1. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЇ
У розвитку психології як науки можна виокремити декілька етапів.
На I етапі психологія постає як наука про душу, наявністю якої пояснювали все незрозумілі явища у житті.Материалистические філософи давнини Демокріт,Лукреций, Епікур розуміли душу людину, як різновид матерії, як тілесне освіту, утворене з кулястих, малих акціонерів та найбільш рухливих атомів.Философ-идеалист Платон розумів душу людину, як щось божественне, відмінне від тіла. Душа, перш ніж потрапити в тіло людини, існує осторонь у цьому світі, де пізнає ідеї — вічні і незмінні сутності. Потрапивши у тіло, душа починає згадувати побачене до народження.Идеалистическая теорія Платона,трактующая тіло і психіку як самостійних і антагоністичних початку, поклала основу всіх прийдешніх ідеалістичних теорій. Великий філософ Аристотель у своєму трактаті “Про душі” виділив психологію як своєрідну область знання і набутий вперше висунув ідею нероздільності душі, й живого тіла. Душа, психіка виявляється у різних здібностях до діяльності: що годує,чувствующей, рушійною, розумної; вищі здібності творяться з нижчих і основі; первинна пізнавальна здатність людини — відчуття, яка набирає форми почуттєво які сприймаються предметів і їх матерії. Відчуття залишають слід у вигляді уявлень — образів тих предметів, що колись діяли на органи почуттів. Аристотель показав, що це образи з’єднуються у трьох напрямах: за подібністю, за суміжністю і контрасту, цим вказавши основні види зв’язків — асоціації психічних явищ.
II етап розвитку психології пов’язані з її розумінням як науки усвідомлення. Його початок збіглося з періодом бурхливого розвитку природничих наук в 17 столітті. Здатність думати, відчувати, бажати назвали свідомістю. Основний метод вивчення вважалося спостереження людини за собою і опис фактів.
III етап — психологія як наука щодо поведінки (20 століття).
Основне завдання психології цьому етапі — ставити експерименти і стежити, які можна безпосередньо побачити, саме: поведінка, вчинки, реакції людини.
IV етап — психологія як наука, вивчає об’єктивних закономірностей, прояви й механізми психіки.
Отже, нині психологія сприймається як наука про психіці і закономірності її прояву та розвитку. Предметом її дослідження є певний і обмежений даним рівнем суспільно-історичного розвитку спосіб освоєння об’єкта, тобто. основні закономірності виникнення і функціонування психічної діяльності. Психологія вивчає загальні закономірності психічних процесів і своєрідність їх перебігу, залежно та умовами роботи і відиндивидуально-типологических особливостей людини.
Психологія особистості як наука про людину
... людини в різних ситуаціях. Теорії особистості сильно розрізняються між собою, тому практично неможливо просто підвести під слово “особистість” концептуальне визначення. У рамках психології ... система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість ... батьків. Далі функцію розвитку бере соціум (школа, однолітк
2. ПОЧАТОК РОЗВИТКУАНТИЧНОЙПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ ДУМКИ
Психологічні ідеї античності йдуть своїм корінням в міфологіюобщинно-родовой формації. Її зміною зумовлено появу тисячолітньої культури,оказавшей значний вплив в розвитку практично всіх галузей знань нашої цивілізації. Однією з центральних ланок в еволюції древнього світу стало формування наукового погляду людини, його свідомість і психіку. Проте античні психологічні традиції виникли не так на голому грунті. Вже на VI в. е. греки підтримували контакти з усіма центрами цивілізованого світу, а першіионийские мислителі пройшли навчання у Єгипті та Вавилонії, засвоївши досягнення східноїпротонауки.
Вихідним принципом тлумачення психологічних проблем стала спроба пояснення навколишнього світу з властивих йому законів, що проглядали на античному рівні. Обмеженість коштів пізнання психічних явищ позначалася в потенціях їх пояснення. Це своє чергу, породжувало як жорсткодетерминистские концепції душі, а й “очищені” від досвідченої практики умоглядні теорії, котрі зіграли значної ролі становлення психологічного знання.
