1. Розвиток психології як науки
Відомому німецькому психолога в XIX ст. Герману Эб-бингаузу належить афоризм: «Психологія має довге минуле існує і коротку історію». Цей вислів якнайкраще відбивають суть історичного поступу галузі психологічного знання. Адже, як самостійна наука психологія сформувалася лише наприкінці в XIX ст. Але як особлива галузь знань, вона існувала ще від часів стародавньої історії. Зазвичай основоположником психології прийнято вважати Аристотеля, який написав перший систематичний трактат про душу. Але «знання про душу» (саме такий дослівний переклад терміна «психологія» із грецької мови – «психа» і «логос», т. е. «душа» і «слово, знання») довгий час зараховували до області філософії, релігії чи медицини.
Упродовж багатьох століть предметом психології і вважалася душа. Уявлення неї в усі часи були невизначені. Кожен дослідник пропонував свою концепцію. Приміром, у Стародавній Греції філософ Геракліт вважав душі і розум які з світового вогню – першоджерела всього сущого; Анаксимен – з повітря; Эмпедокл – з злиття коренів всього сущого, чотирьох вічних стихій: землі, води, повітря і вогню. Алкмеон вперше припустив, що «органом душі» є мозок. До нього вважали, що душа «розміщається» у серце, у крові чи взагалі існує осібно від тіла. Всі ці концепції дуже далекі від сучасних поглядів на психології, проте однак вони сприяли накапливанию знання людині.
Аристотель був тією, хто уперше висловився про про неподільність душі від тіла. Він також характеризував існуванні трьох видів душі: рослинної, тваринної й розумною. На його думку, в людини всі ці три виду співіснували разом. Це великий прорив у пізнанні про психіці. Адже коли ці уявлення про мову сучасної психології, можна сказати, що Аристотель відкрив існування трьох рівнів – елементарного способу відображення лише на рівні найпростіших реакцій на зовнішні подразники, психофізіології, за діяльність якої відповідає вегетативна нервова система і свідомості – продукту активної діяльності мозку. Отже, у Аристотеля душа є активне доцільне початок живого тіла, невіддільне від цього.
Боротьба ідеалістичного і матеріалістичного поглядів на душі перетягували цю галузь знання на сферу то богослов’я, то природознавства. Але та ні інша сфера не дати повного уявлення про людину. Тільки в позаминулому столітті сформувалися чітке уявлення про об’єкт психології, її власна методологія і категоріальний апарат (набір основних понять).
Отже, нині предметом психології як науки не розмите у своїй тлумаченні поняття душі, причому більше суворе поняття психіки. Об’єктом ж дослідження психологічної науки є закономірності виникнення та розвитку, і навіть прояви людської психіки. З іншого боку, об’єкта дослідження психології ставляться психічні процеси та стану людини, психічні рис людини як биосоциальной системи, т. е. унікального істоти, це складний сплав біологічних і соціальних властивостей.
Реферат основні етапи розвитку психології та її концепції
... жорсткодетерминистские концепції душі, а й “очищені” від досвідченої практики умоглядні теорії, котрі зіграли значної ролі становлення психологічного знання. Відсутність ... її прояву та розвитку. Предметом її дослідження є певний і обмежений даним рівнем суспільно-історичного розвитку спосіб освоєння об'єкта, тобто. основні закономірності виникнення і функціонування психічної діяльності. Психологія ...
2. Поведінка людину, як об’єкт психологічних досліджень
Поведінка людини також завжди було об’єктом психологічних досліджень. Цим терміном прийнято називати взаємодія людини навколишнім світом, обумовлене його зовнішньою і внутрішньою активністю, його індивідуальними особливостями і сприйнятими із соціального оточення способами і схемами такої взаємодії. Серед теорій вивчення поведінки слід виділити біхевіоризм. Особливість цього психологічного течії у тому, що її протиставляли поведінка свідомості. Вони вважали, що став саме поведінка предмет психології. Бихевиоризм – це провідне напрям американської психології у першій половині XX в. Основоположником біхевіоризму є Едуард Торндайк. Він вважає, поведінка людини функцією, абсолютно відокремленій від свідомості. Тоді поняття свідомості ототожнювалося з визначенням психіки. Віднявши свідомість у складі об’єктів дослідження психології, Торндайк цим створив так звану психологію без психіки. За основну схему поведінки було прийнято схема «стимул – реакція», т. е. поведінка людини розцінювалося як механічний відповідь своїми діями на будь-якої важливий стимул.
