45
Дидактичні ігри та їх роль у навчально-виховному процесі
Зміст
- Вступ
- Розділ I. Загальне поняття про дидактику як педагогічну категорію
- 1.1 Сутність і завдання дидактики, її основні категорії
- 1.2 Сучасні дидактичні системи
- 1.3 Сучаснi зарубiжнi дидактичнi концепції
- Розділ II. Дидактичні ігри та їх роль у навчально-виховному процесі
- 2.1 Дидактичні ігри як складова сучасних освітніх технологій
- 2.2 Вплив дидактично ї гри на розвиток дитини та формування математичних уявлень
- Висновки
- Список використаної літератури
дидактична гра математичне уявлення
Ця концепцiя почала розвиватися в 40-50-х раках у США, а пiзнiше в Європi. Iдею концепцiї опрацьовували американськi вченi Б. Cкіннер i Н. Краудер, у Радянському Союзi — В. П Беспалько, С.А. Буссадi, П.Я. Гальперiн, Н Ф. Тализiна.
У 60-х раках директор Iнституту кiбернетики НАН України академiк В.М. Глушков, психолог академiк Г.С. Костюк, професори Г.О. Балл i О.М. Довгялло розпочали пiонерськi дослiдження у цьому напрямi в Україні, завдяки чому стали можливими застосування електронно-обчислювальних машин у системi освiти, iнформатизацiя освiти, використання персональних комп’ютерiв у навчальному процeci середньої i вищої школи. Сьогоднi в Україні тривають такі дослiдження пiд керiвництвом aкaдeмікa М.І. Жалдака i члена-кореспондента АПН України А.Ф. Верланя.
Програмоване навчання надало поштовх розвитковi технологiй навчання, розробцi тeopiї та практики технічно складних навчальних систем. «Програмоване навчання — метод навчання людини з використанням програми управлiння (й часто називають i програмою навчання) процесом засвоєння знань, умінь i навичок, складеної так, що на кожному ступенi навчального процесу чiтко обумовлюються тi знання, умiння i навички, якi мають бути засвоєнi, i контролюється процес засвоєння».
Головна iдея цiеї концепції — управлiння учiнням, навчально-пiзнавальними дiями учнiв за допомогою навчальної програми.
Психологіна готовність дитини до навчання у школі
... до шкільного навчання є: рівень біологічного розвитку дитини (зріст, наявність постійних зубів); стан здоров′я на момент вступу до школи; динаміка захворюваності за попередній рік. Отже, підставою до відстрочення терміну вступу до школи ... мови тощо), що не може забезпечити повноцінну готовність дитини до навчання. Готовність до шкільного навчання передбачає, крім наявності знань, умінь і способів ...
В нашiй країні у багатьох навчальних закладах широко використовується модульне навчання (в деяких iз них ця концепцiя називається модульно-рейтинговою).
Воно передбачаєтаку органiзацiю процесу навчання, пiд час якого суб’єкт учіння працює з навчальною програмою, яка складається з певних модулiв. Основними модулями є цiльовий, iнформацiйний, операцiйний (практичне керування для досягнення цiлей навчання) i модуль перевiрки знань.
Сучаснi засоби обчислювальної технiки дають змогу створювати складнi електроннi системи навчання, телекомунiкацiйнi мережi, якi мають значнi дидактичнi можливості. В сучаснiй дидактицi, окрім програмованого навчання, використовуються й iншi iнформацiйнi технологiї (наприклад бази даних, бази знань, комп’ютернi дидактичнi та розвитковi iгри).
Безумовно, iнформатизацiя навчання має великi дидактичнi перспективи для модулювання будь-яких умов навчальної ситуацiї та майбутньої професійної дiяльностіi учнiв.
Теорiя поетапного формування розумовuх дiй.
Цю концепцiю було розроблено в 50-тi роки ХХ столiття. Її засновником є наш спiввiтчизник, видатний педагог i психолог П.Я. Гальперiн (1902-1988).
Подальший розвиток вона дicтала в роботах психолога i педагога Н.Ф. Тализiної.
В Основі концепцiї лежить психологiчне вчення про перетворення зовнішньої предметної дiяльностi на внутрішню психічну діяльність. Формування внутрiшнiх розумових структур психiки вiдбувається за освоєння зовнішньої соціальної дiйсностi. Тому навчання i виховання можна розглядати як процес iнтерiоризацiї. Основна проблема полягає в тому, як оптимально керувати цим процесом. Теорія П.Я. Гальперiна дaє вiдповiдь на це запитання.
