Зміст
Запровадження
Глава 1. Історія самотності
Глава 2. Психологія самотності
2.1. Виникнення відчуття самоти
2.2. Самотність
2.3. Проблеми самотності
Укладання
Список використовуваної літератури
Запровадження
Почуватися самотнім можна натовпі, на роботі, й у родині, і навіть віч-на-віч із улюбленим. Це почуття залежить немає від оточення, немає від кількості друзів чи недругів, а, передовсім від структури особистості. Різні оцінки самотності найлегше проілюструвати з прикладу проинтроверта іекстраверта.
Коли людина шукає зовсім те, що їй бракує, намагається заповнити у житті не ту нішу — не дивно, що пошуки не дають йому бажаного результату. І відчуття самітності стає сильніше. А потрібно лише — піти вірному шляху й знайти адекватні шляхи вирішення ‘проблеми самотності’. Скажімо, якщо в вас тактильний голод — можна, приміром, влаштуватися в гурток танців чи пройти курси масажу (де курсанти практично в обов’язковому порядку практикуються друг на одному).
Відчуття безпеки можна купити, встановивши надійну тильні двері й грати на вікна, та ще краще — завести собаку. Якщо до вас бракує яскравих, сильних переживань — то, можливо, просто потрібно частіше ходити у театр чи кіно (не дивитися відеокасету чи спектакль на екрані телевізора, а стежити дією саме спільно коїться з іншими — так ваші переживання стануть яскравішими).
Але це тільки приблизні рекомендації: окремий випадок потрібно розбирати докладніше.
Глава 1. Історія самотності
Людина — єдиний у такий істота, яке усвідомлює, що його за своїй волі тут прийшли у цей світ і не своїй волі помре. Звідси страх смерті, усвідомлений чи несвідомий, що є постійним супутником людини. Страх смерті — джерело, з яких черпають енергію інші негативні емоції, зокрема і відчуття самотності. Що розвиток людства людини, тим болючішої то, можливо останнє. Уже перших етапах розвитку людства індивід почав розуміти, що не такий, як нежива природа. Сталося відчуження від неживої природи. І богами стали неживі предмети: сонце, місяць, гори, вітри т. буд. То справді був етап анімізму, якийвоссоединял людини з неживої природою, і заспокоював його.
Потім людина стала розуміти, що не такий, як інших тварин.Тотемизм розв’язав цю проблему, і богами стали — тварини. Це об’єднувало і заспокоювало.
Коли людина стала розуміти, що не такий, як інші люди, коли з’явилися Я, ВИ і ВОНИ, то сталося відчуження її з інших людей. Одним джерелом тривоги побільшало.
Психологія особистості як наука про людину
... особливість особистості, яка робить її відмінною від решти людей. Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних проявляється дуже яскраво, випукло, інших- непримітно. Індивідуальність ... сформувався, ведучим компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і ...
>Язичество дозволило цієї проблеми, і тоді богами стали люди. Це об’єднувало і заспокоювало. У найрозвиненішої і захоплюючій формі язичництво проявилося під час давньогрецької культури і міфології, яка цього часу є багатим духовним джерелом і до нашого час. Недарма одне із римських імператорів любив повторювати, що це ідеї з’явилися торік у Давньої Греції. Очевидно, людей видатними якостями було так і багато, і вважалося, що, хто ними має, користуються заступництвом богів чи ведуть від нього походження. Це герої, зазвичайполубоги-полулюди.Смертни, як, і могутня, як боги (Ахілл,Персей, Геракл та інших.).