Будь-яка поведінкова реакція позбавлялась усвідомленості. І те, що для зоопсихологии, не лише можна застосувати до психології людини. Бихевиоризм був дуже слабкий в поясненні вищих психічних проявів, як-от почуття, мислення, здібності.
На зміну даному перебігу прийшов необихевиоризм, пов’язаної насамперед безпосередньо з ім’ям Едуарда
Толмана. Той запозичив у бихевиористов ідею поведінці як предметі психології, але вніс деякі поправки. Між стимулом і реакцією він допустив існування чергового ланки – про проміжних змінних. Попри те що що прихильниками даної теорії існують також сьогодні, більшістю психологів вона визнана непрацездатною. Хай цікаво й оригінально не було завершене вчення про людину, її практично ніколи не можна вживати за абсолютно правильне. У людині завше залишається якась загадка. Тому сучасна психологія не замикається на якоюсь однією системі. Їх сила-силенна, в кожній є своє частка істини. Вітчизняну психологію у сенсі можна порівняти з російським православ’ям. Обидві ці системи поглядів намагаються догматизуйте якнайменше постулатів. Існує основна парадигма, але приватні думки завжди приймаються до уваги, система залишаються відчиненими до нову інформацію.
Отже, думка вітчизняної психології щодо поведінки людини у тому, що його нероздільно з усвідомленням основними психічними процесами. Це означає, що поведінкові реакції залежать від багатьох чинників: уроджених властивостей індивіда, якостей, придбаних під впливом соціального середовища, якостей, вироблених у процесі утворення і самоосвіти людини, рівня розвитку вищих психічних функцій нині.
Психологічні властивості людини
... оточення. Поняття індивідуальності (від латів.individuum - неподільне) у сучасній психології представляють системну організацію людину як єдину цілісність, що включає різні рівні його психологічної організації. Всі його складності психологічної природи людини ...
3. Вищі психологічні функції
Вищі психічні функції – одна з головних понять сучасної психології. Введено він був відомим вітчизняним психологом Л. З. Виготським. Вищими психічними функціями називають найскладніші психічні процеси, створених в людини у його життя. Ці функції є уродженими, на відміну простіших. При народженні людина має лише задатки до формування, що відбувається тільки під впливом соціуму. До вищим психічним функцій ставляться мислення, мова, пам’ять, воля тощо. буд. Всі ці функції мають властивостями пластичності. Це дає можливість до переструктуруванню свідомості у разі порушення якійсь із функцій. Наприклад, порушення інтелектуального розвитку може бути компенсоване поліпшеним розвитком пам’яті, порушення волі – корекцією емоційної сфери, і т. п. Можлива заміна який випав ланки функціонально новим. На основі цієї пластичності і взаємозамінності елементів побудовано сучасні методи медичної психології.
Деятельностный підхід в психології є теорією, яка пояснюватиме багато закономірності у розвитку та функціонуванні психічних функцій. Основними представниками розробки діяльного підходу у вітчизняній психології є М. Я. Басов, З. Л. Рубінштейн й О. М. Леонтьєв. Цей підхід як вихідного методу вивчення психіки використовує аналіз перетворення психічного відображення у процесі діяльності.
