Вступ
Нинішній непевний час українського шкільництва та педагогіки сягає у 20-30-ті роки, коли тоталітарний режим обірвав процес відродження української національної системи освіти та виховання, що мав місце в УНР, та в період «українізації» в У РСР. «Марш мільйонів на шляху до української школи» було зупинено. Розпочався шалений наступ на здобутки української культури, освіти, науки. Школа була перетворена на засіб геноциду проти українців, головним завданням якого стала русифікація корінного населення, спотворення його національного світогляду, свідомості, характеру, відлучення від традицій, звичаїв, культури свого народу.
Активні просвітителі, що виявили себе у процесі розбудови національної системи освіти і виховання, С.Ф. Русова, М.С. Грушевський, 1.1. Огієнко, Н.Д. Полонська-Василенко і чимало інших зазнають переслідувань та принижень, їхні праці забороняються. Пізніше така ж доля спіткала видатного українського педагога Григорія Ващенка.
Сьогодні ми повертаємося до їхньої спадщини, яка є цінним дороговказом на шляху розбудови української національної школи. Цій проблемі національної школи присвятила своє життя Софія Федорівна Русова — видатний педагог, історик, письменниця, видавець, громадський і політичний діяч України, світогляд якої склався у процесі спілкування з визначними діячами української культури: М. Старицьким, М. Лисенком, П. Чубинським, М. Драгомановим, В. Антоновичем, Русовим та ін.
Життя та педагогічна діяльність С.Ф. Русової
Народилася Софія Русова (дівоче прізвище Ліндфорс) у 1856 р. у с. Олешня на Чернігівщині в аристократичній сім’ї, її батьки були іноземного походження: батько, Федір Ліндфорс, шведського, а мати, Ганна Жерве, французького. Софія, зростаючи в українському середовищі, серцем і душею прийняла біль України і віддала всі свої сили на визволення її народу з темряви.
Педагогічну діяльність Софія розпочала у 1871 р. П’ятнадцятирічною дівчиною разом із сестрою Марією організувала перший у Києві український дитячий садок. Про цей період свого життя Софія згадувала: «Коли я подала моє прохання тодішньому попечителеві шкільної округи Антоновичеві, він з недовір’ям похитав головою: «Ви самі ще дитина… Хто ж вам довірить дітей». Але все ж дав свій дозвіл». З цього часу і аж до смерті (померла 1940 р. у Празі) вона невтомно і незрадливо працювала на ниві українського шкільництва.
Ким тільки не доводилося працювати С. Русовій: вихователем дитячого садка, вчителем школи, викладачем і професором на Вищих жіночих курсах, у Фребелівському педагогічному інституті в Києві, у Кам’янець-Подільському університеті (лектором педагогіки), професором педагогіки Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі. Вона була членом Української Центральної Ради, головою Департаменту дошкільної та позашкільної освіти в уряді УНР, фундатором жіночого руху в Україні, співробітником багатьох журналів, співзасновником Української педагогічної академії тощо.
Освітня діяльність як предмет педагогіки вищої школи. Її методологія і категорії
... 2) переддошкільна та дошкільна педагогіка, 3) педагогіка школи, 4) педагогіка професійно-технічної освіти, 5) педагогіка середніх спеціальних навчальних закладів, 6) педагогіка виробництва, 7) педагогіка вищої школи, 8) військова педагогіка, 9) порівняльна педагогіка, 10) спеціальні педагогічні дисципліни ...
Хоч якими б питаннями державної, наукової чи громадської діяльності займалася С.Ф. Русова, проблеми виховання і освіти української молоді у неї завжди були на першому плані. Дітей вона вважала найдорожчим скарбом, і тому постійно піклувалася про зростання майбутнього народу. Аналізуючи стан тодішнього навчання української молоді, С. Русова гнівно засуджувала колоніальну систему освіти, яка калічила розум і душу дітей, кидала їх на розпуття. Школа засуджувалася нею як така, що не відповідає національному духовному складові українського народу, а народ зневірився у такій школі. З цієї причини С.Ф. Русова все своє життя присвятила пошукам шляхів створення і розбудови української національної школи. Куди б не кидало її життя — працюючи на Чернігівщині, в Києві, Кам’янець-Подільському, перебуваючи в еміграції, педагог-просвітитель відкриває нові школи, дитячі садки, в яких навчає дітей, допомагає вчителям та вихователям по-новому підійти до виховної справи. Прикладом творчого, мистецького розуміння освітнього процесу є створені нею український буквар, читанка, посібники з географії Європи, географії позаєвропейських країн тощо.