Відсутність експериментального дослідження, споглядальність основної маси наукових доктрин разом із суперечливими спробами зневаги до “земної” роботи і особистості, з одного боку, разом із їхніми обожнюванням, з іншого, обмежували можливості античної психології. Але, водночас, вони стали грандіозної спробою побудуватирационализированную і систематизовану картину людини її внутрішньої злагоди, що для сучасної психологічної науки ключем до розуміння свого предмета.
Усе це дає підстави вважати, стародавні греки першими інтуїтивно реалізували принцип додатковості в поясненні душевних явищ. Завдяки цьому принципу психічне з різноманітною ступенем адекватності відбивалося у античній науці шляхом одночасного збігання, начебто, суперечать одна одній понять й яскравих образів. Можливість, а де й необхідність використання різних способів описи явищ свідомості сьогодні вже є підлягає сумніву.
Античні психологічні погляди відбиті досить широким колом теоретичних концепцій і подано такою ж спектром шкіл й учених. Ця обставина Демшевського не дозволяє відбити розмаїття психологічного знання давньогрецького світу: таке завдання за своєю сутністю було б абсурдною. Але й опис концепцій які у посібнику авторів, їх наукового пошуку, спадщини й внеску у розвиток вчення про душу переконує в безодні і актуальності нашого часу античної думки.
3. >СОКРАТ ІСОКРАТИЧЕСКИЕ ШКОЛИ
Сократ думав, що Природа і сама людина дано від Бога, і тому філософам не потрібно втручатися у його твори. Істинне призначення філософії має полягати у розкритті того, як людям слід жити, ніж керуватися у повсякденному житті як і впливати інших. Тому пізнання людини має спрямувати на себе, на діяльність душі.
Етична система Сократа побудовано прагненні зрозуміти справжнє призначення людини, що виражається у придбанні блага, чеснот, краси, щастя багатства. Головний принцип, пронизуючий цю етичну концепцію – це принцип поміркованості. Захоплення тілесними насолодами руйнує тіло і придушує душевну діяльність.
Темперамент і його значення в житті людини
... завжди зв'язана зі змінами, а витримка не по його частині. Меланхолійний темперамент людини похмурої вдачі Людина, розташована до меланхолії (не меланхолік, тому що це означає вже стан, ... на себе,власні переживання, думки, замкненість. Сангвінічний темперамент людини веселої вдачі Спосіб відчування сангвініка можна довідатися по наступних проявах. Це людина безтурботна, повна надій; кожній речі вона ...
Людина має прагнути мати мінімальні потреби, і задовольняти його потрібно тільки тоді ми, що вони досягають свого вищого напруги. Це наближає людини добогоподобному стану, коли стає щодо вільний від тілесних прагнень, а головне зусилля волі і потрібна розуму спрямовує до пошуку істини й життя.
Власне психологічна частина вчення Сократа носитьабстрактно-идеалистический характер. Як згадувалося, людина, його душа дано від Бога. У порівняні з тваринами, бог дав людині досконаліший будова тіла (прямоходіння, звільнена рука, язик, і органи почуттів) душу.
У основі душевної діяльності лежать не відчуття й сприйняття, а розуміння, що було пробудження, пожвавлення і пригадування знань, спочатку закладених самої душі. У розширенні областіпробуждаемих уроджених знань з допомогою навідних питань чи т. зв. Методасократической розмови, Сократ бачив інтелектуальне розвиток людини.
>сократические школи
4. >УЧЕНИЕ ПЛАТОНА Про ДУШІ
Основне становище Платона полягає у визнанні як істинного буття не матеріального світу, а світу ідей, що становлять загальнозначущі ідеальні форми. Найвищою ідеєю є думка блага. Вища ідея блага становить світову душу. А позаяк у світі суперечливо і протилежно, то Платоном вводиться друга світова душа зла. Ці дві верховні душі, й дають початок всьому. Світова душа надає рух і активність космосу. Аналогічну роль виконують душі окремих тіл, живих істот, включаючи й людину. Кожна з названих душ покликана панувати й управляти ними тілом. Отже, Платон приписував душам активну функцію.
