I.Введение.
II.Народная педагогіка – сукупні педагогічні
знання і набутий виховний досвід народу.
1.Формирование концепції народної педагогіки і її характерні риси.
2.Пословицы і приказки – народні педагогічні мініатюри.
III. Педагогічна погляд народу виховання і навчання.
1. Сутність, прийоми і нові методи виховання.
2. Трудове виховання – серцевина народної педагогіки.
3. Розумову та фізичне виховання.
IV. Укладання.
Запровадження.
Народна педагогіка – складова і невід’ємний елемент загальної духовної культури народу. Слова великого російського педагога До. Д. Ушинського у тому, що «виховання існує у російський народ стільки ж століть, скільки існує сам народ», повністю належать до всім інших народів. Разом про те вони вважають, що народна педагогіка виникла давнину, що вона історично передувала наукової педагогіці і впливала її ранні форми. Аналіз історії древньої педагогічної думки народів Середній Азії і Казахстану показує, перші соціальні пам’ятники педагогіки з’явилися під прямим впливом народної життя, народної педагогічної культури. Справедливо твердження істориків педагогіки З. Д. Бабишина і Б. М. Шитюрова, що «давньоруські мислителі як представники офіційної педагогіки було неможливо нехтувати багатющого досвіду виховання, накопиченого співвітчизниками ». Від «Слова закон і благодаті» Іларіона до «Блискавка Данила Заточника» спостерігаються постійне звертання до мудрості народної педагогічної думки. Ця взаємозв’язок є важливим рисою творів XI – XIII ст.
Дослідники давньоруської педагогічної думки переконливо показали взаємовплив і взаємозумовленість офіційною та народною педагогіки, що доповнюють і збагачують одне одного. Якщо офіційної педагогіки завжди відчувалася вплив церкві та ідеології панівних класів, то народна педагогіка, хоти й у відомої мері піддавалася цим впливам, загалом висловлювала сумніви й сподівання народу, його подання, і вихованні і навчанні покоління. Аналогічну картину наступності ми бачимо й у історії педагогічної думки народів Середній Азії і Казахстану.
Аналіз спадщини Ібн Сіни ( Авіценни ), Бируни, Джамі, Хорезми, Дехлеви, Хаяма, Навої, Фараби, Сааді та інших просвітителів показує, що й ідеї вихованням зокрема тісно перегукується з ідеями і з думками, вираженими в пам’ятниках народної педагогіки : в приказках, прислів’ях, казках, переказах. Понад те деякі перекази народ безпосередньо пов’язує з вчинками, життям і діяльністю великих людей.
Етапи розвитку дошкільної педагогіки
... виховання та розвитку дітей від народження до зрілості. народний педагогіка дошкільний психологічний Другий етап у розвитку дошкільної педагогіки ... народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання. ... вимоги до розвитку самостійності дітей. На думку Ж.-Ж. Руссо, виховання дитини має ...
Ці вчені висловлювали ідеї гуманізму, подчёркивали необхідність прищеплення молодого покоління високі морально-етичні якості, виховання в дусі любові до праці, шанування старшим, дружби і товариства, правдивості, і чесності. Прогресивні демократичні ідеї великих вчених і поетів перегукуються за формою і змісту з ідеями народній мудрості про, тому вони надавали великий вплив формування педагогічної культури народів Середній Азії і Казахстану, зберігаючи своєї актуальності і по нашого часу.
Народна мудрість вихованням є вираженням багатовікової педагогічної культури та досвіду сімейного виховання народу.
У складні стосунки з офіційним педагогічної доктриною народне погляд пробивало собі шлях, висловлюючи думки і сподівання народу про навчання й фізичному вихованні дітей – найдорожчого свого надбання.
На шляхах історичного поступу народ подолав відсталість хибних уявлень, і понять вихованням. Основи народних поглядів виховання і навчання пов’язані своїм походженням не релігії, не магії, не обряду, а трудовий виробничої роботи і життєвої практиці народу.