При подальший розвиток цивілізації у процесі виховання ускладнилася структура особи і духовне життя людини. Потужність інтелекту і духу далеко перевершували можливості смертного тіла. Виникло відчуження людини від самої себе. У першому людині — смертне тіло і безсмертний дух. Поява монотеїстичних релігій і зокрема, іудаїзму та її основних гілок: християнства і ісламу, вирішило і цієї проблеми. «Я Господь, Бог твій… Не роби собі кумира… Не вимовляй імені Панове, Бога твого, даремно…» Вже ці три заповіді вказували, що всі ми створені з єдиного Закону Божого, який і треба рівнятися, а чи не творити «собі кумирів і авторитетів, котрі були б зразками поведінки. А третя заповідь закликає займатися своїми справами, не вимовляючи даремно імені Бога. Це об’єднувало і заспокоювало.
Глава 2. Психологія самотності
Можна виділити дві назви самотності: інтроверт — це річ у собі, він звернений всередину власної особистості, а екстраверт постійно прагне бути на людях (для як-от кажуть, миру і смерть червона).
Самотність у натовпі насправді можна тільки дляинтроверта: екстраверт швиденько зійдеться практично з кожним, що дуже важливо, її цілком задовольнить досить поверхове ознайомлення. Саме екстраверт частіше розмовляє з незнайомими людьми у сфері транспорту, самеекстраверту найпростіше познайомитися надворі — оскільки він не претендує на глибоке й довге спілкування. Йому важлива зміна вражень, і що навколо неї є такі — від самоти він страждати нічого очікувати. Понад те, йому за великим рахунком навіть обов’язково розпочинати розмову — досить те, що стільки людей просто неї дивляться!
І це інтроверту важливо мати одного-двох ‘вірних друзів’, бажано так само характером, як і. Таких ‘приятелів’ процес спілкування іноді проходить досить цікаво: вони сидять у однієї кімнаті (чи дихають із двох кінців дроти на слухавку) — і мовчать. Це спілкуються. І вони такого спілкування вистачає — їм важливий не сам розмова, а відчуття, що одне поруч. Важливо знати, що є сама можливість другу зателефонувати — власне ж дзвонила додому й необов’язково. Саме томуинтроверти починають почуватися самотніми, коли втрачають за тими або іншим суб’єктам причин свого перевіреного друга — а нового знайомого, так само близького, завести швидко їм дуже важко, котрий іноді взагалі виходить. Адже на відміну відекстраверта, яка знайде спілкування скрізь, де є хоч якісь люди, інтроверту порозумітися складно.
Але як відомо, чистих екстравертів іинтровертов немає. І ми у тому чи іншою мірою ‘змішані’. Саме тому майже всі в тій чи іншій ситуації одного разу так відчували свою абсолютну самітність…
Поняття педагогічної майстерності педагогічного спілкування
... а через нього — і розвиток учня. ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ, ФУНКЦІЇ, ВИДИ ТА ВИМОГИ ДО НЬОГО Одним із ... професійних обов'язків учителя і вихователя». Справді, зовні майстерність виявляється в успішному розв'язанні різноманітних педагогічних завдань, високому ... визначаючи рівень їхнього розумового розвитку. По закінченні роботи вони повідомили вчителям, що в класах є учні з ...
2.1. Виникнення відчуття самоти
Дитина з’являється світ без самотності. Звісно, він обурений тим, що його вигнали з внутрішньоутробного раю, і перше, що він ставить, видає галас обурення. Але це ще відчуття самітності.
У роки життя його оточено материнської турботою, він зле жартує над дітьми і відчуває відчуття самітності. Він злитий з довкіллям і називає у третій особі. І тоді, що він називає себе «Я», він починають розуміти, що не такий, як інші, в нього формується система відносин, т. е. характер. Ось тоді й з’являється відчуття самотності. При правильному вихованні, коли вона може вільно — розвиватися, це почуття негаразд виражено. Але у формуванні невротичного характеру, коли батьки стримують розвиток дитини на напрямі її здібностей і змушують робити те, що ні відповідає його внутрішньої природі (наприклад вчать музиці за відсутності музичних здібностей), виникає стан емоційної напруги, що з тим, що з одного боку він любить батьків через те, що вони дають їй усе необхідне, з іншого боку, він має до них почуття ворожнечі за стримування його реалізації бажань.