Відповідно до уявленням сучасної психології поняття діяльності застосовна лише до людини. За визначенням, цього поняття означає таку взаємодію людини навколишнім світом, де досягаються свідомо поставлених ним мети. У цьому системі понять найпростішим елементом діяльності є дію. У кожному дії прийнято виділяти орієнтовну, виконавчу і контрольну частини. Орієнтовна частина пов’язані з целеполаганием, виконавча, відповідно – з виконанням даного дії, а контрольна – з оцінкою того, наскільки саме і правильніше було здійснено таку дію. Тут можна навести аналогію з описаними вище рефлексами і багатоступінчастої системою їх розпізнавання і місцевого контролю. У психології теж є поняття операції. Це складніший стосовно дії процес. Операція може охоплювати у собі кілька дій, пов’язаних єдиною метою. Наприклад, хочете попити чаю. Це мета вашу літературну діяльність. Досягнення мети вам необхідно зробити операцію – приготування чашки чаю. Ця операція розпадається силою-силенною окремих дій, кожна з яких має мета. вам треба піднятися з крісла, пройти на кухню, набрати в чайник води та т. буд. Інакше кажучи, ваша психіка робить ряд перетворень відображення дійсності паралельно про те, як ви вже здійснюєте найпростіші дії, складаються у певну операцію, що є компонентом вашої загальної діяльності.
4. Сприйняття. Відчуття
Восприятием у спільній психології називають відбиток предметів, ситуацій або негативних подій у тому цілісності. Воно виникає за безпосередньої вплив об’єктів на органи почуттів. Оскільки цілісний об’єкт зазвичай впливає одночасно різні органи почуттів, сприйняття є складовим процесом. Воно включає на свій структуру ряд відчуттів – простих форм відображення, куди розкласти складовою процес сприйняття.
Відчуття у психології діяльності та пізнавальних процесів
... рефлекторна перебудова всього аналізатора і наступне сприйняття подразника змінюється внаслідок зміни діяльності аналізатора. Залежно від місця подразника розрізняють відчуття: а) екстероцептивні (подразник міститься поза ... організації мови і співбесіди. У випадку втрати слуху, зору решта видів відчуттів набувають для людини особливо важливого значення. Сліпоглуха О. І. Скороходова, виступаючи ...
Ощущениями в психології називаються процеси відображення лише окремих властивостей об’єктів навколишнього світу. Поняття відчуття відрізняється від розуміння сприйняття не якісно, а кількісно. Наприклад, коли людина тримає до рук квітка, милується їм і насолоджується його ароматом, то цілісне враження від квітки називатиметься сприйняттям. А окремими відчуттями будуть аромат квітки, зорове враження від цього, дотикальне враження руки, тримає стебло. Однак те водночас, Якщо людина з заплющеними очима буде вдихати аромат квітки, не торкаючись його, те ж саме називатиметься сприйняттям. Отже, сприйняття складається з однієї чи кількох відчуттів, створюють нинішній момент найповніше уявлення об’єкт.
Сучасною психологією визнано, що є первинної формою пізнання людиною навколишнього світу. Слід зазначити, хоча відчуття і є процесом елементарним, але основі відчуттів будуються дуже багато складних психічні процеси, починаючи з сприйняття й закінчуючи мисленням.
Отже, сприйняття є сукупністю відчуттів. Для виникнення відчуттів необхідні об’єкт зовнішнього впливу і аналізатори, здатні цей вплив сприйняти.
Поняття аналізатора (апарату, здійснює функцію розрізнення зовнішніх подразників), було запроваджено академіком І. П. Павловим. Він також досліджував структуру аналізаторів і отримав висновку, що вони складаються частину тричастинного.
Перша, периферична частина – рецептори. Це закінчення, які працюють у наших органах почуттів, безпосередньо сприймають зовнішні роздратування.
Друга частина – проводять шляху, якими передається порушення від периферії до центра.
Третя частина – центральна частина аналізатора. Це ділянки мозку, відповідальні за розпізнавання відповідного подразника (зорового, смакового, нюхового тощо. буд.).
Саме вплив подразника перетворюється на психічний процес, що у психології називається відчуттям.
Отже, класифікація відчуттів побудовано основі переліку рецепторів, з яких ці відчуття стають доступними.
У анализаторах розрізняють два типу рецепторів: эксте-рорецепторы, що аналізують сигнали, які з зовнішнього світу, і интерорецепторы, що аналізують внутрішню інформацію, таку, як голод, жага, біль, і т. п.
Основою сприйняття є экстерорецепторы, оскільки вони забезпечують об’єктивне уявлення про навколишній світ.