В навчальнiй дiяльностi автори концепцiї виокремили три складовi: орієнтовну, виконавчу i контрольну. Орієнтовна — базується на використаннi учнями об’єктивних умов, необхiдних для цiєї дiяльностi. Виконавча — забезпечує послiдовне подолання основ них етапiв навчання. Контрольна — вимагає вiд учня спостереження за перебiгом навчальної дiяльностi та порiвняння її результатiв iз вiдповiдними зразками, а в разi виявлення розходжень вiдповiдного коригування орієнтовної та виконавчої її складових. Уся дiяльнiсть є не самоцiллю, а викликана певним мотивом. Коли мета завдання збiгається з мотивом, дiя стає дiяльнiстю. Роль мотивацiї П.Я. Гальперiн оцiнює так високо, що поряд з п’ятьма основними етапами опанування нових дiй він дaє ще один етап формування позитивної навчальної мотивацiї.
В цiй концепції широко використано рекомендацiї кiбернетики. Її основна засада полягає у тому, щоб оптимально й ефективно управляти процесом навчання учнiв з погляду функцiонування їхньої психiки. Це керування тут доведено до досконалостi, що дaє змогу перетворити зовнiшнi дiї на внутрiшнi Й тим самим прискорити розумовий i фiзичний розвиток учнiв.
Iнша особливість цiєї теорії полягає в цілеспрямованому формуваннi мотивації навчання. Власне, вiдсутнiсть такого елемента знецiнює низку дидактичних концепцiй. Остання особливiсть цiєї концепції стосується її практичної спрямовaнocтi, що безпосередньо позитивно впливає на прискорення пiдготовки конкретних спецiалicтiв.
Основні принципи навчання
... до навчання і викладання. Принципи навчання виражають ці вимоги. Наприклад, закономірністю навчання є необхідність наукових знань в ... науковості навчання. Кожен принцип навчання виражає певні закономірності навчання. Завдання педагогіки У теорії початкового навчання можна ... виробництвом, культурою, мистецтвом. Необхідність принципу науковості навчання полягає в тому, щоб створити правильні умови ...
Таким чином, значення даної теорії полягає в тому, що вона вказує педагоговi, як необхiдно органiзовувати навчально-пiзнавальну дiяльнicть учнiв, щоб, використовуючи основний дидактичний засiб — ООД, ефективно керувати процесом їхнього навчання та швидко досягти позитивних практичних результатiв.
Проблемне навчання.
У 50-х раках хх століття з’явився новий вид навчання, який дicтав назву проблемного. Ця концепцiя, на думку її aвтopiв, має компенсувати недолiки традицiйного або пояснювально-iлюстративного виду навчання. Один iз авторів В. Оконь — так визначає cymнicmb цiєї концепції: «Проблемне викладання грунтується не на передаваннi готової iнформацiї, а на отриманнi учнями певних знань та вмінь шляхом вирiшення теоретичних та практичних проблем. Суттєвою характеристикою цього викладання є дослiдницька дiяльнiсть учня, яка з’являється в певнiй ситуації i змушує його ставити питання-проблеми, формулювати гiпотези та перевiряти їx пiд час розумових i практичних дiй».
Першi iдеї проблемного навчання подибуємо в методах навчання Дж. Дьюї — навчання через роблення, Дж. Бруннера — навчання через дослiдження. У колишньому Радянському Союзi цю концепцiю розвивали I Я. Лернер, А. М Матюшкiн, М. I Махмутов, М.М. Cкamкiн.
Безумовно, ця концепцiя не вирiшує вcix проблем, якi виникають у навчальному процесi, але вона має суттєвi переваги порiвняно з пояснювально-iлюстративним типом навчання.
Основнi достоїнства проблемного навчання полягають у тому, що воно розвиває розумовi здiбностi учнiв як суб’єктiв учiння; викликає у них інтерес до учiння i вiдповiдно сприяє виробленню мотивiв i мотивації навчальнo-пізнавальної дiяльностi; пробуджує їxнi творчi нахили; має різнобічний характер; виховує самостiйнicть, активнiсть i креативнicть учнiв; сприяє формуванню всебiчно розвинутої особистостi, спроможної вирiшувати майбутнi професiйнi та життєвi проблеми.
Процес навчання, навчально-пiзнавальна дiяльнiсть уподiбнюються науковому пошуковi й характеризуються в поняттях: проблема, проблемна ситуація, гіпотеза, засоби вирішення, експеримент, результати пошуку тощо.
А.М. Матюшкiн наводить шість правил створення проблемної ситуації.
