Сутність, зміст процесу виховання
Процес виховання, його структура і рушійні сили
Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина — багаторівнева система, особли-вості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологіч-них і соціальних факторів. Вступаючи в життя через со-ціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соці-ального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає нау-ково обґрунтованої системи виховних впливів.
Виховання — соціально і педагогічно організований процес фор-мування людини як особистості.
Суспільство як соціальне об’єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кож-ної особистості. Зупинення цього процесу — катастро-фа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що зневага до виховання є кроком до заги-белі людей, сімей, держав і всього світу. Тому вихован-ня з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.
Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що пе-редбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.
Цей процес є двостороннім (обов’язкова взаємодія вихо-вателя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкрет-ної мети), багатогранним за завданнями і змістом, склад-ним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дити-ни, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя).
Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.
Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчин-ків людини.
Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами. Американський психолог Абрахам Маслоу (1908—1970) визначив ієрархіч-ну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компо-ненти якої перебувають у діалектичному взаємозв’язку (схема 1).
Психологічні властивості людини
... властивості та вчинках людей, які входять у колектив. 1. Людина як індивідуальність Індивідуальність зазвичай сприймається як сукупність фізіологічних і психічних особливостей конкретної людини, характеризуючих його своєрідність, його на ... функцією якої є здійснення індивідуального способу громадського буття. Проблема вивчення людину, як суб'єкта, індивідуальності й особистості дозволяє ...
У цілому вони ніби програмують виховний про-цес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.
У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі за-своєння знань, набуття соціального досвіду кожна особи-стість самостійно починає усвідомлювати потреби, які сти-мулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програ-мує процес самовиховання.
Структура процесу виховання передбачає:
1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведі-нки. Це перший етап входження в систему виховного впли-ву, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціаль-ної системи (сім’ї, колективу), де вже діють певні прави-ла, норми, яких їй доведеться дотримуватись.
2. Формування почуттів (стійких емоційних відно-шень людини до явищ дійсності).
Вони сприяють транс-формації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стій-кими, та активізації психічних процесів людини;
- Схема 1. Ієрархічна система потреб
3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб’єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного).
Переконання, що ґрунтуються на іс-тинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним моти-вом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки осо-бистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде без-вольною, позбавленою власного «Я».
4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує по-ступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов’язане з активною діяльністю осо-бистості у сфері реальних життєвих ситуацій.
Виховання є складним, багатогранним процесом, у яко-му тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихован-ця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) супе-речності.
Внутрішні суперечності процесу виховання:—
між необмеженими можливостями розвитку люди-ни й обмежуючими умовами соціального життя. Перед-бачає створення оптимальних умов (побутових, психоло-гічних, організацію навчально-виховного процесу) для роз-витку, життєдіяльності дитини;—
між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це озна-чає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;—
між зовнішніми впливами і завданнями вихован-ня. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.
Зовнішні суперечності:—
невідповідність між виховними впливами школи і сім’ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;—
Психологія сімейного виховання
... поведінки учня орієнтована насамперед корекцію взаємовідносин вчителя і учня, батьків уяву і дитини, яке може досить ефективно здійснювати шкільний психолог або соціальне педагог. Навчальний посібник «Психологія сімейного виховання» ... у системі виховання сприяло узагальнення змісту виховного процесу. Окремі з ... формування тієї чи іншої типу особистості. Аналізуючи умови формування ...
зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усу-нути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;—
між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються прин-ципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується си-туативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;—
між набутим негативним досвідом поведінки і но-вими умовами життя та діяльності. Передбачає існу-вання сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взає-мозв’язків. На їх подолання спрямована виховна робота.
Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони мо-жуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усу-ненні, профілактиці.
На процес виховання впливають (безпосередньо або опо-середковано) об’єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, на-ціональна самобутність, природне середовище) та суб’єк-тивні (соціально-педагогічна діяльність сім’ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники.
Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, методи, засоби, ре-зультати виховання та їх коригування.
Мета і завдання виховання
Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення усієї системи виховання, оновлення змісту, форм і мето-дів духовного становлення особистості на основі гуманіза-ції життєдіяльності учня, створення умов для самореалізації у різних видах творчої діяльності.
Всебічно і гармонійно сформована особистість є метою цивілізованого суспільства. Цей ідеал не втратив своєї зна-чимості протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й зародилося розуміння гармонійності люди-ни (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконалості).
Гармонія була метою виховання в афінській, римській, ві-зантійській системах, а через тисячу років — в епоху Від-родження, згодом — у період нового часу (XVIII—XIX ст.).
З ініціативи видатного французького представника «нової філософії» Рене Декарта (1596—1650) термін «гармонія» було доповнено терміном «всебічність». Так було сформовано кон-цепцію гармонійно розвиненої людини.
