля її… Вихід з методологічної безвиході був намічений працями І.М. Сече­нова в його вченні про рефлекс і про психічне як про…

Внутрішнє і зовнішнє як психологічна проблема

З’ясовуючи питання про «зовнішнє», зовнішній світ, варто розгля­нути деякі поняття, що так чи інакше розкривають його сутність. Так, нерідко для… Для позначення того, що існує, існувало й існуватиме в просторі- часі не… Поняття, що дає змогу відокремити об’єктивно існуюче від об’єктивнно не існуючого і яке найповніше узагальнює все суще…

Суб’єктивний та об’єктивний аспекти психічного

Суб’єктивний аспект просто ігнорувався як такий, що не може бути об’єктивно вивчений. Довіра ж до свідчень «інтроспекції» ніколи довго не… Приписування суб’єктивному ірраціонального відтінку (нерозум­ною, нелогічного,… Об’єктивне — це те, що не залежить від суб’єкта і притаманне сам­ому об’єкту. У філософському розумінні мова може йти…

Психічне як мета, засіб і самоцінне для суб’єкта

Зазначена науково-предметна парадигма, можна вважати, вже ви­конала свою історичну місію і сьогодні дещо гальмує подальший розви­ток психологічної… У результаті виникає дещо парадоксальна ситуація. З одного боку, пишається… Аксіологічний аспект передбачає, на відміну від гносеологічного та праксичного (які вже загалом виконали свою…

Науковий метод: сутність, структура, застосування

Індивідуальний світ «я» людини, взятий у психологічних закономір­ностях його народження, становлення, розвитку, здійснення та згасан­ня, є предмет… Методологія — це вчення про загальні точки зору, з яких повинен виходити… Методологія науки постає у двох своїх якісних формах. По-перше, во­на дає уявлення про прийоми або техніки…

Загальна методика психологічного дослідження

Перший етап дослідження — вибір предмета дослідження та первин­ний аналіз його сутності. На даному етапі дослідник взаємодіє з об’єк­тивною… —узагальнення об’єктивного досвіду науки в пізнанні тих характе­ристик та… — первинне визначення сутності предмета дослідження стосовно його сутнісних, формально-логічних, якісних чи інших…

Принципи побудови психологічного дослідження

Принцип об’єктивності психологічного дослідження розв’язує про­блему…

Психіка людини як предмет системного дослідження

Одним із найскладніших є питання про визначення в цьому різно­манітті тих якостей, що становлять предмет психологічного досліджен­ня. У філософії… Більш плідним виявився підхід, що розглядає психологічні ЯКОСТІ як… Аналіз реальних функцій психічних явищ у поведінці й діяльності дозволив виявити низку істотних характеристик психіки.…

Становлення поняття особистості

У практиці спілкування люди вбачають один в одному більш-менш цілісний образ, що дозволяє відрізняти одного суб’єкта від іншого не лише його… Проблема особистості та сутності її психологічних характеристик набула в… У річищі вітчизняної психології найбільш традиційним є підхід, який грунтується на врахуванні двох взаємопов’язаних…

Методологічні основи теорії особистості

Побудова єдиної загальнопсихологічної теорії особистості сьогодні й надалі є надзвичайно актуальною для психології. Можливими шляха­ми її побудови в… Один з можливих варіантів синтезу існуючих психологічних кон­цепцій в загальну… Таким чином, вважається, що зазначена теоретична модель особи­стості може бути представлена включеністю системної…

Поняття діяльності в психології

У найбільш загальному й абстрактному визначенні категорія діяль­ності розкриває відношення «суб’єкт — об’єкт». Але це дуже загальний підхід,… У вітчизняній психології сформувався підхід, згідно з яким вивчен­ня психіки… Для психології діяльності важливими є два моменти:

Спілкування як базова категорія психології

У зв’язку з цим виникає необхідність розробки категорії спілкуван­ня, яка розкриває іншу, не менш суттєву сторону людського буття і від­ношення… Розвиток спілкування завжди був тісно пов’язаний з розвитком сві­домості… Проблему спілкування можна розглядати з різних точок зору — діяльнісного підходу, психолінгвістичного, семантичного та…

Анатомічна основа рефлексу

Тим часом саме анатомічне вивчення нервової системи створило передумови для подальшого розвитку і зміцнення рефлекторної концеп­ції. Одним з… Нова анатомія мозку будувалася на гіпотезі про те, що роздільності нервових… Найпослідовніше це вчення було розвинуто англійським лікарем М. Холом і німецьким фізіологом І. Мюллером у 30-40-х…