Перу Софії Русової належать фундаментальні праці з педагогіки: «Дошкільне виховання», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дидактика», «Сучасні течії в новій педагогіці», «Роль жінки в дошкільному вихованні», «Моральні завдання сучасної школи», «Єдина діяльна (трудова) школа», «Нова школа» та ін.
Багато педагогічних творів С.Ф. Русової досі не опубліковано. Одні лише назви цих праць становлять довжелезний список; серед них найбільш фундаментальними є «Соціальне виховання, його значення в громадському житті», «Практичні поради до виховання дітей», «Національна школа у різних народів», «Середньовічні університети».
Рукописи книг С.Ф. Русової «конають» у колись головному архіві України, досі залишаючись невідомими українському читачеві. Дивна доля дивної жінки, унікального педагога ще не знайшла свого літописця, котрий проаналізував би її, бо кілька статей про С.Ф. Русову ще не створюють її творчого педагогічного портрета, а ми, її нащадки, «безмежно вдячні» цій прекрасній жінці, яка не злякалася в’язниць і утисків, не спинилася на вихованні лише своїх дітей, а їх було четверо. Зазначимо, що за «українофільську діяльність», як писала сама С.Ф. Русова, її не раз заарештовували. Зокрема, двічі вона сиділа у київській Лук’янівській в’язниці, а також у Катеринославі та Харкові. Ми вдячні їй за ту педагогічну спадщину, що, безумовно, принесе велику користь працівникам дошкільного виховання, вчителям і широкій педагогічній громадськості.
Моральне виховання дошкільників засобами народної педагогіки
... виховання як процес підготовки підростаючого покоління до життя, народна педагогіка на перше місце ставила моральне виховання. ... про те, що “моральне виховання становить головне завдання виховання, ... народна педагогіка ніколи не схвалювала бездітність, бо “в доброго тата дітей повна хата”. Кредо народної педагогіки - евдемонізм: природне право кожної людини на життя, на реалізацію своїх здібностей, на ...
Її невтомна педагогічна, наукова та громадська діяльність була спрямована на розробку концепції національної освіти і виховання. Українська національна школа, на думку С.Ф. Русової, має на меті виховати українськими засобами розумну, працьовиту дитину, не відірвану від свого рідного народу, а навпаки — пов’язану з ним пошаною до всього свого, знаннями того, серед чого вона виростає.
З таких дітей Україна справді мала б рідних синів — щирих робітників на ниві народній, творців її майбутньої літописної долі. Отже, національна система освіти і виховання має формувати національне свідомих громадян української держави. Ці переконання С.Ф. Русової стали нормою її життя, науковою позицією, мірилом справжньої духовної цінності.
С.Ф. Русова наполягала, щоб виховання розпочиналося з народження дитини. Засобами колискової, забавлянок, народних казок, ігор, пісень, лічилок, загадок тощо мають здійснюватися прилучення дітей до національної культури та етнізація особистості. Педагог стверджує: «Нація народжується коло дитячої колиски, лише на рідному грунті, серед рідного слова, пісні здатна вирости національне свідома дитина». Найдієвішим засобом національного виховання Русова визнає рідне слово. Саме через слово дитина сприймає духовні цінності народу, його світобачення та світосприймання, здійснюється її художньо-образне мислення, засвоюються нею мораль, історичний досвід народу тощо.
У системі національної освіти і виховання Софія Русова надзвичайну увагу приділяла дошкільному вихованню, яке, на її думку, є мостом, що перекидається між школою і родиною. Саме в цей період закладаються цільність особистості, її устремління, нахили. Коли дитячий «ранок», пише С.Ф. Русова, проходить за несприятливих обставин, дитина виростає слабкою, з хисткою волею й небезпечними нахилами.
У своїх працях «Націоналізація дошкільного виховання», «В дитячому садку», «Дошкільне виховання» та ін. С.Ф. Русова глибоко розробляє методику навчання та виховання дітей: досліджує проблеми розвитку мови і мовного навчання, науки чисел, морально-соціального виховання, підготовки педагогічних кадрів (садівниць) тощо.