Із збільшенням обсягу наукових знань, особливо у XVIII ст., коли природничі й точні науки нагромаджува-ли велику кількість нових фактів, часто будучи неспро-можними розкрити їх внутрішню сутність, спеціалізація в мистецтві, науці стала закономірною, а всебічність пе-рестала бути актуальною. Поняття «всебічний і гармоній-ний розвиток» почали трактувати як ідеал, до якого слід прагнути в процесі виховання. Проте сучасне його розу-міння не є однозначним: одні схильні вживати його щодо професійної сфери, інші — стосовно сфери духовного роз-витку, поділяючи людей за освітою на «фізиків» і «ліри-ків»; дехто вбачає у всебічності набір чеснот.
Моральне виховання дошкільників засобами народної педагогіки
... й національного дошкільного закладу та демократичного громадянського суспільства, яке розбудовує нині наша держава. Розглядаючи виховання як процес підготовки підростаючого покоління до життя, народна педагогіка на перше місце ставила моральне виховання. Підтвердженням ...
Вітчизняна педагогіка не відразу підійшла до розумін-ня мети виховання як втілення цього ідеалу в життя. При-кладом є іронічна думка видатного українського педагога Антона Макаренка (1888—1939): «Розігнавшись на західноєвропейських трамплінах, наші теоретики стрибають над-то високо і вбачають мету виховання у всебічному розвит-ку людини … Під метою виховання я розумію програму людської особи, програму людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх виявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людсь-кої особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути… Я побачив у своїй виховній роботі, що, дійсно, повинна бути й загальна програма… й індивідуальний коректив до неї» Макаренко А.С. Твори: В 7-ми т. – К., 1954. – Т.5. – С. 105-106.. У наведених міркуваннях мета виховання переплітається із завданнями, які кожна епоха ставить перед суспільст-вом, а суспільство перед школою.
Наука доводить, що виховання є глибоко національ-ним за своєю суттю, змістом, характером. «Національне виховання, — писала українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова (1856—1940), — за-безпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, да-дуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів…».
Національне виховання — виховання дітей на культурно-історич-ному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіко-вій мудрості, духовності.
Постає як створена народом сукупність ідеалів, погля-дів, переконань, традицій, звичаїв, інших форм соціаль-ної практики, спрямованих на організацію життєдіяль-ності підростаючого покоління, у процесі якої воно за-своює духовну і матеріальну культуру нації, виробляє національну свідомість. Воно є конкретно-історичним ви-явом загальнолюдського гуманістичного і демократично-го виховання, забезпечує етнізацію дітей як необхідної та невід’ємної складової їх соціалізації. Національне вихо-вання духовно відтворює в дітях народне, увічнює те спе-цифічне, самобутнє, що є в кожній нації, а також загаль-нолюдське, спільне для всіх націй.
Правильно організоване національне виховання фор-мує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Так фор-мується національний характер.
Головною метою національного виховання на сучасно-му етапі є передача молодому поколінню соціального до-свіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина Укра-їни, які передбачають національну самосвідомість, розви-нуту духовність, моральну, художньо-естетичну, право-ву, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток ін-дивідуальних здібностей і таланту.
«Педагогічна система кожної історичної епохи, — за-значає академік М. Стельмахович, — висуває свій оригі-нальний чи актуальний, уже знаний образ людини. Кар-динальні зміни в житті суспільства вносять відповідні ко-рективи у виховному ідеалі»11 Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ, 1996. – С .50..
Формування сенсорної культури особистості у педагогічній спадщині М. Монтессорі
... виховання в дошкільному навчальному закладі. Все це обумовило актуальність теми нашого дослідження. Об'єктом дослідження є педагогічна діяльність М. Монтессорі. Предмет дослідження - особливості формування сенсорної культури особистості ... яка одним із життєвих прав людини визнавала її право на освіту і повноцінний розвиток потенційних сил і можливостей; розвитком наук про людину, її можливості, ...
Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя.
Він об’єднує ціннісні орієнтації, життєві принципи і плани, рівень домагань, задуми і вчинки у цілісну лінію життєвої поведінки людини. Формування його залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей її власного досвіду. Залежно від сфер життєдіяльності фор-муються суспільні, політичні, національні, естетичні іде-али особистості.
Найбільш глибоко ідеал, наприклад, національного ви-ховання розкрито у працях довго замовчуваного українсь-кого педагога Григорія Ващенка (1878—1967) («Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.).
Основу його ідеалу національного виховання становлять загальнолюдські (мо-ральний закон творення добра, боротьби зі злом, пошук правди, справедливості тощо) й національні цінності, які стали духовним надбанням народу. Носієм загальнолюдсь-ких цінностей, на його думку, є християнська релігія, яка орієнтує людину на служіння вищому ідеалу.