Якщо зробити порівняльний аналіз творчості від світочів і народної погляду виховання, можна побачити повне їх єдність, переважно у вигляді легко пам’ятних афоризмів. Образне слово, виконуючи, з одного боку, изобразительно-выразительную, з іншого – информационно-коммуникативную функцію, служила певною мірою що зв’язують ланкою між повчаннями мислителів і багатющими афоризмами народу.
Народна педагогіка – сукупне педагогічне знання і
виховний досвід народу. Формування концепції
Народна педагогіка і його характерні риси.
Історіографія наукових досліджень про проблем народної педагогіки свідчать, що вивчення народного досвіду виховання як соціально-історичного феномена всіх етапах історичного поступу входила участь у коло наукових інтересів педагогів минулого й сучасного.
Великий чеський педагог Я.А. Коменський обгрунтував ідею «материнської школи», спираючись саме у досвід сімейного виховання. Знаменитий швейцарський педагог Р. Песталоцці свою «Книгу для матерів» створив, узагальнивши досвід швейцарської народної педагогіки. Він був переконаний, що природозгідне виховання, розпочате у ній, має потім тривати у шкільництві. Великий російський педагог К.Д. Ушинський високо оцінював виховний потенціал народної педагогіки. «Виховання, створене самим народом і заснований на народних засадах, — писав Пауль, — має ту виховну силу, якого немає у найкращих системах, заснованих на виключно абстрактних ідеях…» Він глибоко вірив у принцип «народ без народності – тіло без душі» і, спираючись цей принцип, обгрунтував ідею народності. Добре знаючи народні звичаї, обряди, традиції, він дійшов висновку, що «мудрість предків – дзеркало для нащадків», і тому обстоював народне виховання, адже він є живим зразком у процесі народного розвитку.
Принцип народності виховання ввозяться ранньому дитинстві, у процесі оволодіння рідною мовою. М.К. Крупська велике значення надавала розвивати мову дітей у сім’ї, особливо у процесі спілкування матері з дитиною, вона звертала увагу, що «материнський мову служить йому знаряддям висловлювання себе, думки, своїх настроїв».
Моральне виховання дошкільників засобами народної педагогіки
... народної педагогіки завжди була дитина, а народна педагогіка ніколи не схвалювала бездітність, бо “в доброго тата дітей повна хата”. Кредо народної педагогіки - евдемонізм: природне право кожної людини на життя, на реалізацію своїх здібностей, на ... міри може бути твердження К. Ушинського про те, що “моральне виховання становить головне завдання виховання, значно важливіше, ніж розвиток розуму ...
О.С. Макаренка у власному багаторічному досвіді народного вчителя переконався, що педагогіка народжується живими рухах людей традиції й реакціях реального колективу. Він підкреслював, що «сімейна, трудова підготовка має найважливіше значення для майбутньої кваліфікації людини».
В.А. Сухомлинський наполягав на необхідності і важливість вивчення моральних ідей що випливають із них педагогічних поглядів народу. Він вважає, що, попри багатства і величезне практичного значення народної педагогіки, вона у належним чином не вивчається, найглибші дослідження з цієї проблематики не проводяться.
« Про народної педагогіці ніхто досі серйозно на думав, і очевидно, це дало чимало лиха педагогіці, — писав Пауль.
— Переконаний, що народна педагогіка – це осередок народу. У народної педагогіці розкриваються особливості національної вдачі, обличчя народу! Характер народу, обличчя народу, його сумніви й сподівання, моральні ідеали особливо яскраво виявляється у створених нею казках, билинах, легендах, епосах, приказках і прислів’ях.
У ХІХ століття ряд учених, педагогів та мислителів звернулися до проблем народної педагогіки. У 1861 року В.І. Водовозов написав статтю про книжки, виданих для народного читання, чия «Російська народна педагогіка». У 1890 року вперше у ширшому аспекті Д. Булгаковський і Р. Пінчук звертаються безпосередньо до па-м’ятників народної педагогіки – прислів’ям, пісням, загадок, обрядам, відрізняючи їх виховне значення в народному побуті. Великий науковий інтерес є спроба Е.А. Покровського в етнографічному і педагогічному плані проаналізувати дитячих ігор та його роль фізичному і моральному розвитку дітей. Інший дослідник А. Соболєв, проблеми дитячих ігор розглядає разом із дитячими піснями й цим ще більше розсуває межі народної педагогіки.