Не применшуючи ролі дошкільного виховання, Русова виключне значення у зрощуванні дітей надає матері, називаючи її найкращим керманичем, природною вихователькою.
С.Ф. Русова не визнає альтернативи національному вихованню, вважаючи, що тільки національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти. Головним завданням педагога С.Ф. Русова вважає розвиток самостійності дитини. С.Ф. Русова категорично засуджує бездумну сувору шкільну дисципліну, виступає за панування в навчальному закладі жвавого настрою, веселості, поваги, уваги і любові до дітей.
Рідна, українська, школа, на думку С.Ф. Русової, є першою політичною і соціально-педагогічною вимогою кожного народу.
Педагог постійно нагадує вчителям про необхідність врахування індивідуальних особливостей дітей. Образно порівнюючи дітей із кущами в саду, вона підкреслює, що як серед розмаїття кущів немає двох однакових, так і всі діти різняться між собою почуттями, думками, характерами, здібностями. Вчитель та батьки мають знати своїх вихованців різнобічне і розвивати їхні духовні та фізичні сили.
Сутність, зміст процесу виховання — Психологія — ...
... виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усу-ненні, профілактиці. На процес виховання ... розкрити їх внутрішню сутність, спеціалізація в мистецтві, ... виховання, — писала українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова (1856—1940), — за-безпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, ... сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й ...
С.Ф. Русова розглядає навчально-виховний процес у його єдності, вважаючи, наприклад, що виховувати моральні якості окремо неможливо. На її думку моральним вихованням має бути перейняте все навчання, все життя.
Провідним методом виховання С.Ф. Русова вважає гідний для наслідування приклад дорослих і всіх тих, з ким спілкується дитина. У зв’язку з цим, вважає вона, треба, щоб вихованці у своєму оточенні бачили якнайбільше добра і краси.
Дитина має зростати не пасивним спостерігачем довкілля, а усвідомлювати свої і чужі вчинки шляхом обмірковування, самоаналізу.
Аналізуючи світовий досвід шкільництва, С.Ф. Русова доходить висновку, що прогресують ті народи, які збудували добре організовану національну школу. Провідне місце у навчанні, фізичному і духовному зростанні дітей С.Ф. Русова надає народному вчителеві. Він має бути національне свідомим українцем, що володіє високим рівнем культури, педагогічними надбаннями попередніх поколінь педагогів, скарбами народної педагогіки, здатний творчо використовувати їх на практиці.
Лише після проголошення суверенності України предметом наукового аналізу стала багатогранна педагогічно-просвітницька діяльність Софії Федорівни Русової (1856-1940) — педагога європейського рівня, визначного громадського діяча, літературного критика, мемуариста, життя якої було і залишається прикладом служіння українському народові в його прагненні до волі, до утвердження державності, національної системи освіти й виховання.
Яскравою сторінкою життєпису Софії Русової є 1922-1940 pp. — період еміграції в Чехословацькій Республіці, де, як і тисячі інших борців за державну незалежність України, вона опинилася після поразки національних визвольних змагань 1917-1920 pp. і де закінчився її життєвий шлях. Тут найповніше виявився її талант як організатора українських шкіл і наукових установ, педагога-практика, вченого; знайшла своє продовження започаткована на рідній землі громадська культурно-освітня діяльність; міжнародного характеру набула популяризаторсько-просвітницька робота. В еміграції вийшли друком її найфундаментальніші праці, провідні положення яких і сьогодні не втратили своєї суспільно-педагогічної актуальності. В умовах колишньої УРСР вони були недоступними, а тому впродовж півстоліття залишалися не відомими ні науковцям, ні, тим більше, широкому загалу.
В останні роки, особливо у зв’язку з відзначенням у 1996 р. 140-річчя від дня народження С.Русової, вийшли друком окремі наукові праці, статті у фахових виданнях Н.Дичек, І.Зайченка, Н.Калениченко, В.Качкана, Є.Коваленко, З.Нагачевської, О.Проскури, О.Сухомлинської, у яких аналізуються громадсько-педагогінна діяльність і провідні ідеї науково-теоретичного доробку вченої; відбулися всеукраїнські науково-практичні конференції, педагогічні читання (Івано-Франківськ, Київ, Ніжин-Чернігів та ін.).
