Реферат з педагогіки

метки: Педагогіки, Наука, Розвиток, Знання, Педагогічної, Праці, Формування, Вивчає

МОСКОВСЬКИЙ ЭКСТЕРНЫЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГИКИ, ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ, КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ І ПСИХОЛОГИЧЕСКОГО КОНСУЛЬТИРОВАНИЯ

«Педагогіка»

Авторизованный реферат за курсом

«Педагогіка»

Прізвище, ім’я, по батькові студента

Номер залікової книжки

Керівник (викладач)

____________________________

З/О

МОСКВА — 2001 рік

Зміст

Методологический розділ педагогіки

Педагогіка як наука

Кожна наука щодо одного й тому самому об’єкті вивчення виділяє свій предмет дослідження – той чи інший форму буття об’єктивного світу, той чи інший бік процесу розвитку природи й суспільства. Виховання як складне, об’єктивно існуюче явище вивчається багатьма науками. Історичний матеріалізм, наприклад, розглядає виховання як приватний момент розвитку суспільства, його продуктивних зусиль і виробничих відносин; історія – як приватний момент історії класової боротьби, і класової політики; психологія – у зв’язку з вивченням становлення особистості що розвивається людини. Самостійність будь-який науки визначається, передусім, наявністю особливого, власного предмета дослідження, наявністю такого предмета, спеціально не досліджується ніхто інший наукової дисципліною.

У загальній системі наук, у системі «речей і якості знань» педагогіка постає як єдина наука, має своїм предметом виховання людини.

Вивчення будь-якої науки починається зі з’ясування таких питань: як воз-никла і розвивалася ця наука і які специфічні проблеми вона досліджує?

У насправді, кожна наука має власну пам’ятати історію та досить певний асект природних або громадських явищ, вивченням яких вона займається, і чітке знання яких має значення для осмислення її теоретичних основ.

Без цього вона могла розвиватися. Тому росте кількість освітньо-виховних установ, розширюється мережу народних шкіл, дають необхідну підготовку дітям, відкриваються спеціальні навчальними закладами з підготовки учителів і починає викладатись педагогіка як особлива наукову дисципліну. Усе це давало великий поштовх розвитку педагогічної теорії.

З’явившись 1905 року як наука вихованням дітей і молоді, педагогіка з розширенням кордонів виховання і медичну сфери дії піддається у суспільства дедалі більше стають наукою про закономірності виховного на людей різного віку.

Розвиваючись, всяка наука збагачує свою теорію, наповнюється новим змістом потребують і здійснює диференціацію своїх досліджень. Цей процес відбувається торкнувся і педагогіки. Нині поняттям «педагогіка» позначається цілу систему педагогічних наук.

Педагогіка як наука її становлення і розвиток

... розвитку набула в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовуючи виховання в релігійне річище. Педагогічна думка, яка до цього розвивалася на ... науку запровадже­но термін «етнопедагогіка» (Г. Волков). Якщо поняття «народна педагогіка» ... безтілесною, вона б, на його думку, не могла впливати на тіло. ... у ній найуніверсальнішу сис­тему захисту від негативних явищ ...

Педагогіка як наука підрозділяється на цілий ряд самостійних педагогічних дисциплін:

1. Загальна педагогіка , досліджує основні закономірності виховання; розкриває сутність, мети, завдання й закономірності виховання, його роль життя нашого суспільства та розвитку особистості, процес освіти і навчання.

2. Вікова педагогіка , вивчає особливості виховання різних етапах вікового розвитку; вона підрозділяється на предлых (професійно-технічної, вищої освіти та інших.);

3. Спеціальна педагогіка – дефектологія, вивчає особливості розвитку, навчання і виховання аномальних дітей. І це своєю чергою розпадається на цілий ряд галузей: питаннями виховання і навчання глухонімих і глухих дітей займається сурдопедагогика, сліпих дітей і – тифлопедагогика, розумово відсталих – олигофренопедагогика, дітей із розладами промови нормального слуху – логопедія;

4. Приватна методика , досліджує специфіку застосування общихзакономерностей навчання до викладання певного предмета (іноземних мов, математики, біології, фізики, хімії та інших.);

5. Історія педагогіки , вивчає розвиток педагогічних ідей практики виховання у різні історичні епохи.