Сигнальна функція психіки

а) звернення до нейродинаміки процесів збудження і гальмування; б) пояснення тимчасового зв’язку, що утворюється в головному мозку при… в) звернення до зв’язку кори великих півкуль з підкірковими струк­турами при аналізі мотивації, де неможливо…

Сучасні проблеми психофізіології діяльності

Обслуговування і використання сучасної техніки поєднане зі знач­ним зростанням тривалості та інтенсивності трудової діяльності. Праця… Прогрес науки і техніки дозволяє створити технічно складні систе­ми з високим… Включаючись у систему «людина — машина», вони відповідають і за себе, і за машину. Власне людина є ненадійним людським…

Поняття психіки і темпераменту

Психіка виникла і формувалася як здатність живих організмів ак­тивно взаємодіяти з навколишнім світом на основі нейрофізіологічного кодування… У процесі еволюції психічні механізми адаптації організмів до сере­довища… Психіка людини — відображально-регулятивна діяльність, яка за­безпечує активну взаємодію з навколишнім світом,…

Класифікація методів соціально-психологічного забезпечення професійної діяльності

Вчені виділяють дві групи шляхів, які використовуються для збере­ження працездатності спеціалістів. Перша група визначається ще до зу­стрічі… ♦ розподіл функцій і прогноз впливу та взаємозв’язків у системі «техніка… ♦ професійний психологічний відбір з обов’язковим довгостроко­вим прогнозом психофізіологічних резервів…

Поняття психологічного потенціалу військовослужбовців

У самій дефініції вже є вказівка на структурно-змістовну визначе­ність психологічного потенціалу (табл. 13.1).

З таблиці видно, що при визначенні… Стрижень ППВ складає така психологічна якість особистості війсь­ковослужбовця,… Основу когнітивного компонента складає сформований у свідомо­сті військовослужбовця динамічний образ майбутнього бою,…

Методологічна основа технології соціально-психологічного забезпечення

Як методологічна основа технології соціально-психологічного за­безпечення, відповідно до реалізованого в цьому дослідженні підходу, використовується… У зв’язку з цим об’єктом технології виступає система «військово­службовець —… Психологічний потенціал різних людей і самого військовослужбов­ця у будь-який час відрізняється обсягом, якісним…

Сутність, об’єкт, предмет, методи, види, показання та принципи професійного відбору

Свій і закордонний досвід використання професійного відбору свід­чить про його високу виробничу, економічну ефективність. За нашими даними… ♦ значний економічний ефект, який дає ПВ. ♦ збереження та раціональний розподіл трудових ресурсів держави (соціально-психологічний ефект).

Професіографічний опис трудового процесу

1. Загальні дані (найменування об’єкта і його призначення; зміст виконаної спеціалістом роботи; основні операції; схема розташування робочих місць;… 2. Гігієнічна характеристика умов трудової діяльності (мікроклімат і газовий… 3. Компановка пультів управління і будова приладів (стислі відомо­сті з конструкції і призначення головного агрегату…

Сторичні аспекти профвідбору

У 1575 р. іспанський лікар Хуан Уарте досить чітко сформулював зна­чення проблеми профорієнтації в державному масштабі: «Для того щоб ніхто не… Нині при вступі до авіаційних і багатьох інших вузів абітурієнти, а також… За указом Петра І: «…У полках багато солдатів виявилися хворі, а ін­ші до навчання не перейнятливі… У рекрути…

Методологія професійного психологічного відбору

Професійний психологічний відбір — складова частина професій­ного відбору — включає комплекс заходів, які сприяють раціональному розподілу… Прогнозування професійної придатності засновано на системній, комплексній… Під час психологічного відбору оцінюються психологічні та психо­фізіологічні властивості особистості: особливості…

Принципи визначення професійної придатності

Досвід роботи у сфері діагностики та прогнозування професійної придатності свідчить про те, що наукове обґрунтування і реалізація си­стеми… Вивчення професійної придатності з позицій системного підходу вимагає її… Наукова ідеологія системного підходу обумовлює необхідність вив­чення професійної придатності людини як її системної…