Завдяки цьому ім’я і творча спадщина Софії Русової повертаються в теорію та практику української національної системи освіти.
Важливі грані громадсько-культурної діяльності та педагогічної творчості Софії Русової розкривають дисертаційні дослідження І.Пінчук — «Освітня діяльність і педагогічні погляди С.Русової (1856-1940) (1994); Н.Маліновської — «Методика використання лінгводидактичних ідей С.Ф.Русової у навчанні дошкільників переказу художніх текстів»; В.Сергеєвої — «Проблеми дошкільного виховання в педагогічній спадщині Софії Русової» (1997); Г.Груць — «С.Русова і просвітительський рух в Україні» (1999).
Психологія сімейного виховання
... ефективно здійснювати шкільний психолог або соціальне педагог. Навчальний посібник «Психологія сімейного виховання» дозволяє майбутньому психолога ознайомитись і коїться з іншими варіантами вивчення ... заснованих на виключно сувородетерминированном процесі, можна назвати певні стилі сімейного виховання. Під стилем сімейного виховання слід розуміти найхарактерніші способи відносин батьків дитині, які ...
Багатогранність творчого доробку вченої останніх 18 років життя, його значення для сучасної теорії та практики національної освіти й виховання і недостатнє вивчення покликали до життя пропоновану читачам наукову розвідку «Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції». При цьому поняття «творча спадщина» автором трактується як результат діяльності Софії Русової, спрямованої на розгортання українського культурно-освітнього процесу в еміграції, організацію українських навчальних закладів і наукових установ у ЧСР, розвиток національної педагогічної думки, що знайшла відображення в її опублікованих і рукописних працях 20-х-ЗО-х pp. XX ст.
У педагогічних творах Софії Русової 1922-1940 pp.:
- осмислюються й обґрунтовуються наукові засади педагогіки на основі глибокого аналізу попередніх і сучасних їй надбань вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки, найновіших досягнень у галузі психології, філософії, соціології;
- уроків творення національного шкільництва й педагогіки періоду визвольних змагань українського народу 1917-1920 pp.;
- простежується намагання «психологізувати» та «соціологізувати» педагогіку, що свідчить про педагогічно-психологічний і соціально-педагогічний характер ідей С.Русової, забезпечує перспективу створення особистісно- та суспільно-зорієнтованої гуманістичної системи освіти, як це передбачено сучасними державними освітніми документами;
- теоретичні дослідження зосереджуються навколо центральної ідеї: національна освіта, школа, виховання — головна умова відродження і розвитку нації та державності, засіб формування громадянина-патріота, високоморальної особистості.
В історико-педагогічному доробку вченої акцентується на проблемах еволюції національного шкільництва у державах-колоніях, що, як і Україна, спромоглися стати незалежними або активно виборювали незалежність, а історія шкільництва трактується як невід’ємна складова загальнокультурного розвитку країн і народів. Крім того, оцінюється роль державних, культурно- освітніх діячів і визначних педагогів країн Заходу і Сходу в утвердженні національної системи освіти, що зумовлювалося прагненням С.Русової скористатися їхнім досвідом для відродження рідномовної школи й української педагогіки.
Висока культура, свідомість, європейський рівень освіченості С.Ф. Русової сприяли тому, що питання які вона вивчала і розробляла теоретичні положення і методичні скарби, зібрані й опрацьовані для вихователів, учителів, батьків, надзвичайно потрібні нам сьогодні.
Принципове значення має, зокрема, праця «Дошкільне виховання» вийшла друком у 1918 р. її зміст склали лекції з педагогіки і психології, які Софія Федорівна читала майбутнім педагогам. Коло охоплених питань окреслюють розділи:
Психологіна готовність дитини до навчання у школі
... образотворчої діяльності, іноземної мови тощо), що не може забезпечити повноцінну готовність дитини до навчання. Готовність до шкільного навчання передбачає, крім наявності знань, умінь і способів розумової ... розвитку дитини (зріст, наявність постійних зубів); стан здоров′я на момент вступу до школи; динаміка захворюваності за попередній рік. Отже, підставою до відстрочення терміну вступу до школи є: ...