Ворожість навіть допускається у його свідомість. Виникає тривога, а й тривога витісняється в несвідоме. Починають формуватися різні психологічні захисту, одній із яких — соціально прийнятна роль. У свідомості залишається відчуття самітності, самотності, нерозуміння, що потім може залишати особистість протягом усієї його життя, навіть якщо навколо багато людей — родичів, співробітників, друзів. «Народові багато, а поговорити ні з ким»,— говорив великий сатирик А. Райкін.
Але й при самому правильному вихованні відчуття самітності може залишати людини. Отже, це почуття є неодмінною властивістю особистості. Ми, як кити. Кити сухопутні тварини. Та склалося, що у своєму фізичному влаштуванню змушені жити у воді. Але зв’язку з суходолом де вони порвали. Кожні 10-15 хвилин змушені виринати із води і ковтати кисень. Ось і ми. З одного боку якстадние тварини ми можемо одне без друга. З іншого боку, як особистості ми майже всі час відчуваємо відчуття самітності. І змушені спілкуватися, вдихати кисень спілкування, та все ж страшного, коли ми багато часу живемо в океані свого самотності. Від нього нікуди подінеться, і тому то краще використовувати.
>Духовно порожні люди прагнуть спілкуванню і хочуть його прізвища більше, чому це визначається біологічної потребою. Але річ у цьому, що духовно зрілі котрі мають ними спілкуватися США, і вони знаходять масі собі подібних і обмінюються порожнечею. Порожнім проведенням часу може бути таке, яке супроводжується особистісним зростанням.
>Форм такого проведення часу безліч: більшість наших ритуалів, дискотеки, пиятики тощо. буд. Не справжнє спілкування. Час може пролетіти швидко, та це від рівня цього трохи, а відчуття самітності після цього, стає ще більше вираженим. Людина опиняється викинутим із життя і, природно, рано чи пізно занедужає. Нерідко, рятуючись і самотності, люди починають подорожувати. Звісно, можна поїхати на край світла, або від себе куди підеш. Ще Сократ говорив свого співрозмовника, що немає а що у його подорожах, оскільки він всюди тягає у себе себе.
Стилі педагогічного спілкування. Їх види і психологічна характеристика
... відіграє стиль спілкування. Стилі спілкування Про це слід поговорити докладно. Для продуктивної комунікативної діяльності педагог повинен знати, що спілкування пронизує всю систему педагогічного впливу, кожен його мікроелемент. Специфіка педагогічного спілкування обумовлена ??різними ...
Багато скандали й війни, коли добре подумати, відбуваються через спроби послабити нестерпне відчуття самітності.
Які ж форми спілкування можуть розв’язати проблеми самотності?
Ті, що сприяють особистісному зростанню. Їх значно менше: навчання, творча діяльність, фізична культура. Людина стає самодостатнім, і спілкується не у тому, щоб узяти, а здобуття права віддати. Через війну успішного навчання купуються знання, якими хочеться поділитися. Ефективна творча діяльність отримує відповідний до оцінку. У результаті зближуються. Учень вдячний вчителю за отримані знання, вчитель вдячний учневі через те, що той засвоїв її ідеї і продовжує їх розвивати. Співробітники, разом зробили важливе відкриття, разом виконали важливу роботу, назавжди стають близькими одна одній. І якщо після цього ви багато років не бачаться, вони однаково є друг в одного. Отже, досягається так звана трансцендентна, космічна зв’язок людей. Та коли ти знайомий із працями геніїв минулого й можеш уявити розвиток майбутнього, тоді ти пов’язане з усього Всесвіту. І якщо ти у світі зробив щось істотне, то навіть по тілесної смерті залишається твій дух. І якщо ти постійно зайнятий своїм особистісним зростанням, тобі просто колись думати про смерть. З іншого боку по дорозі особистісного зростання тебе чекають зустрічі з інтересних людей, і тоді тебе може відвідати Любов. І хоча твоє самотність залишається при тобі, згадувати про неї тобі колись!