Народна педагогіка міцно пов’язана з етнографією і мовознавством. Проблеми народної педагогіки у соціально-економічному і етнографічному аспекті порушувалися у низці досліджень істориків, філологів, етнографів.
У радянський період однією з перших до проблем народної педагогіки звернувся відомих етнограф і педагог Г.С. Виноградов, дав опис сутності цього явища як складової частини педагогічної культури народу, стверджував право існування терміна й поняття «народна педагогіка». Народна педагогіка «й не так система, скільки сума знань, умінь», — стверджував Г.С. Виноградов. Він характеризував народну педагогіку як сукупність навичок і прийомів, застосовуваних народом з метою формування особистості певному напрямку. На думку вченого, коли йдеться про народної педагогіці, те є у вигляді не педагогічна теорія, а педагогічна практика. Виходячи з цього, Г.С. Виноградов вважав, що сукупність народного погляду, прийнятих народом засобів впливу на юне покоління із його навчання і виховання слід назвати народної педагогікою.
Питання народної педагогіки були предметів дослідження низки учених: А.Ф. Хинтибидзе, Г.Н. Волкова, А.Ш. Гашимова, В.Ф. Афанасьєва, Г.Н. Филонова. Усі вони, природно, вніс свій внесок у теорію і практику народної педагогіки.
Козацька педагогіка
... Козацька педагогіка - це частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині - незалежній Україні. Це народна ... та культурою. Нині патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу, формуванню в Україні громадянського суспільства, яке передбачає трансформацію громадянської свідомості, ...
З досліджень цих учених, домовилися висновку, що об’єктом і предметом народної педагогіки є процес виховання та інформаційний процес навчання, а головним елементом народної педагогіки є сукупність емпіричних знань, відомостей, накопичених народом про людину та її вихованні, і практична діяльність трудящих виховання покоління.
Народна педагогіка, будучи попередником наукової педагогіки, в гносеологічному, історичному, логічному, структурному відношенні має й певні своєрідні і характерні риси. Аналізуючи забезпечення і форми пам’яток народної педагогіці, можна назвати її відмінності.
Народна педагогіка історично в давнину. Їй стільки часу, скільки існує сам народ. У період середньоазіатської античності (III століття н.е.) вже були відомі зразки художнього народної творчості. Мистецтво слова, народжену давнину, передусім втілилося у художній народній творчості – в казках, легендах, епосі, приказках, прислів’ях та інших пам’ятниках народної педагогіки.
Великим педагогом різних часів і народів у творах розвивали ідеї народності, природосообразности виховання, широко використовували приклади із народного педагогіки як вираз народній мудрості про.
Бо у засадах народної педагогіки лежать емпіричні знання, вона поруч із практично достовірними цінними, корисними знаннями, даними містить спотворені, неточні, а часом під впливом релігії, і пануючій ідеології помилкові і навіть шкідливі ідеї. Наприклад, деякі прислів’я і приказки висловлюють зневажливе ставлення до жінки, покірність до проявів соціальну несправедливість, рекомендують застосовувати фізичні покарання сім’ї тощо.
Як відомо, основою народної педагогіки є наивно-реалистическое і стихийно-материалистическое погляд народної філософії. Народ переважно вірно уявляв матеріальність світу, прояви про причини і слідства, взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ у природі й у суспільстві, єдність форми та змісту, боротьбу протилежностей. Коли народ оперує такими афоризмами, як «У кожній труднощі є легкість», «Навіть краще дзеркало не відбиває зворотний бік речей» тощо, не можна не помітити, що однак має правильне уявлення про діалектиці життя.
Присутність у пам’ятниках народної педагогіки елементів атеїзму – свідчення стихийно-материалистического погляди народу. Народ висловлював вкрай негативне ставлення до служителям культу. Наприклад , «Хоч у мулли чалма біла, так нутро чорне».
Народ мав уявлення про роль середовища вчених, не вірив у фатальну спадковість. Люди логічно міркували: «І поки від поганого народжується хороший, і південь від хорошого народжується поганий людина».