1) Дошкільне виховання.
2) Знання дитини.
3) Творці дошкільного виховання.
4) Зовнішні чуття.
5) Дитяча гра — забава.
6) Ручна праця.
7) Розвиток мови дитини.
8) Річеве (предметне) навчання.
9) Наука чисел у дошкільному вихованні.
10) Моральне виховання.
11) Естетичне виховання.
12) Підготовка садівниць.
13) Сучасні дитячі садки.
14) Український дитячий садок.
Педагогічна спадщина Софії Русової допоможе сміливо й компетентно ставити і вирішувати сучасні проблеми національного виховання дошкільнят у сім’ї і в дитячому садку. «Мішнішою нацією в наш часи виявила себе та, яка краде других вичерпала в своєму вихованні свої глибокі національні скарби й національній психології дала вільний розвиток». Національне виховання виробляє у людини не подвійну хистку моральність в міцну, цільну особу… вона через пошану і любов до других народів виховує в дітях пошану і тим приведе нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання й світового порозуміння між народами і націями».
С.Русова робить висновки про те, що гармонійну людину можна виховати за таких умов: виховання має бути індивідуальним, пристосованим до природи дитини (це нині лягло в основу нової концепції дошкільного виховання. яка ставить на перше місце завдання виховання особистості дитини з урахуванням її інтересів, потреб, вікових можливостей, рівня розвитку); виховання має бути національним (тепер маємо подбати і про українські дитячі садки, і про забезпечення можливостей для національного виховання представникам інших народів, що населяють Україну); виховання має відповідати соціально-культурним вимогам часу; виховання має бути вільним. Незалежним від тих чи інших у рядових вимог, ґрунтуватись на громадській організації (уже і перед нами постала потреба деполітизації виховання і навчання — рано чи пізно вона буде розв’язана прогресивно).
Ідею українського дитячого садка С.Русова розкривала на основі аналізу напрямків дошкільного виховання. теоретичних концепцій і практичних варіантів дитячих закладів, які снували у світі — в Росії, Європі, Америці. Праці Руслової з питань дошкільного виховання це не тільки історія української педагогічної думки, частка її скарбниці. Це змістовний, глибокий, науковий, всебічний аналіз специфіки нашого національного дитячого садка, на який мають не тільки орієнтуватись, а й спиратися сучасна педагогічна наука і практика.
Головний висновок Русової — все виховання дітей» має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйманням і емоціями.
Щодо морального виховання, то тут, за концепцією Русової також треба орієнтуватися на національні риси, зумовлено фізичним оточенням (географічним розташуванням, кліматом, природою (та історією краю, українського народу. За своєю природою українці індивідуалісти і неабиякі гумористи. С.Русова надзвичайно тонко описує особливості розуміння малими дітьми релігійних постулатів, наголошує на тому, що вихователі (вживає тодішню назву — садівниці) повинні особливо чуйно ставитися до релігійних почуттів і духовного життя дитини, дуже ретельно обмірковувати свій вплив. В українців релігія тісно пов’язана з культом природи, яка дає у змогу дитині глибоко відчувати і переживати невимовну красу. Русова подає чудові описи таких свят, як Різдво, Маковія, Спаса, всенощної на Великдень, а далі тактовно висловлює до морально-релігійного виховання, спираючись на досвід своєї сучасниці, відомого італійського педагога: «Монтессорі теж визнає потребу релігійного виховання, але, як і до усього другого, ставиться і до цього питання дуже просто: в садку висить картина — Мадонна Рафаеля, діти співають молитви» — от і усе. Задля українських дітей бажано переводити в життя релігійне виховання в згоді з народними звичаями, з родинними нахилами, з індивідуальними змаганнями самої дитини.
Психологія обдарованої дитини
... залежить від реалізації обдарованості людей. Проблема виховання та реалізації обдарованої дитини тісно пов’язана з проблемою психології обдарованої дитини. Попри солідні теоретичні і практичні наробки, ... дисциплінах: читанні, математиці та природознавстві (стенфордський тест досягнень для початкової школи; тести загальної підготовленості (Мосс). Стандартні тести на перцептивно-руховий розвиток ...
У згадуваній праці «Нова школа» з особливою увагою розглядається організація дитячих свят: «В кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне з загальнокультурним і давати щось естетичне, прекрасне, радісне, веселе.