5. Сприйняття зовнішнього світу
Як відомо, людина має п’ятьма органами почуттів. Видов зовнішніх відчуттів однією більше, оскільки моторика немає окремого органу почуттів, проте відчуття також викликає. Отже, то вона може відчувати шість видів зовнішніх відчуттів: зорові, слухові, нюхові, тактильні (дотикальні), смакові і кинестетические відчуття.
Основним джерелом інформації про навколишній світ є зоровий аналізатор. З його допомогою ми людина має до 80 % від загального обсягу інформації. Орган зорових відчуттів – очей. На рівні відчуттів він сприймає інформацію про світі і кольорі. Воспринимаемые людиною кольору поділяють на хроматичні і ахроматические. До перших належать кольору, складові спектр веселки (т. е. розщеплення світла – всім відомі «Кожен мисливець хоче знати, де сидить фазан»).
До других – чорний, білий і сірий кольору. Колірні відтінки, містять близько 150 плавних переходів вже з на другий, сприймаються оком залежно від параметрів світловий хвилі.
Психологія кольору в рекламі
... відчуттів. Моновикористання цього кольору в друкованій рекламі створює нейтральний ефект, коли споживачеві реклами просто повідомляється інформація про товар, без встановлення будь-яких акцентів і пріоритетів. Для сприйняття ... може здатися доречним. Психологія допомагає розробити таку ... активності і створює відчуття внутрішньої рівноваги. Жовтий ... підсилює почуття, робить людей більш уважними і чуйними. ...
Наступним зі своєї важливості отриманні інформації є слуховий аналізатор. Відчуття звуків заведено поділяти на музичні і шумові. Їх відмінність у тому, що музичні звуки створюються періодичними ритмічними коливаннями звукових хвиль, а шуми – неритмичными і нерегулярними коливаннями.
В багатьох людей існує цікава особливість – поєднання звукового і зорового відчуттів на одну спільну відчуття. У психології це явище називають синестезією. Це стійкі асоціації, виникаючі між об’єктами слухового сприйняття, наприклад мелодіями, і колірними відчуттями. Часто люди може сказати, «якого кольору» дана мелодія чи слово.
Кілька рідше зустрічається синестезія, джерело якої в асоціації кольору та запаху. Вона часто властива людей із розвиненим нюхом. Таких людей знайти серед дегустаторів парфумерної продукції – їм важливий як розвинений нюховий аналізатор, а й синестетические асоціації, дозволяють ускладнену мову запахів перекласти на більш універсальну мистецьку мову кольору. Важливе значення у житті людей має розвиток кінестетичного (рухового) аналізатора. Кинестетические відчуття немає спеціального органу почуттів. Вони викликаються роздратуванням нервових закінчень, що у м’язах, суглобах, зв’язках, кістках. Ці роздратування відбуваються при переміщенні тіла у просторі, при фізичних навантаженнях, і під час рухів, що з тонкої моторикой (малюванні, листі, вишиванні тощо. п.).
Розвинутий кинестетический аналізатор важливий, безумовно, всім людей. Та особливо віра він необхідний тих, чия професія чи хобі пов’язані з виконанням складних рухів, коли дуже важливо не помилитися.
Далі йдуть шкірні відчуття, іноді їх поділяють на два виду: тактильні (дотикальні) і температурні. Тактильные відчуття дозволяють розрізняти рельєф і структуру поверхні предметів, із якими входить у зіткнення наша шкіра, температурні – відчувати тепло чи холод.
6. Психофизика
Психофизикой називається розділ психології, вивчав кількісні відносини між силою подразника і обсягом виникає відчуття. Цей розподіл грунтувався німецьким психологом Густавом Фехнером. Він містить у собі дві групи проблем: вимір порога відчуттів й модульна побудова психофізичних шкал. Поріг відчуттів – це величина подразника, що викликає відчуття або змінює їх кількісні характеристики. Мінімальна величина подразника, що викликає відчуття, називається абсолютним нижнім порогом. Максимальна величина, перевищення якої викликає зникнення відчуття, називається абсолютним верхнім порогом. Як пояснення можна навести слухові подразники, які перебувають за порогової зоною: інфразвуки (частота нижче 16 гц) перебувають нижчі від межі чутливість проблеми та ще можна почути, ультразвуки (частота більш 20 кГц) за межа верхнього порога