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА СИСТЕМИ ППВ

ПРОФЕСІЙНИЙ ВІДБІР ФАХІВЦІВ

Успішність ПФВ

I.Підготовка II. Обстеження III. Обробка IV.Аналіз V.ПД Бесіда

Висновок

ПРИНЦИПИ

МЕТОДОЛОГІЯ

2. ОСОБИСТІСНИЙ — ОРІЄНТАЦІЯ НА ¥ І f РЕЗЕРВИ (F) а) РІВЕНЬ ПРОФ. ПІДГОТОВКИ (ЗНУ, ДОСВІД, СТІЙКІСТЬ), ЕФ, БП б) ПРОФ. ЗДОРОВ’Я

Ппд

СИСТЕМА ЗВ ‘ЯЗКІВ КОМПЛЕКСНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ РІВНЕЙ РЕГУЛЯЦІЇ ¥ КОМПЕНСАЦІЇ І СТИМУЛ. ДЛЯ ПІДТРИМКИ НЕОБХІДНОГО РІВНЯ ппд ВЛАСТИВІСТЬ. ЯКА УТВОРЮЄТЬСЯ

В ЗВЯЗКУ І В РЕЗУЛЬТАТІ Д , ОЦІНЮВАННЯ ПРИ ВИКОНАННІ f ОРГАНІЗАЦІЇ, ПЛАНУВАННІ, К, КОРЕГУВАННІ І ДОСЯГНЕННІ РЕЗУЛЬТІВ Д.

ПРИНЦИПИ

1.ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД:

детермінізм Т процесу адекват

псих.І f ресурсів напруженої діяльності, можлив. моб.F резервів Z ППД – конкр.Д.

3.КОМПЛЕКСНІСТЬ –

5.ДИНАМІЧНОСТІ

А)виділення абсол.прид(космонавти)

Б)умовно придатні

В)непридатні

7.ДЕФЕРЕНЦІЙОВАНІСТЬ

і розмежування в ній

(льотчики) за спеціальностями

ОСОБИСТІСНИЙ ПІДХІД

рівеньППД (ЗНУ) ЕФ Д. та безпека -умов Д і ПРОФ. ЗДОР. -адаптац.

Тема 14

Сторичні та методологічні аспекти становлення управлінської думки

Логіка викладу: історичні аспекти становлення управлінської думки. Ос­нови менеджменту на початку XX століття. Особливості розвитку само­стійного етапу в історії менеджменту. Методологія ефективної діяльності керівника.

♦ ♦ ♦

Сторичні аспекти становлення управлінської думки

Дослідження взаємовідносин, взаємодій і взаємовпливів людей у групах відіграють важливе значення при комплексному вивченні люди­ни як особистості та… Актуальність цієї проблеми, особливо психології керівництва та лі­дерства, має… На важливість вивчення цих феноменів звертали увагу як вітчизня­ні, так і зарубіжні психологи.

Тема 15

Методологія критеріїв психічного здоров’я

Особистості

♦ ♦ ♦ Поняття психічного здоров’я особистості Нині в Україні актуальність психічного та фізичного здоров’я зумо­влена реаліями життя.

Тема 16

Методологічні аспекти інженерної психології

♦ ♦ ♦ Передумови виникнення інженерної психології У поколіннях змінювалися та вдосконалювалися знаряддя праці людини. Багато видів людської діяльності попередніх часів…

Зміст курсу

Душа в реаліях і міфах. З історії науки про психічне: психологія ан­тичності (Демокріт, Платон, Аристотель), психологія середньовіччя (А.Августин,… Загальна тенденція розвитку системи наукового знання. Психологія в системі… Тема 2. Предмет психології на сучасному етапі

Плани семінарських занять

1. Душа в реаліях та міфах. Психологія античності. 2. Психологія середньовіччя. 3. Психологія нового часу та психологія XIX—XX століть.

Основна література

2. Корольчук М.С., Крайнюк В.М. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах. — К.: Ніка-Центр, 2006. — 580… 3. Психологическая подготовка воина. — М.: Воениздат, 1971. 4. Стасюк B.B. Окремі аспекти психологічної підготовки військовослужбов­ців до бойової діяльності // Збірник наукових…

МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

Коректор І.Букреєва. Оригінал-макет: І.Смальцев. Оформлення палітурки: О.Попова Підписано до друку 26.11.2007. Формат 60×84/16. Папір офсетний. Друк офсетний.… Видавництво «Ніка-Центр». 01135, Київ-135, а/с 192; т./ф. (044) 484-34-23; e-maiI:psyhea@i.com.ua Свідоцтво про…