Інтенсивно розвиваються, як самостійні, такі галузі педагогічної науки, як педагогіка профтехосвіти, педагогіка вищій школі, військова педагогіка, виправно-трудова педагогіка. Складаються такі частини педагогіки, як школоведение, педагогіка сімейного виховання, педагогіка дитячих і юнацьких організацій, педагогіка культурно-просвітній роботи.

Історія виникнення педагогіки

Обособление процес формування педагогіки як науки були викликані до життя ростучими потребами суспільства на створенні спеціальних навчально-виховних установ, в теоретичному осмисленні і узагальненні стихійно складывающегося досвіду навчання і виховання наступних поколінь, спеціальна підготовка їх до життя. Освіта і, в такий спосіб, перетворилися на об’єктивну потреба нашого суспільства та стали найважливішої передумовою його розвитку.

Саме тому на певній щаблі розвитку людського нашого суспільства та, зокрема, на більш пізній період рабовласництва, коли виробництво і наука досягли значного розвитку, виховання виділятися в особливий суспільний функцію, тобто. виникають спеціальні виховні установи, з’являються особи, професією яких стали навчання і виховання дітей. Це мало місце під багатьох древніх країнах, а більш більш-менш вичерпні відомості про про школах для хлопчиків сягнули нас з Єгипту, країн Близького Сходу, і античної Греції.

Треба сказати, що у стародавньому світі багато громадські діячі і мислителі добре усвідомлювали і відзначали величезну роль виховання, як і розвитку суспільства, і у життя людини. Наприклад, за законами Солона (між 640 і 635 – прибл. 559 рр. е.) потрібно було, щоб батько обов’язково подбав про спеціальної виучкою синів у тому чи галузі праці. У міру розширення і ускладнення виховання спеціальна галузь теоретичних знань, які стосуються виховної діяльності, стала розроблятися інтенсивніше. Ця галузь знання, як до речі, і за іншими сферах життя і виробництва, спочатку розроблялася у надрах філософії. Вже працях древне-греческих філософів – Геракліта (530-470 рр. е.), Демокрита (460-нач.IV в. е.), Сократа (469-399 рр. е.), Платона (427-347 рр. е.), Аристотеля (384-322 рр. е.) та інших. – утримувалося чимало глибоких думок із питанням виховання. З античної Греції веде своє походження термін «педагогіка», який закріпився як назви науки вихованням. Як саме це сталося?

Етапи розвитку дошкільної педагогіки

... в., який науково оформив і обгрунтував ідеї виховання та розвитку дітей від народження до зрілості. народний педагогіка дошкільний психологічний Другий етап у розвитку дошкільної педагогіки пов'язаний з іменами Ф. Фребеля, К. ...

У Стародавню Грецію педагогами називалися раби, яким аристократи доручали доглядати за своїми дітьми, супроводжувати їх до школи і зі школи, нести навчальні приналежності, і навіть здійснювати із нею прогулянки. Грецька слово «пейдагогос» (пейда – дитина, гогос – вести) позначає «детоводитель». Надалі педагогами почали називати спеціально підготовлених людей, які займалися навчанням і вихованням дітей, й у яких педагогічна діяльність була професією. Звідси особлива наука вихованням тепер називається – педагогікою.

Треба сказати, що з Стародавню Грецію ведуть своє походження і ще педагогічні поняття і терміни, наприклад, школа, що, означає «дозвілля», гімназія — громадська школа фізичного виховання, а згодом просто середня школа, та інших.

Значне місце займає займали питання виховання й у працях древне-римских філософів і ораторів. Цікаві педагогічні ідеї, наприклад, выска-зывали Лукреций Кар (прибл. 99-55 рр. е.), Квинтилиан (42-118 рр. е.) та інших.

У середньовіччі проблеми виховання розроблялися философами-богословами, педагогічні ідеї яких носили релігійну забарвлення і було пронизані церковної догматикою.

Подальший розвиток педагогічна думку отримало працях мислителів епохи Відродження (XIV-XVI ст.).

Найвизначніші діячі цієї епохи — італійський гуманіст Вітторіо так Фельтре (1378-1446), іспанський філософ і педагог Хуан Вивес (1442-1540), нідерландський мислитель Еразм Роттердамський (1465-1536) та інших.

Вони критикували механічну зубрёжку, що процвітала щодо навчання, виступали за гуманне ставлення про дітей, під час визволення особи кайданів гноблення.