Важливим завданням дошкільного виховання за С.Русовою, є розвиток творчих здібностей дитини. Творчі сили дітей в українському садку пробуджуються і розвиваються саме засобами національного матеріалу: це виготовлення виробів з глини, дерева, декоративний розпис, вишивання різних видів. А ще в садку має лунати гарна українська пісня, плекатися рідна мова — у творах словесних самих дітей і в розповідях виховательки. В такій атмосфері рідного життя, ласки і праці, цілком сприяючих для розвитку творчих сил і міцного громадського свідомого робітника.
Над концепцією національного виховання С.Ф.Русова працювала багато років. Це була основна ідея і основна тема, що об’єднує більшу частину її досліджень. Русова мріяла і заповідала, щоб ширилися нові дитячі садки по всій Україні. Закладаючи нові основи для нового виховання, яке дасть українському народові свідомих і чесних людей, громадян, що викують і здобудуть йому і долю і волю.
Концепція національної системи освіти і виховання С.Ф. Русової має надзвичайну актуальність для розбудови незалежної Української держави.
Заповітом і наказом звучить звернення С.Ф. Русової до сучасного покоління: «…Народ, що не має своєї школи, попасає задніх, йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблене становище, на постійне вживання чужого хліба; живе він не по своїй живій думці, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні».
Найбільш викристалізованою в науковій спадщині Софії Русової періоду еміграції є ідея нової української школи — єдиної, діяльної, обов’язкової і безплатної; такої, що базується на принципах активності, індивідуалізації, соціалізації, гуманізації, природо- і культуровідповідності виховання. Найголовнішою ознакою школи суверенної держави у працях С.Русової виступає її національний характер. Він визначається українознавчим спрямуванням змісту навчання, превалюванням у ньому рідної мови, географії та історії України, природо- і краєзнавства; пристосованістю до народного світогляду, до надбань національної культури в цілому.
Соціальна мобільність населення у сучасній Україні
... и тенденции социальной мобильности// Американская социология. Пер. с анг. - М.: Прогресс, 1972. 3. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Перша ... щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Київ, 2000. 4. О. В. Мазурик Социальный статус военнослужащего в аспекте социокультурной динамики//Методологія, ...
Підґрунтям виховної діяльності школи в незалежній Україні С.Русова проголосила культ своїх Нації і Батьківщини. Водночас наголошувала на потребі доведення шкільного життя до розвитку «в дітях широкого почуття симпатії до всіх людей, до якої б раси вони не належали, яку б віру не ісповідували». Тобто національний характер школи, за Софією Русовою, виключає утиски й переслідування представників інших національностей.
Нова школа повинна передусім дати дітям національне виховання, метою якого в широкому значенні виступає «відбудова Батьківщини», відродження й утвердження незалежної України. Цей національний виховний ідеал, за переконанням педагога, не перечить найвищим ідеалам культури й гуманності, тобто має загальнолюдський характер.
Серцевиною національного виховання в новій українській школі і водночас його метою у вузькому значенні С.Русова вважала формування національно-патріотичної свідомості, що включає етнічне, національно-політичне, державно-патріотичне самоусвідомлення особистості.
7. Аналіз змісту наукової, публіцистичної, мемуарної, епістолярної спадщини Софії Русової періоду еміграції підтверджує її приналежність до когорти визначних українських педагогів, фундаторів педагогіки українського зарубіжжя, сподвижників національної педагогічної думки міжвоєнного періоду. Водночас вивчення творчого доробку вченої 1922-1940 pp. довело співзвучність його ідей із сьогоднішніми концептуальними положеннями національної системи освіти, національно-громадянського виховання підростаючого покоління, що відповідає потребам сучасного державного будівництва в Україні.
Список використаної літератури
1. Антология педагогической мысли Украинской ССР./Состав Н.П. Калиниченко — М., Педагогика, с.433-547.-1988
2. Розвиток освіти і педагогічної думки на Україні/За ред. М.Д. Ярмаченко. — К., Рад. шк., 1991
3. Фіцула М.М. Педагогіка. — К., 2000
4. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Г. Історія української педагогіки. — К., 1999
5. Гриценко М.С. Історія педагогіки. — К., 1973