2.2. Самотність
Цікаво, що найбільше відсоток самотніх людей дають… великі міста. Життя в мегаполісі роз’єднує його мешканців, а чи не зближує. За статистикою у кожному великому місті дуже малий відсоток корінних (в третьому-четвертому поколінні) городян. Решта — мігранти: тобто ті, хто колись переїхав до великого міста з деяких інших місць. І навіть вони все життя прожили у цьому місті, навіть корінними городянами почали їх діти та онуки — однаково в сім’ях зберігають традиції та устрій, всмоктані з молоком матері на ‘предківській землі’. Після цього традиції передають своїм нащадкам. Тобто такі покоління виховуються на кшталт тих місць, звідки колись прибули їхні діди і батьки. Однак у кожному селі, у кожному селищі і містечку є свої встановлених норм поведінки, свій діалект, свою мову жестів і вчинків, зрозуміла тільки місцевих жителів… Тому в багатьох городян виникають проблеми з спілкуванням, з перебуванням адекватного партнера. І як наслідок великі міста побивають всі рекорди з кількості самотніх людей.
Самотність небезпечно тим, що її дуже часто вже не помічаєш, доки залишишся наодинці з собою вночі у чиїйсь порожній квартирі. Так само, як і денний коловороту не усвідомлюємо, приміром, про зубний біль. І це вночі, коли щось відволікає, відчуваємо, як проклятий зуб ниє і ниє, просто порятунку немає!.. Так само люди й не відчувають свого самотності до того часу, поки закінчиться робочого дня: але спорожніють вулиці, розбіжаться за своїми домівках друзі-приятелі, замовчить телефон — тоді вже мимоволі доведеться мати справу з власної неприкаяністю… Тож і ми з’явилися торік у містах в нічних клубах, де можна продовжити спілкування після робочого дня, щоб хоча б тимчасово позбутися гнітючого відчуття самоти. Є ще одне специфічно міське явище — так званий ‘вечірній дзенькіт’: городяни патологічно перевантажують телефони ввечері. Взагалі, телефон у місті — й не так засіб повідомлення, скільки засіб спілкування. І одне з найважливіших заходів профілактики депресій і суїцидів жителів ‘кам’яних джунглів’ — обов’язкове наявність телефону у квартирі.
Етика і психологія ділового спілкування
... взаємодії і спілкування коїться з іншими людьми людина освоює безліч соціальних ролей, і навіть формує ... та його роль колективі. Психологія групи - це сукупність ... спростувати її, але напевно кожна гілка теорій побудовано реальні ... її, останнім часом проблеми етики ділових відносин також вийшли ... навіть відсутність перешкод, але це в сою чергу дозволяє перейти до другої темі реферату. 2. Взаємодія особи і ...
Однак самітність — який завжди зло. Є ситуації, коли (одним рідше, іншим частіше) конче необхідно побути віч-на-віч із собою. І проблему самотності можна говорити тоді, коли цей стан затягується всупереч вашому бажанню — інакше кажучи, як від самотності людина починає страждати. У звичайний психології є поняття ‘сенсорна депривація’ (чиемоционально-информационний голод).
Якщо людина позбавлений необхідного йому за структурі особистості кількості спілкування, необхідних життєвих вражень, в нього виникатимуть існують, та психологічного, і психіатричного, і соматичного характеру. А все тому, що він сам натуральним чином голодує зі спілкування, за інформацією.
2.3. Проблема самотності
Проблема самотності займає як уми простого люду. Протягом двох століть її вивченням займалися (і продовжує займатися) філософи, богослови, вчені України і письменники. Навіть попри відносно невеликий термін існування психології як відособлену науки, майже кожному з його напрямів можна знайти пов’язані з