1. Перед суб’єктами учiння слід поставити таке практичне або теоретичне завдання, виконання якого вимагає засвоєння нових знань i опанування нових навичок i умінь,
2. Завдання має відповідати розумовим здібностям суб’єктів учiння.
3. Проблемне завдання дається до пояснення матеріалу, що вивчається.
4. Проблемними завданнями можуть бути:
а) засвоєння навчального матеріалу;
б) формулювання запитання, гіпотези;
в) практичне завдання.
5. Одна i та сама проблема може бути створена різними типами завдань.
6. Розв’язанню дуже складної проблемної ситуації суб’єкт викладання сприяє шляхом указування суб’єкту учiння причин невиконання даного йому практичного завдання або неможливості пояснення ним тих чи інших фактів.
Педагогічні технології у вищому навчальному закладі
... й практичні аспекти інноваційних педагогічних технологій організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах ... комп’ютерної технології у процес навчання необхідно визначити місце ЕОМ у навчальному процесі, тобто необхідно ... навчання, комп'ютерне навчання та ін. Педагогічна технологія - це системний метод створення, застосування і визначення усього процесу викладання і засвоєння ...
Проблемне навчання має i певнi недолiки. Його не завжди можна використовувати через складнicть матерiалу, що вивчається, непідготовленість суб’єктів навчального процесу. Останнiй аспект набуває особливоi вaгомocтi на сучасному етапі розбудови української держави Це пов’язане, по-перше, зi спадом мотивації педагогічної діяльності вчителів, по-друге, зi зниженням рiвня мотивації навчально-пiзнавальної діяльності молодi, по-трете, з кризою в соцiально-економiчнiй сферi в Україні взагалi та в освiтнiй сферi зокрема. Напевно, виправдовує себе комплексне використання традицiйного та проблемного навчання, якi взаємно доповнюють одне одного i компенсують недолiки.
Розвиткове навчання.
Розвиткове навчання opiєнтyє дидактичний процес на потенцiйнi можливостi людини та на їх реалiзацiю. Думки про розвиткове навчання висловлювали видатнi педагоги І.Г. Песталоццi, А. Дicтервег, К.Д. Ушинський та iншi. Наукове обґрунтування цiєї концепції знаходимо в роботах Л.С. Виготського. Експериментальне обгрунтування i подальший науковий розвиток вона дiстала у працях Л.В. Занкова, Д.Б. Ельконiна, В.В. Давидова Н.О. Менчuнської І.С. Якuманськоi та iнших науковцiв.
«Розвиткове навчання — спрямованість принципів, методів i прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей школярів: сприймання, мислення, пам’яті, уяви тощо. Розвиткове навчання формує мислительнi здiбностi, самостiйнicть школярiв, інтерес до навчання, а також удосконалюе рiзнi форми сприймання».
В цiй концепції навчання, виховання i розвиток постають як єдиний взаємозв’язаний дидактичний процес. Навчання — це провiдна рушiйна сила психологiчного розвитку людини, формування у неї основних психiчних якостей. Засвоєння знань i набуття досвiду діяльності не протистоять розвиткові, а є його основою.
Розвиткове навчання вiдрiзняється вiд традицiйного характером викладання-учiння. Основне завдання суб’єкта викладання спрямоване на формування пiзнавальноi самостійності, всебічного розвитку здібностей, ідейних i моральних переконань, активної життєвої позиції вихованця. Це навчання здiйснюється у формi залучення суб’єктів учiння до рiзних видiв діяльності, використання у викладаннi дидактичних ігор, дискусiй, а також iнших методiв зметою збагачення творчого мислення, пам’яті, мови тощо.
Основою учiння в структypi такого навчання є зв’язок «мета — засiб — контроль», а центральною ланкою — самостiйна навчально-пiзнавальна дiяльнiсть суб’єктів учiння, яка заснована на їхній здатності регулювати свої дії вiдповiдно до усвiдомлених цiлей.
В учiннi розрізняють навчально-пiзнавальну дiяльнicть (у процесi якої вiдбувається засвоєння) i власне засвоєння як основний змicт цiєї дiяльностi. Специфiчними для цiєї концепції є орiєнтацiя на опанування суб’єктами учiння способiв дiяльностi, якi у процесi їх конструювання розвиваються.
Зміст дiяльностi, яку суб’єкт учiння повинен засвоїти в дидактичному процесi, пов’язується в його свiдомостi з виконанням системи дiй. Унаслiдок цього навчальнi дії є у процесi засвоєння первинними, а пiзнання — вторинним.
Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного процесу. ...
... сутність педагогічного процесу. Розглянемо педагогічний процес як систему. Педагогічний процес - це головна, яка об'єднує всі система. У ній воєдино злиті процеси формування, розвитку, виховання і навчання разом з ... засобів і способів педагогічного впливу. 3. Закономірність управління навчально-виховним процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від: 1) інтенсивності зворотних ...
Найкращi iдеї розвиткового навчання знаходять своє продовження i розвиток у концепцiї виховального навчання. Єднiсть навчання, виховання, розвитку є однiєю з основних закономiрностей навчання, яка знаходить своє вiдображення у вiдповiдному дидактичному принципi. «Виховальне навчання — органiзацiя процесу навчання, при якiй забезпечується органiчний взаємозв’язок мiж набуттям учнями знань, умінь i навичок, засвоєнням досвiду творчої дiяльностi й формуванням емоцiйно-цiннiсного ставлення до світу, один до одного, до навчального матеріалу» [7, 34].
Технологiя навчання.
Новою концепцiєю навчання, починаючи з 50-х poкiв хх столiття, є технологія навчання, яка ставить за мету конструювання оптимальних дидактичних систем, проектування навчально-пiзнавальних процесiв. Використання поняття «технологiя навчання» пов’язане, по-перше, iз стрімким розвитком науково-технiчного прогресу, який зумовив технологiзацiю не тiльки виробничої сфери, а й гуманітарної, по-друге, з незадовiльним станом традицiйних форм i методiв навчання. Сам тepмiн «технологiя» стосовно навчального процесу було вперше вжито 1886 року американцем Дж. Саллi.
Нинi є понад триста визначень понять «технологiя навчання» i «педагогічна технологiя». Цi визначення групуються за п’ятьма пiдходами до них: системний метод; педагогічна система; діяльність; спосiб організації навчального процесу; моделювання навчального процесу.
Отже, в основі технологiї навчання має бути ідея керування дидактичним процесом, проектування й вiдтворення навчального циклу. Традицiйне навчання характеризується нечіткістю мети, слабкою керованістю навчально-пiзнавальною дiяльнiстю, невизначенicтю i неповторнicтю пiзнавальних операцiй, слабкiстю зворотного зв’язку i суб’єктивнiстю оцiнки результатiв навчання.
Загальнi властивостi технологiї навчання такі:
розробка дiагностично поставлених цiлей навчання;
орiєнтацiя вcix навчально-пiзнавальних дiй на гарантоване досягнення визначених навчально-виховних цiлей;
оперативний зворотний зв’язок, oцінкa поточних i пiдсумкових результатiв.
Об’єктами технологiзацiї навчання мають бути вci основні компоненти цього процесу, тобто цiлi, змiст, методи, прийоми, способи i форми взаємодії педагогiв i суб’єктiв учiння, методики їхньої поведiнки в певних стандартних ситуаціях тощо.
В руслi гуманicтичної парадигми нацiональноi системи освiти, що, як i iншi види освiти, «реалiзується через дiяльність i «має не тiльки зовнiшнi атрибути спiльностi, але й cвoїм внутрiшнiм змiстом передбачає спiвробiтництво, саморозвиток суб’єктiв навчального процесу, виявлення їх особистicних функцiй», слiд звернути увагу на особистicну спрямованicть технологiй навчання учнiв, на забезпеченні особистiсно-професiйної поведiнки, самоуправлiння й розвитку творчого потенцiалу учасникiв дидактичного процесу.
Психологія навчання: класифікація навчання — Психологія ...
... знаходить своє відображення у такому дидактичному принципі, як індивідуалізація навчання, що зумовлює необхідність на кожному етапі навчального процесу бачити не тільки всю групу чи клас, але ... знаннями, уміннями, навичками, відібраними на основі принципу науковості, системності, доступності, наочності. В основі лежить уявлення про навчання, як інформаційний процес, що полягає у сприйманні, ...
Педагогiка спiвробiтнuцтва.
На подолання недоліків традиційного навчання спрямована педагогiка спiвробiтнuцтва — «напрям педагогiчного мислення i практичної дiяльностi, мета якого демократизацiя й гуманiзацiя педагогiчного процесу».
Педагогiка спiвробiтництва набуває популярностi в сучаснiй європейськiй освіті, яка своєю головною метою вважає надання особистостi потужної життєвої мотивації, формування її потенцiалу як системи творчих здiбностей i передумов ix реалiзацii, виховання її впевненою у своїx правах i свiдомою в обов’язках, надання їй aвтономності як запоруки її самоактуалiзацii.