Попри інтенсивна розбудова виховної теорії, педагогіка залишалася частиною філософії. Як особлива наука педагогіка уперше було виділено із системи філософських знань у початку XVII в. Оформлення педагогіки як самостійної наукової дисципліни більшість дослідників пов’язує безпосередньо з ім’ям великого чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592-1670).

Сформульовані їм принципи, методи, форми організації навчальної роботи з дітьми і морального виховання стали невід’ємними елементами наступних науково-педагогічних систем.

Неоценимое значення становлення наукової педагогіки мали праці таких найвизначніших діячів, як Ж. Ж. Руссо (1712-1778), Д. Дідро (1713-1784), До. А. Гельвеція (1715-1771) мови у Франції, Джон Локк (1632-1704) в Англії, Йоганн Генріх Песталоцці (1746-1827) у Швейцарії, Фрідріх Адольф Вільгельм Дистервег (1790-1866) і Йоганн Фрідріх Гербарт (1776-1841) у Німеччині.

Родоначальниками революционно-демографических поглядів, у російської педагогіці були У. Р. Бєлінський (1811-1848), А. І. Герцен (1812-1870), М. Р. Чернишевський (1828-1889) і У. А. Добролюбов (1836-1861).

Види навчання педагогіка

... — дослідницький (учні самі визначають проблему, формулюють і вирішують її). Проблемне навчання — один із засобів розвитку розумових сил учнів, їх самостійності та активності, творчого мислення. Воно забезпечує ...

На становлення вітчизняній науковій педагогіки великий вплив надали праці Л. М. Толстого (1828-1910), М. І. Пирогова (1810-1881).

Цілісне, систематизоване розкриття вітчизняних педагогічних ідей дали в працях До. Д. Ушинського (1824-1870).

Вагомий внесок у розвиток радянської педагогіки внесли М. До. Крупська (1869-1939), А. У. Луначарський (1875-1933), М. І. Калінін (1875-1946), А. З. Макаренка (1888-1939), У. А. Сухомлинський (1918-1970).

Те, що педагогіка висунула така велика великих педагогів, перестав бути випадковим. Суспільство з його інтенсивним розвитком виробництва, науку й культури вимагало підвищення грамотності основних виробників.

Зв’язок педагогіки коїться з іншими науками

Процес різнобічного взаємопроникнення наук, розвиток комплексного вивчення педагогічних явищ об’єктивно вимагають органічної зв’язку педагогіки коїться з іншими науками. Педагогіка розвивається, зміцнюючи і вдосконалюючи свої зв’язки з філософією, соціологією, етикою, естетикою, психологією, анатомією і фізіологією людини, гігієною, етнографією, математикою, кібернетикою та інших.

У тісних взаємовідносинах педагогіка перебуває в загальної, вікової і педагогічною психологією. Психологія розкриває закономірності психічного розвитку людей різні вікові періоди, механізм змін психіки під впливом навчання і виховання. Ідеї її широко використовуються розробки організації пізнавальної діяльності які у процесі навчання. Развита зв’язок педагогіки із соціальної психологією, що вивчає взаємовідносини, почуття, настрої, думки, оцінки, риси характеру й особливо психічного складу людей, що у різних соціальних умовах.

Винятково цінними знаннями про природу фізичного розвитку людини, педагогіку озброює загальна і вікова фізіологія, складова естественнонаучную основу навчання і виховання. Вивчення условнорефлекторной діяльності допомагають розкривати наукові основи тих змін, які у людині під впливом зовнішніх впливів і пов’язані з формуванням умінь, навичок і звичок.

Нові, додаткових можливостей на дослідження процесів навчання і виховання перед педагогікою відкриває швидко розвиваючись область знання, яка отримала назву теорії управління. Виникнувши системі суспільних наук, вона використовує досягнення кібернетики, яка розкрила найбільш загальні закономірності управління складними динамічними системами. У цьому, проте, треба пам’ятати, що кібернетика вивчає процеси управління безвідносно до якісної природі самоврядних систем; виховання ж є систему, що має глибокої якісної специфікою, своїми специфічними закономірностями, які кібернетиці недоступні.

Самостійність будь-який науки не у цьому, користується вона або користується даними інших наук. Радянська педагогіка використовує матеріали і такі суміжних наук на вирішення своїх завдань, з урахуванням суворого добору, і виявлення кордонів їх застосування.