Та оскільки людина народжується і живе в конкрет-ному національному середовищі, що вирізняється серед інших своєю мовою, культурою, звичаями, вона пройма-ється розумінням особливостей свого народу, етносу, на-ції. Тому ідеал національного виховання, за Г. Ващенком, повинен ґрунтуватися на служінні Богові та своїй нації. У педагогічному сенсі виховний ідеал — людина, яка слу-жить Богові та Україні. Така орієнтація категорично протиставляє українське національне виховання, з одного бо-ку, більшовицькій моделі, в основі якої був матеріалізм та атеїзм; а з другого — націонал-соціалістичній ідеології фашизму, наскрізь пройнятій культом сили і зневаги до людини.
Національне виховання в українській школі орієнту-ється на історичні потреби нації, головна серед яких на сучасному етапі — державотворення. Проте загальна мета виховання — залучати молоде покоління до творчої участі у рідній культурі, а через неї також до культури загально-людської — залишається основоположною. Бо народ тіль-ки тоді розвине національну зрілість, коли, не втрачаючи своєї національної самозосередженості, спиратиметься на загальнолюдські духовні цінності (О. Вишневський).
Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до повноцінного суспільного життя, яке передбачає вико-нання ролей громадянина, трудівника, громадського дія-ча, сім’янина, товариша.
Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету, завдання й складові частини. Основ-ними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є:—
громадянське виховання: формування громадянсь-кості, яка дає змогу людині відчувати себе юридичне, соціально, морально й політично дієздатною;—
розумове виховання: озброєння учнів знаннями ос-нов наук, формування наукового світогляду та національ-ної самосвідомості, оволодіння основними мислительними операціями, вироблення умінь і навичок культури ро-зумової праці;—
Завдання основних напрямів всебічного розвитку особистості. Зарубіжна педагогіка
... виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; формування екологічної культури людини, ... — виховання як чинник цілісного формування особистості. Другий — основні напрями виховання в ... естетичний розвиток людини. Про зв’язок фізичного виховання з розумовим ...
моральне виховання: формування в учнів загально-людських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозу-міння, милосердя, віри у творчі можливості людини), мо-ральних понять, поглядів, переконань, моральних почут-тів, вироблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;—
трудове виховання: ознайомлення учнів з наукови-ми основами сучасного виробництва, практична й психо-логічна підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;—
естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних сма-ків, вироблення вмінь і навичок привносити в життя кра-су, розвиток в учнів творчих здібностей;—
фізичне виховання: виховання здорової зміни, під-готовка до фізичної праці, захисту Батьківщини.
Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне ви-ховання — створення умов для цілеспрямованого систе-матичного розвитку людини як суб’єкта діяльності, осо-бистості, індивідуальності.
Основні завдання виховної діяльності зумовлені пріо-ритетними напрямами реформування школи, визначени-ми Державною національною програмою «Освіта» («Ук-раїна XXI століття»), до яких належать:—
формування національної свідомості, любові до рід-ної землі, свого народу, бажання працювати задля держа-ви, готовності її захищати;—
забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;—
формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;—
прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націо-нальностей, які мешкають на території України;—
виховання духовної культури особистості, створен-ня умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;—
утвердження принципів вселюдської моралі: прав-ди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;—
формування творчої, працелюбної особистості, ви-ховання цивілізованого господаря;—
забезпечення повноцінного фізичного розвитку ді-тей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров’я;—
виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;—
формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та громадянською відповідальністю;—
розвиток індивідуальних здібностей і талантів мо-лоді, забезпечення умов її самореалізації;—
формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.
Головна мета, пріоритетні напрями, основні шляхи реформування української системи національного виховання сформульовані у восьмому розділі «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990р., Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»), «Концепції школи нової генерації — укра-їнської національної школи-родини» (1994 p.), «Концеп-ції безперервної системи національного виховання» (1994 p.), «Концепції розвитку загальної середньої осві-ти» (2000р.), «Концепції 12-річної середньої загально-освітньої школи» (2000 p.).
Дидактика як галузь педагогіки, її виникнення і розвиток
... —1934). Завдяки їх працям дидактика як система виховання в школах у 30- ... систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил ( ... основу свого бачення завдань педагогіки поклав ідею природодоцільності, народності ... спостереження за учнями, перебудову школи, демократизацію освіти в інтересах ... Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють ...
Запитання. Завдання
1. Обґрунтуйте тезу, за якою мета виховання полягає у всебічному та гармонійному розвитку дитини.
2. У чому виявляються особливості змісту національного вихован-ня на сучасному етапі?
3. Розкрийте сутність різноманітних концепцій виховання.
4. Охарактеризуйте потреби, які впливають на формування моти-вів виховання у процесі становлення особистості.
5. У чому виявляються взаємозв’язок і відмінні особливості між вихованням, самовихованням і перевихованням?
6. Випишіть у дві колонки якості людини: у першу — які найбільш цінні й імпонують Вам, а в другу — які викликають у Вас несприйняття.