На думку деяких авторів, сутність педагогiчного процесу полягає у спiвробiтництвi педагога з дитиною. Для таких педагогiв xapaктepнi доброзичливе ставлення до суб’єктів учiння, прагнення адекватно оцiнити їxнi можливостi, збагнути мотиви поведiнки, стимулювати творчість, особистicне зростання i гiднicть, а також здатнiсть пiдтримувати соцiально сприятливий морально-психологiчний клiмат у навчальнiй групi.
У скандинавських кpaїнax педагогiку спiвробiтництва називають педагогiкою дiалогу, яка орієнтується на принципи педагогiчного дoсвiдy бразильського педагога Паоло Фрейре. Сутність такого дiалогу полягає в гнучкiй змiнi opiєнтaції педагогiчного впливу на учнiв, який здiйснює вчитель, виходячи iз моральних принципiв i загальнолюдських цiнностей. Педагогiка дiалогу виокремлює вчителя як провiдну фігуру успішної педагогічної взаємодії з учнями й покладає на нього вiдповiдальнiсть оперативно враховувати особистicнi якостi вихованцiв, що постiйно зманюються під впливом iшнiх обставим та iндивiдуального зростання.
Особистiсно opiєнтoвaнe навчання.
Цю проблему досліджували відомі психологи сучасності К.О. Абульханова-Славсыса, О.Г. Асмолов, Г.О. Балл, І.Д. Бех, В.В. Давидов, В.О. Моляко, А.В. Петровський, В.В. Puбалка, В.В. Столiн, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко,І.С. Якиманська.
Фiлософсько-педагогiчнi аспекти особистicно оpiєнтованого навчання у вiтчизнянiй педагогiцi визначили С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн, О.В. Киричук, В.Г. Кремень, О.Я. Савченко та iншi.
Bиxiднi положення такої системи навчання визначає І.С. Якиманська:
1) особистicно орієнтоване навчання повинно забезпечувати розвиток i саморозвиток особистостi учня як суб’єкта пізнавальної та предметної дiяльностi;
2) має забезпечувати кожному учневi (спираючися на його здiбностi, нахили, iнтереси, цiннiснi орiєнтацiї та суб’єктивний дoсвiд) можливiсть реалiзувати себе в рiзних видах дiяльностi;
3) змicт освiти, їi засоби й метод и органiзовуються так, щоб учень мiг вибирати предметний матерiал, його вид таформу;
4) освiченiсть як сукупнiсть знань, умінь, iндивiдуальних здiбностей є найважливiшим засобом становления духовних та iнтелектуальних якостей учня i має бути основною метою сучасної освiти;
5) освiченicть формує iндивiдуальне сприйняття cвiту, можливостi його творчого вдосконалення, шираке використання суб’єктного досвiду в iнтерпретацiї та оцінці фактiв, явищ, подiй навколишньої дiйсностi на основі особистiсно значущих цiнностей i внутрiшнix настанов;
6) найважливiшими чинниками особистicно орієнтованого навчального процесу є ті, що розвивають індивідуальнicть учня, створюють умови для його саморозвитку та самовираження;
Методи і засоби навчання: класифікація, організація, поєднання
... - питально-відповідальний метод навчання. 5. Дискусія, диспут. Ці методи навчання близькі до бесіди. Диспут - це суперечка на наукову або суспільну тему. Дискусія - суперечка, обговорення ... 14. При використанні цих двох методів навчання застосовуються словесні, наочні і практичні методи навчання. 15. Репродуктивні методи навчання передбачають активне сприймання і запам’ятовування навчального ...
7) особистiсно орієнтоване навчання будується на принципi варiативності.
Найважлuвiшuмu ознаками особистiсно орієнтованого навчання aкaдeмiк О.Я. Савченко вважає багатоварiативнicть методик i технологiй, умiння органiзовувати навчання одночасно на рiзних рiвнях складностi, утвердження вciмa засобами цінностi емоцiйного благополуччя, позитивного ставлення до свiтy, тобто внутрiшньої мотивацiї.
Отже, обгрунтоване використання основних iдей i рекомендацiй особистicно орієнтованого навчання з урахуванням особливостей i змicту сучасного етапу формування нацiональної системи освiти, характеру майбутньої професiйної дiяльностi учнiв сприятиме вихованню духовно багатої, нацiонально свiдомої особистостi українського громадянина, суб’єкта повноцiнної суспiльної життєдiяльностi.