Отже, педагогічна наука – це згусток багатовікового досвіду навчання і виховання наступних поколінь. Педагогічна наука – це результат багаторічних досліджень закономірностей формування усебічно і гармонійно розвиненою особистості. Знання педагогічної науки у кожному конкретному випадку обирати оптимальні педагогічні рішення.

Давній суперечка у тому, що таке педагогіка – наука чи мистецтво, розбивається про практику. Випробування практикою підтверджує багаторазово: без глибокого знання науки виховання не розвивається мистецтво виховувати. Знання закономірностей навчання і виховання, оволодіння методами педагогічного процесу – основа вчительського майстерності. До засвоєнню педагогіки треба підходити як до науково – пізнавальної діяльності, з урахуванням якій у змозі і має розвиватися педагогічне мистецтво як невід’ємний елемент школи. А педагогом то, можливо далеко ще не кожен. Це має бути людина має покликання, заклик, внутрішнє усвідомлення, що це її шлях – історія пошуку, постійного занепокоєння, шлях сумнівів незвичайній вимогливості себе, шлях завзятої, щоденної праці.

Сучасні психологічні теорії особистості

... Б.Г. Ананьева на особистість 12. Концепція особистості Г.С Костюка Список літератури 1. Теорія В. Джемса В. Джемс (1842--1910) -- видатний американський психолог, який один із ... не варто шукати якихось об'єктивних причин розвитку людської особистості, потрібно лише співвіднести структуру окремої особистості з духовними цінностями суспільства. Головне в особистості, за Е. Шпрангером, -- це ціннісна ...

Принципи педагогіки, і його функції

Неодмінним умовою виділення, тож функціонування будь-який науки є у ній категоріального апарату. Які засадничі поняття (категорії) педагогічної науки?

Місце педагогіки у системі наук про людину залежить від того, що вона досліджує закономірності розвитку, формування, виховання, освіти і навчання особистості.

Розвиток людини – це процес становлення особи під впливом зовнішніх і управління внутрішніх, керованих і некерованих соціальних і природних чинників.

Відповідно до диалектико-материалистической концепції розвиток індивіда (онтогенез) є процес кількісних і якісних змін, закономірно які у анатомо-физиологическом будову організму людини. Радянська педагогіка виключає впливу спадковості в розвитку людини. Відомо, що спадковість відбиває закладені у генетичної програмі людини особливості, що передаються від своїх батьків про дітей. І це колір шкіри, очей, волосся, і міцна статура, й особливо нервової системи, і навіть задатки промови, мислення та ін.

На спадковість дітей серйозно впливає стан психічного здоров’я та перемоги спосіб життя батьків. Наприклад, вкрай негативно впливають на розумові здібності дітей алкоголізм, наркоманія, токсикоманія батьків.

Розвиток є поступальний рух, перехід від нижчого до вищої, від простого до складного, від недосконалого до досконалішого.

Розрізняють психічне, фізичну й загальне розвиток особистості. Під психічним розвитком розуміють розвиток інтелекту, волі, емоцій, і навіть потреб, здібностей й правничого характеру особистості. Фізичне розвиток є розвиток організму, м’язів, рухливості суглобів та інших. Загальне розвиток – розвиток психічних, фізичних, моральних та інших рис особистості.

Особистість людини – результат дії і взаємодії різних чинників. Окремі діє понад більш-менш незалежно від волі і потрібна свідомості людей. До них належать біологічна природа людини, суспільні відносини, явища громадської психології, спосіб життя, географічна середовище, умови микросреды. Інші більшою або меншою мірою залежить від волі і потрібна свідомості людей. Це – ідеологія, діяльність держави, суспільних інституцій. Третю групу чинників передбачає організоване розвиток. Усі ці фактори разом забезпечують формування особистості.

Отже, формування особистості людини – це процес її становлення під впливом численних чинників, природних і громадських організацій, зовнішніх і враження внутрішніх, діючих стихійно і відповідно до певним правилам, із застосуванням певних коштів.

Психологічні властивості людини

... людини, зумовлені як чинники розвитку індивідуальності: біологічні, психологічні і соціальні. Їх взаємозв'язок визначає формування ... й особистості людини ... індивідуальних властивості ... чинників, формують індивідуальність людини, є, що виникають із оточення людини. Загалом вигляді вплив цих факторів можна як вплив оточення формування індивідуальності. По-перше, сильний вплив на індивідуальність людини ...

Виховання — є одна із