Душа людини не залежить від тіла. Їй до народження, і по смерті окремого тілесного організму: вони можуть переселятися вже з тіла до іншого.
Тіло людини до душі лише тимчасовим пристановищем. Основне її місце перебування у божественних висотах, де отримує спокій і відпочинок від тілесних пристрастей і прилучається до світу ідей. Не всім людським душам судилося досягати божественних висот.
Кожна людина, думав Платон, прагне щастю. Але, прагнучи щастю, людина має спочатку отримати знання про неї. Сама собою душа не продукує ці знання, оскільки вони існують, на думку філософа, незалежно від речей й духовності людини. Її основна діяльність лише в прилученні до ідей світового розуму у вигляді акта згадування свого минулого. Під час цієї діяльності марно звертатися до органів почуттів або іншими тілесним знаряддям. Понад те, органи почуттів не дають нам істинного знання.
Людина Платон виділяв два рівня душі — вищий і нижчий. Вищий рівень представлений розумної частиною душі. Вона безсмертна,бестелесна, є основою мудрості й має управляючу функцію стосовно нижчою душі й до всього тілу. Тимчасовим пристановищем розумної душі є головним мозок.
>Низшая душа, своєю чергою, представлена двома частинами чи рівнями — нижча шляхетна частина душі, й нижчавожделеющая душа. Благородна чи палка душа включає у собі область афективних станів і прагнень. З ним пов’язані воля, мужність, хоробрість, безстрашність тощо. Вона повністю рухається за велінням розумної частини душі.Пилкой душі властива тісніший зв’язку з тілом; поміщається вона у серці.Вожделеющая чи нижча душа у власному значенні слова включає сферу потреб, потягу і пристрастей. Ця частина душі потребуватиме управління із боку розумної та шляхетної душі.Локализованавожделеющая душа у печінці.
Психологічні властивості людини
... індивідуальних властивості та вчинках людей, які входять у колектив. 1. Людина як індивідуальність Індивідуальність зазвичай сприймається як сукупність фізіологічних і психічних особливостей конкретної людини, характеризуючих його своєрідність, його на відміну ...
За підсумками розподілу душі втричі частини, Платоном дається класифікація індивідуальних характерів, характерів різних народів, форм правління, поділ суспільства до стану. Люди розрізнялися Платоном за ознакою переважання вони тому чи тому частини душі.
5. >УЧЕНИЕАРИСТОТЕЛЯ Про ДУШІ
Психологічна концепція Аристотеля була міцно пов’язана з його загальнофілософських вченням про матерію та формі.
Формою живої матерії є душа. Душа ніж формою є сутність всього живого, чи буде їм рослини, тварини або людина. Душа є активне, діяльне початок у матеріальному тілі, його форма, але з саме речовина чи тіло. Виконуючи організуючу, діяльну і управляючу функцію стосовно тілу, душа неспроможна існувати без останнього, як і існування самого організму вимагає форми власності чи душі.
Кров розглядалася Арістотелем як матеріальний носій всіх душевних функцій від нижчих до вищих.Растекаясь з усього тілу, кров дає життя його соратникові органам почуттів та м’язам. Через неї вони пов’язуються з серцем, що й виступало як центрального органу душі. Що ж до мозку, він розглядався Арістотелем як резервуар для охолодження крові.
Найважливіший розділ у системі уявлень Аристотеля про душу становить вчення про здатність душі. Аристотель вважає, що душа єдина, неподільна, але проявляється у з трьох основних здібностях, до яких він відносив рослинну, почуває і розумну.
Рослинні здібності забезпечують харчування і зростання організмів, їх розмноження. Тілесна розвиток відбувається після постійне самовідновлення організму шляхом переробки нафти і уподібнення харчових речовин відповідно до своєму складу. Рослинні функції є основою, де з’являються і розвиваються відчувають здібності душі. Первинною відчуває здатністю виступає дотик, якого згодом приєднуються інші види чутливості. Усі види відчуттів, вступаючи у взаємодія, утворюють сенсорні синтези, із якими органічно зв’язуються афективні переживання й прагнення. Отже, до сфери відчувають здібностей входять відчуття й спонукальні сили. У тому числі виростають розумні здібності, службовці основою формування понять і розуму.