Народ пильно спостерігав і знав психологічні особливості дітей: «Звичка трирічного зберігається до вісімдесяти років», «Дитину треба виховувати, що він у колисці».
Як і інші твори фольклору, пам’яткам народної педагогіки властива також риса синкретизму. У народної педагогіці чітких і звільнення певних законів, систематизованих знань, точних наукових термінів. Термінологія народній мудрості про містить відбиток листного діалекту, типових народних прийме, і висловів. Усе це робить мову народної педагогіки зрозумілим, і близькі найширшим верствам трудящих. Характерно, що чимало слова, граматичні форми, вже вийшли з ужитку в живому мовою й літературі, хто продовжує жити у народних афоризмах, причому де вони сприймаються, мов абсолютно застарілі, навпаки вони успішно виконують своє завдання. Як справедливо зазначає Г.С. Лазутін, «різні факти і що явища мови: словника, синтаксису, морфології і фонетики фольклору у идейно-эстетических функціях поступаються не ізольовано одна від друга, а тісному контакті…».
Що таке народна дидактика
... так безперервно. Народна дидактика входить до складу народної педагогіки. Це та частина народної педагогіки, яка відображає здобутки трудящих у галузі освіти й навчання, що виражаються в поглядах народу на принципи, ... тільки засіб розвитку мовлення, а й активний поширювач знань з історії народу. народний дидактика педагогіка школа Зміст освіти в народній дидактиці нерозривно пов'язаний з працею. ...
Велика сила переконливості, образності, конкретності, емоційності досягається як з допомогою епітетів, гіпербол, алегорій, риторичних запитань і вигуків, а й усіх коштів лексики, синтаксису, морфології і фонетики мови. Усе це об’єднується засобами композиції, ритміки, а пісенних жанрах – і мелодії.
Наступна характерна риса народної педагогіки – це колективність її творчих основ. Ще В. Г. Бєлінський писав, що «автором російській народній поезії є сам російський народ, а чи не окремі особи». О.Н. Веселовський, обстоюючи колективне початок народного епосу, влучно зауважив, що народні епопеї анонімні, як середньовічні собори».
У будівлях народної педагогіки невідомі імена їх творців. Творча індивідуальність у фольклорі є вільною в «самовираженні», колективні і індивідуальні творчі акти тут розділені часом і простором, і, що вклали свою свою творчість у те чи інше твір, фактично не знають одне одного. Кожен творець чимось доповнював чи зраджував почуте, але традиційно передавалося лише те, що всім, запам’ятовувалося те, що творчо найбільш вдало підібраному і властиво середовищі у якій вона існувало.
У колективному характері народної творчості безпосередньо виражається справжня народність. Саме тому всі багатство фольклору, зокрема все народні афоризми вчених, — це «колективне творчість всього народу, а чи не особисте мислення одну людину».
(А.М. Горький)
На творах лежить печатку багатовікової народу, що їх автор – народ.
Народна педагогіка має надзвичайно широку аудиторію. Художественно народну творчість, пам’ятники народної педагогіки заміняли молоді театр, яку вона на знала, школу, куди її допускали, книжку, якої у неї позбавлена.
Найефективнішою рисою народної педагогіки є зв’язку з життям, з практикою навчання і виховання покоління. Народної педагогіці бо й не потрібно піклується про зміцнення через відкликання життям, оскільки вона саме життя; був необхідності впроваджувати та поширювати свої досягнення серед мас, саму себе педагогіка мас, педагогіка більшості, педагогіка народу, створена народом – для народу. Невипадково у багатьох сім’ях, значно раніше не доходили навіть ази наукової педагогіки, народ виховував своє молоде покоління на кшталт працьовитості, високої моральності й шляхетності.
Народна педагогіка, як й інші прояви духовної культури, схильна до взаимовлиянию і взаємозбагаченню. Однакові умови життя, подібні звичаї і започаткував традицію надають взаємовпливи, породжують близькі за формою і змісту казки, афоризми.
Пословицы і приказки – народні педагогічні мініатюри
Поговорки і прислів’я – одне із найбільш активних і дуже поширених пам’яток усної народної поетичного творчості.