З вчення про три основних здібностях душі витікали і педагогічні завдання, які зводилися Арістотелем до розвитку цих здібностей. Розвиток рослинних здібностей формує в людини спритність тіла, силу м’язів, нормальну діяльність різних органів, загальне фізичне здоров’я. Завдяки розвитку відчувають здібностей в людини формується спостережливість, емоційність, мужність, воля тощо. Розвиток розумних здібностей веде до формування в людини системи знань, потужні мізки і інтелекту загалом.
Чільне місце у структурі здібностей душі людини відводилося Арістотелем розуму і інтелекту. Але тільки розум, інтелект, і знання, отримані з допомогою, прямо не визначають реального поведінки людини.
6. >АНТИЧНАЯПСИХОЛОГИЯ ПІСЛЯАРИСТОТЕЛЯ:ЭПИКУР,СТОИКИ,АЛЕКСАНДРИЙСКИЙМУСЕЙ
Центральним ланкою наукового світоглядуЭпикура є природознавство. У психологічних поглядах мислитель продовжує античні матеріалістичні традиції. Відкидаючи існування нематеріальної субстанції, мислитель вважає, що “душа є надзвичайно тонкий тіло, розпорошеного з усього організму. Найбільш воно уподібнюєтьсядуновенью, має домішка тепла, й почасти подібно першому, почасти — другому”. Заперечення духовної субстанції наводитьЭпикура до думку про неможливості безсмертя душі.
Психологічні особливості людини
... недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності. ... усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем. Нервова система сприймає зовнішнє і внутрішнє подразнення, ...
Теоретично пізнання основне місце приділяється виясненню питання про істину і його критеріях. З позиції матеріалістичного сенсуалізму трактуються відчуття й сприйняття істини, що є основою пізнання. Досить обгрунтованим є висновок у тому, що істина є збіг думки з реальністю, даної через органи почуттів.
У цілому ниніЭпикуром розвинулисяатомистические традиції античної психології. Але вчення спрямоване вже в звільнення від страху перед смертю і явищами природи. Ідея відносності думки людини справила впливом геть формування психологічних поглядів багатьох його послідовників до представників новоєвропейської науки.
Історія стоїцизму як наукової традиції починається з IV в. е. і радіомовлення продовжується тисячоліття, до закриття всіх філософських шкіл імператоромЮстинианом в 529 р. Це дає підстави вважати простоицизме якстержневом напрямі античноїмисли,”перекривающем” по хронологічним рамкам всі відомі наукові системи Стародавню Грецію та Давнього Риму.
Засновником школи з’явивсяЗенон-стоик(>ок.336-264 е.).
Її найвищими представниками булиКлеанф,Аристон,Герил,Персей,Хризипп, Діоген,Антипатр. Разом з етичними іестественно-научними питаннями жоден з поколінь стоїків не обійшло увагою психологічні проблеми.
У вченні про стадіях еволюції миру продовжили традиції античного атомізму. Життя, відповідно до їхнього поглядам, складається з нескінченно повторюваних циклів, з яких панують двоє начал: закономірність, якої підпорядковується виникнення і знищення світу, і рок (доля) як його прояв у житті.
Душа людину як частину світовоїразумой душі, відповідно до поглядами стоїків, телесну і пронизує її, а із смертю відокремлюється від цього, перестаючи бути носієм особистісних властивостей. Концентрація душевної діяльності, на думку, ввозяться “чільною” частини. Представники стоїцизму розвинули античні ставлення до поведінці людини (його структури ідетерминантах), про плани мислення та його тісного зв’язку з промовою, про практичний зміст розумових операцій людей, їх потребах як природних спонукань — прагнення до самозбереження.
7. РОЗВИТОКПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ ДУМКИ ВІДЭЛЛИНИЗМА ДО ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
По хронологічним
